Аслауг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аслауг
дан. Aslaug Sigurdsdatter
Псевдо Kraka[1]
Батько Зіґфрід
Мати Брунгільд
У шлюбі з Раґнар Лодброк
Діти Івар Безкосний, Гвітсеркd, Сігурд Зміїноокий, Бйорн Залізний Бік і Rognvald Ragnarssond
Волосся руде

Аслауг (давньоскан. Áslaug), також відомі назви Аслоуг, Крака або Краба — персонаж скандинавській міфології. З'являється в «Едді» Сноррі Стурлусона, сазі про Вельсунгів та в сазі про Рагнара Лодброка як одна з його дружин.[2]

Аслауг у легенді[ред. | ред. код]

Король Геймер і Аслауг. Картина Августа Мальмстрема (1856).

Згідно з «Сагою про Рагнара Лодброка» 13-го століття, Аслауг була дочкою Сіґурда та щитоносниці Брунгільд[3], але її виховував прийомний батько Брунгільди, Геймер. Після смерті Сіґурда та Брюнгільдр Геймер був стурбований безпекою Аслауг, тож зробив досить велику арфу, ховаючи в ній дівчину. Потім він подорожував як бідний арфист, несучи арфу з дівчиною.[4]

Оке і Гріма виявляють Аслауг. Картина Мортена Ескіля Вінґе (1862).

Вони прибули до Спангерейда в Ліндеснесі у Норвегії, де зупинилися на ніч у будинку селян Оке та Гріми. Оке подумав, що арфа містить цінні речі, і сказав про це своїй дружині Грімі. Потім Гріма переконала його вбити Геймера, коли той спав. Однак коли вони розбили арфу, то виявили маленьку дівчинку, яку виростили як свою власну, назвавши її Крака («Ворона»). Щоб приховати її красу — загальноприйняту ознаку її знатного походження[3] — її натирали дьогтем і одягали в довгий капюшон.[3]

Одного разу, коли вона купалася, її виявили піддані легендарного короля Рагнара Лодброка. Зачаровані красою Краки, вони дозволили хлібу, який вони пекли, підгоріти; коли Рагнар запитав про цю біду, вони розповіли йому про дівчину. Потім Рагнар послав за нею, але, щоб перевірити її кмітливість, він наказав їй приходити ні одягненою, ні роздягненою, не постячи і не ївши, ані самій, ані в компанії. Крака прибула одягнена у сітку, кусаючи цибулю, і лише з собакою як супутником. Вражений її винахідливістю та знайшовши її як мудру супутницю, Рагнар запропонував їй одружитися, але вона відмовилася, поки він не виконає свою місію в Норвегії.[3]

В художній літературі[ред. | ред. код]

Романтична поема «Вихування Аслауг» Вільяма Морріса — переказ стосунків Аслауг з Рагнаром, заснований на оповіданні в «Північній міфології» Бенджаміна Торпа (1851).[5][6] Морріс додав до розповіді романтизму[7], вирізаючи похмурі та складні мотиви саги та зображуючи Рагнара як типового героя, який залицяється до дівчини.[8]

Вона з'являється в романі «Лицарі Аслауг» Фрідріха де ла Мотта Фуке, опублікованому в 1810 році разом з двома іншими ісландськими романами як у книзі Der Held des Nordens (Герой Півночі).

Роль Аслауг у телесеріалі «Вікінги» (2013—2016) грає Алісса Сазерленд.[9]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://books.google.se/books?id=_FaIDwAAQBAJ&lpg=PT141&dq=asl%C3%B6g%20kraka%20crow&pg=PT141#v=onepage&q=asl%C3%B6g%20kraka%20crow&f=false
  2. Kane, Njord. (2 вересня 2015). The Vikings : the story of a people (вид. Second). United States. ISBN 9781943066001. OCLC 935871707. 
  3. а б в г Jurich, Marilyn (1998). Scheherazade's sisters: trickster heroines and their stories in world literature (вид. 1. publ.). Westport, Conn.: Greenwood Press. с. 160. ISBN 9780313297243. 
  4. Strittmatter, Rowena (13 грудня 2016). Our Ancestors: A Journey through the Generations By Rowena Strittmatter. ISBN 9783732381432. 
  5. Hodgson, Amanda (14 квітня 2011). The Romances of William Morris (англ.). Cambridge University Press. ISBN 9780521154925. 
  6. William Morris Archive - Translations. morrisedition.lib.uiowa.edu. Процитовано 9 листопада 2017. 
  7. Hodgson, Amanda (2010). The romances of William Morris. Cambridge: Cambridge University Press. с. 85–86. ISBN 9780521154925. 
  8. Boos, Florence S. (2002). Introduction to "The Fostering of Aslaug". William Morris, The Earthly Paradise. Routledge. 
  9. Mitchell, John (25 квітня 2013). 'Vikings' season finale: Mysterious beauty tempts Ragnar. EW.com. Архів оригіналу за 29 квітня 2013. Процитовано 25 квітня 2013.