Балістична ракета

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Траєкторії трьох об'єктів (кут запуску — 70°. Чорний об'єкт не відчуває жодного опору і рухається по параболі, на блакитний об'єкт діє сила, величина якої визначається згідно із законом Стокса, на зелений об'єкт діє сила, що визначається законом в'язкості Ньютона

Балісти́чна раке́та — різновид ракетної зброї. Велику частину польоту здійснює некеровано по балістичній траєкторії, на яку впливає лише аерогідродинамічний опір.

Потрібні швидкість і напрямок польоту балістичній ракеті надає на активній ділянці польоту система керування польотом ракети. Велика дальність (понад 500 км) зумовлює вихід за межі атмосфери в середній ділянці траєкторії. Після відключення двигуна залишок шляху бойова частина, що є корисним навантаженням ракети, рухається балістичною траєкторією. Балістичні ракети можуть бути багатоступеневими, у цьому випадку після досягнення заданої швидкості відпрацьовані ступені відкидаються. Така схема дозволяє зменшити поточну вагу ракети, тим самим дозволяючи збільшити її швидкість.

Балістична ракета підводних човнів UGM-73 «Посейдон»

Балістичні ракети можуть запускатися з різноманітних пускових установок: стаціонарних — шахтних або відкритих, мобільних — на базі колісного або гусеничного шасі, літаків, кораблів і підводних човнів.

За галуззю застосування балістичні ракети поділяються на стратегічні і тактичні. Приблизний поділ ракет за дальністю польоту:

Міжконтинентальні ракети і ракети середньої дальності часто використовують як стратегічні та оснащують ядерними боєголовками. Їхньою перевагою перед літаками є малий час підльоту (менш ніж півгодини за міжконтинентальної дальності) і велика швидкість головної частини, що сильно ускладнює їхнє перехоплення навіть сучасною системою ПРО.

Перші теоретичні роботи, пов'язані з описуваним класом ракет, провів український науковець К. Е. Ціолковський, що з 1896 року систематично займався теорією руху реактивних апаратів. 10 травня 1897 року в рукописі «Ракета» К. Е. Ціолковський вивів формулу[1] (формула Ціолковського), яка встановила залежність між:

  • швидкістю ракети в будь-який момент, що розвивається під впливом тяги ракетного двигуна;
  • питомим імпульсом ракетного двигуна;
  • масою ракети в початковий і кінцевий моменти часу.

Робота команди Вернера фон Брауна дозволила німцям розробити і освоїти повний цикл технологій, необхідних для виробництва балістичної ракети Фау-2 (V2), що стала не тільки першою у світі бойовою балістичною ракетою серійного виготовлення[2], а й першою отримала бойове застосування (8 вересня 1944 року). Надалі, Фау-2 стала відправною точкою та основою для розвитку технологій ракет-носіїв народногосподарського призначення і бойових балістичних ракет, як в СРСР, так і в США, які незабаром стали лідерами в цій галузі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архів Російської академії наук (АРАН). Ф.555. Оп.1. Д.32. ЛЛ. 1 [Архівовано 1 березня 2008 у Wayback Machine.], 2 [Архівовано 1 березня 2008 у Wayback Machine.], 5 [Архівовано 1 березня 2008 у Wayback Machine.], 11 [Архівовано 1 березня 2008 у Wayback Machine.], 20 [Архівовано 1 березня 2008 у Wayback Machine.]
  2. http://slovari.yandex.ru/dict/krugosvet/article/0/07/1001141.htm?text=фау-2&encid=krugosvet&stpar3=1.3[недоступне посилання з серпня 2019]

Див. також[ред. | ред. код]


Література[ред. | ред. код]