Крилата ракета

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Tomahawk, основна крилата ракета США

Крила́та раке́та — керована ракета, що більшу частину шляху рухається на сталій висоті або з огинанням рельєфу місцевості. Як і балістична ракета, має основним призначенням знищення наземних або морських цілей на значних відстанях (від кількох сотень до кількох тисяч кілометрів), але покладається на підіймальну силу крила та рухається з приблизно сталою швидкістю протягом більшої частини шляху[1][2][3].

Подібні за будовою апарати, що не мають двигуна або використовують ракетне прискорення[en] на початку польоту, називають крилатими бомбами. Також крилатими за способом польоту часто є протикорабельні ракети.

Опис[ред. | ред. код]

Х-55, радянська крилата ракета
Storm Shadow, сучасна малопомітна франко-британська ракета з тандемною бойовою частиною

Політ[ред. | ред. код]

Крилаті ракети можуть запускатись з літаків / БПЛА (крилаті ракети повітряного базування), наземних пускових установок, кораблів або підводних човнів, в тому числі з підводним запуском[en], («поверхня — поверхня»)[4]. Часто крилаті ракети оснащені складаним крилом для економії простору. Існують конструкції, що дозволяють запускати крилаті ракети не з бомбових відсіків чи зовнішніх підвісів, а з контейнерів, що вивантажуються з транспортного літака в польоті. Наприклад, система палетного запуску Rapid Dragon випробовується для ракети AGM-158 та літаків MC-130J[5].

Під час польоту ракета покладається на підіймальну силу крила та тягу двигуна. На відміну від більшості інших типів ракет, більшість крилатих ракет оснащені не ракетними двигунами, а повітряно-реактивними (як літаки), які забезпечують сталу швидкість протягом польоту[2]. Деякі ракети застосовують ракетний двигун для ракетного злету[en] або прискорення до надзвукової швидкості на термінальній фазі польоту. Переважно ракети є дозвуковими, оснащені турбореактивними або турбовентиляторними двигунами, але існують та активно розробляються надзвукові та гіперзвукові крилаті ракети з прямоточними та гіперзвуковими реактивними двигунами відповідно[4].

Крилаті ракети протягом польоту не виходять за межі атмосфери. Часто вони летять низько над землею (поземний політ з огинанням рельєфу місцевості або сі-скімінг[en] — якщо наявні відповідні датчики), що робить їх виявлення радарами (крім авіаційних радарів, спрямованих у бік землі) складним. Але також ракети можуть летіти на великій висоті, що робить їх витрати пального більш ефективними, відтак, збільшується дальність, але виявлення з землі є значно простішим. Також ракети можуть комбінувати переваги обох принципів: летіти вище на початкових етапах для збільшення дальності, а потім знижуватись до менших висот у зоні дії ворожих засобів ППО[4].

Керування[ред. | ред. код]

Крилаті ракети можуть оснащуватись широким спектром засобів навігації та/або керування для точного самонаведення на ціль і протидії засобам ППО. Як найперші, так і сучасні, крилаті ракети оснащуються інерціальним наведенням (INS), що дозволяє їм автономно рухатись до заданої цілі. Також для перевірки правильности руху та високоточного наведення застосовується супутниковий зв'язок (GPS, GLONASS)[4].

Ракети також оснащуються різними системами відстеження рельєфу місцевості (TERCOM, TERPROM[en]), що порівнюють карту місцевості з отриманим з датчиків зображенням, і таким чином можуть летіти точніше та на меншій висоті[4].

Крім цього, ракети можуть мати засоби самонаведення, що збільшують точність на фінальному етапі польоту до цілі. Воно може бути лазерне, інфрачервоне, активне або пасивне радіолокаційне, DSMAC[a], або навіть телевізійне[en], яке дозволяє оператору довести ракету вручну до цілі[4].

Сучасні ракети можуть змінювати свої траєкторії під час польоту та маневрувати для заплутування систем ППО/ПРО. Наприклад, Tomahawk Block IV (на озброєнні з 2004) можна перенаправити на одну з 15 альтернативних заданих цілей або на будь-які GPS-координати, також ракета здатна баражувати в районі цілі та передавати дані з камери операторам, очікуючи на команду для атаки[6]. Ще більш вираженими є баражувальні можливості ізраїльської «Деліла»[en][7][8]. Російські ракети сімейства «Калібр» також можуть мати доволі складні траєкторії руху, але точні їх можливості невідомі[9].

Бойова частина[ред. | ред. код]

Ракети можуть оснащуватись великим спектром бойових частин, зазвичай осколково-фугасними або ядерними[4]. Рідше ракети оснащені касетними, інертними/обманними (ADM-20 Quail[en], ADM-160 MALD), тандемними (TAURUS, Storm Shadow) або навіть графітовими бомбами (BGM-109D Kit 2) тощо.

Також крилаті ракети можуть бути носіями забороненої хімічної або біологічної зброї[4].

Класифікація[ред. | ред. код]

Існують специфічні ракети, що мають риси як крилатих, так і балістичних: наприклад, радянська Х-22 має ракетний двигун (для крилатих ракет характерні ПРД) і профіль польоту, частково паралельний землі (але на значній висоті) та частково подібний до балістичного. Таким чином ця ракета не є класичною крилатою ракетою та може вважатись аеробалістичною[1].

Зазвичай апарати з поршневими двигунами називають дронами-камікадзе. Але на думку спеціалістів RUSI, такий поділ є оманливим: деякі зразки апаратів з великою (сотні кілометрів) дальністю дії, попри очевидну конструктивну подібність до БПЛА, не мають основоположних рис бойових безпілотників. Так, іранські Shahed 131 та 136 або український «Бобер» не мають на борту оптичного обладнання та не можуть вести спостереження. На відміну від класичних БПЛА, вони летять автономно для ураження визначеної до запуску цілі, а їх маневрові властивості дуже обмежені (як у типових крилатих ракет[b]) — таким чином ці апарати значно більше схожі за принципом дії на крилаті ракети та виконують схожі з ними функції, а відмінність полягає лише в принципі роботи двигуна. За RUSI, ці апарати мають вважатись гвинтовими крилатими ракетами, а не безпілотниками[10].

Історія[ред. | ред. код]

Цей розділ потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення його перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки.
Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
Радянська ракета К-212[ru], створена 1939 року Сергієм Корольовим
Фау-1, перша застосована на війні крилата ракета

Передісторія[ред. | ред. код]

Одна з перших появ концепції присутня в британському науково-фантастичному фільмі The Airship Destroyer[en] 1909 року. Там оснащені крилом та гвинтовими двигунами дистанційно керовані «літаючі торпеди» знищують німецькі дирижаблі, що бомбардують Лондон[11][12].

Під час Першої світової війни та після неї різні країни розробляли летючі бомби[en], які були літаками-біпланами з автономним або дистанційним керуванням, зарядженими вибухівкою. 1916 року в Великій Британії створили автоматичний літак Г'юїтта-Сперрі, а 1918 в США Kettering Bug. В Німеччині також були подібні розробки[13]. У 1925 в Британії створили Larynx, протикорабельний автоматизований літак[14].

У СРСР у 1930-ті роки розробку крилатих ракет (фактично — крилатих бомб з ракетним стартом) проводили Сергій Корольов та Валентин Глушко у Групі вивчення реактивного руху. З 1932 до 1938 року, до арешту Корольова, було розроблено ряд апаратів, найвідомішим із яких став К-212[ru]. Більшість із них мали класичну літакоподібну конструкцію та ракетні двигуни, як на твердому, так і на рідкому пальному. К-212 вагою 165—230 кг за розрахунками мала бути здатною долати 280 км. Дослідні запуски тривали до 1939 року, після чого програму згорнули[15][16].

Фау-1[ред. | ред. код]

Першими застосованими на війні крилатими ракетами були німецькі V-1 («Фау-1»), роботи з розробки яких розпочались 1935 року і були завершені в 1944, вже в червні цього року розпочалось бомбардування ними Великої Британії. Ці ракети летіли автономно за гірокомпасом і не були точними, але могли доставити 850-кілограмову бойову частину на відстань близько 250 км з крейсерською швидкістю близько 550 км/год. Всього по Британії було запущено близько 25000 ракет, із яких своїх цілей досягли близько 6000 ракет, спричинивши загибель 5500 та поранення 16000 людей[17].

З 1944 року в СРСР розробляли крилаті ракети під керівництвом Володимира Челомея. 1944 року було створено ракету 10Х[en], подібну за конструкцією та характеристиками до німецької V-1, яка й послугувала прототипом для розробки. Було виготовлено 300 ракет, але ВПС відмовились від них через недостатню точність[18][19].

Одна з перших крилатих ракет США, MGM-1 Matador[en] (1952)

У липні 1944 року відбувся перший запуск американської копіїї V-1, створеної за допомогою зворотної розробки. Модифікована версія цієї ракети, названа JB-2[en], стала першою серійна крилатою ракетою США. Всього виготовили 1385 таких ракет, але з кінцем ДСВ виробництво припинилось. Досліди над JB-2 продовжувались до 1949 для випробування різних систем наведення та способів запуску. Зокрема, були експерименти з повітряним, наземним, надводним та підводним запуском, в тому числі з ракетним стартом[en][20].

Післявоєнні розробки[ред. | ред. код]

США[ред. | ред. код]

У грудні 1945 було створено вимоги для XSSM-A-1, яка пізніше стане B-61 Matador[en][c] — першою бойовою крилатою ракетою США. ЇЇ розробка проводилась паралельно з JB-2. Крім того, одночасно з тим розроблялась надзвукова версія XSSM-A-2. Перший запуск відбувся в січні 1949[20]. Ракета оснащувалась 50-кт ядерною боєголовкою, яку могла доставити на відстань 400 до кілометрів[21]. Дальність, забезпечена радіокеруванням, вважалась недостатньою, тому їй на заміну розробили ракету TM-76 Mace[en][d]. Ця ракета була оснащена системою наведення ATRAN (англ. Automatic Terrain Recognition And Navigation[e]), яка порівнювала дані з власного радара з завантаженими радарними знімками поверхні, і дозволила збільшити дальність до 1300 км. Таким чином, «Мейс» стала першою у світі ракетою з наведенням за ландшафтом (TERCOM). Перші підрозділи отримали ракети 1959 року, а 1961 року було розгорнуто TM-61B — варіант з інерціальним наведенням[22].

Одним із ключових напрямків розвитку крилатих ракет стала потреба американських повітряних сил у ядерній зброї, що не потребувала б нараження бомбардувальників на ворожу протиповітряну оборону. Так 1959 року з'явилась GAM-77 Hound Dog[en]. Ця ракета мала режими польоту як на великій, так і на малій висоті, з програмованими змінами курсу й висоти[23].

У 1950-х — 1960-х як у США, так і в СРСР існувала концепція надзвукових міжконтинентальних крилатих ракет із ядерними боєголовками. У США такими проєктами були SM-62 Snark[en] та SM-64 Navaho[en], але від цих ідей відмовились, оскільки МБР були більш перспективними[24].

Також розроблялись крилаті ракети-обманки, наприклад, американська ADM-20 Quail[en], яка була розроблена в 1960-х для імітації радарної сигнатури B-52. Її застарівання в 1970-х призвело до розробки наступного покоління таких ракет, але висока вартість майбутньої ракети призвела до створення на її основи однієї з основних американських крилатих ракет ADM-86 ALCM, яка перемогла AGM-109 Tomahawk у конкурсі 1980 року на нову авіаційну крилату ракету[25]. Її наступницею мала стати стелс-ракета AGM-129 ACM[26].

У 1971 році в США вивчали можливість створення крилатої ракети для підводних човнів з запуском через торпедний апарат. У конкурсі перемогла BGM-109 Tomahawk, яку було розроблено у варіантах RGM-109 та UGM-109[f] для запуску з кораблів та підводних човнів відповідно[27][28].

США активно застосовували ракети AGM-86 в операціях «Буря в пустелі» (1991), «Удар у пустелі»[en] (1996), «Лис пустелі» (1998), «Свобода Іраку» (2003) та при бомбардуванні Югославії (1999)[29]. Tomahawk також масово застосовувались США та союзними країнами: 288 ракет було запущено 1991 по Іраку[30] (також десятки було випущено в подальші роки, ще 355 в 1998), 218 ракет під час бомбардування Югославії[31], сотні ракет під час вторгнення в Ірак 2003 року, 159 ракет було запущено в березні 2011 по Лівії[32], більше 150 ракет по Сирії з 2017 року[33][34].

СРСР та Росія[ред. | ред. код]

З 1944 року радянські інженери, зокрема, Володимир Челомей, розвивали ідею V-1. Впродовж 1944—1953 років вони створили апарати 10Х, 14Х та 16Х, але через численні проблеми з керуванням, їх проєкти почали викликати скептицизм. Челомей втратив лідерство у програмі, а його конструкторське бюро реорганізували до ОКБ-155 Мікояна. Смерть Йосипа Сталіна у 1953 дала Челомею новий шанс, він почав просувати застосування крилатих ракет у флоті. Так з'явилась ракета П-5[en], що запускалась з підводних човнів. 1955 конструкторську групу Челомея розширили до ОКБ-52, яке пізніше стало НВО машинобудування[ru]. Ця організація створювала протикорабельні ракети, найвідомішими є П-35[ru], П-70 «Аметист»[ru] (перша у світі крилата ракета з підводним запуском), П-500 «Базальт»[35].

Паралельно з роботою Челомея відбувалась розробка протикорабельних крилатих ракет повітряного запуску, розробка яких була затверджена 1947 року. Першою ракетою цього типу стала КС-1[ru], прийнята на озброєння 1953 року[36]. З 1958 ОКБ-155 (пізніше — МКБ «Радуга») під проводом Олександра Березняка розробило ракети КСР-2 та КСР-11[ru], Х-22, Х-55 тощо[35].

У 1950-х — 1960-х як у США, так і в СРСР існувала концепція надзвукових міжконтинентальних крилатих ракет із ядерними боєголовками. Першою такою ідеєю в СРСР став у 1946 бомбардувальник Келдиша[en], придуманий на основі теоретичного німецького безпілотного бомбардувальника Ойґена Зенґера та Ірене Бредт[37], але проєкт був би дуже дорогим та, ймовірно, недосяжним для технологій того часу[38]. Вже пізніше проєктами міжконтинентальних крилатих ракет були Ту-121[ru], «Буря»[ru], М-40 «Буран»[ru][39].

У 1950-х роках передбачали розвиток крилатих ракет як стратегічних міжконтинентальних засобів доправлення ядерних зарядів. У КБ Лавочкіна розробляли двоступеневу крилату ракету «Буря», але роботи зупинили з економічних міркувань і через успіхи в розробці балістичних ракет.

Одна з перших крилатих протикорабельних ракет СРСР, КС-1[ru] (1953)

Радянські крилаті ракети, наприклад, були розроблені здебільшого для тактичного протикорабельного використання, а не для загрози стратегічним наземним цілям (на чому насамперед зосереджувалися США). Протягом же усіх перегонів озброєнь балістичними ракетами, Сполучені Штати прагнули вдосконалити власну зброю, домагаючись більшої точності та меншої вибухової потужності. Тим часом Радянський Союз, можливо, щоби врівноважити свої труднощі у вирішенні питань наведення, зосереджувався на більших ракетах і вищих потужностях бойових частин[40].

Порівняння[ред. | ред. код]

Цей розділ потребує доповнення. (лютий 2016)

В Україні[ред. | ред. код]

Цей розділ потребує доповнення. (лютий 2016)

Виробництво[ред. | ред. код]

З 2014 року низка підприємств українського оборонно-промислового комплексу працювала над створенням протикорабельної крилатої ракети та відповідного ракетного комплексу берегового, повітряного та корабельного базування «Нептун».

На початку лютого 2016 року у ЗМІ з'явилися повідомлення про намір України відновити розробку та виробництво крилатих ракет[41].

2020 року, після численних випробувань, береговий ракетний комплекс РК-360МЦ «Нептун» з ракетою Р-360, був прийнятий на озброєння Збройних сил України.

Під час російського широкомасштабного вторгнення в Україну 2022 року, «Нептун» вперше було застосовано в бойових умовах. 14 квітня 2022 року ударом двох ракет, було потоплено ракетний крейсер «Москва», флагман Чорноморського флоту ВМФ РФ. Пізніше, у серпні 2023 року, ймовірно, модифікована для ударів по наземних цілях ракета «Нептун» уразила російський С-400 в Криму.

Придбання[ред. | ред. код]

В рамках МТД для відбиття російської агресії Україна отримала у 2023 році від Великої Британії та Франції певну кількість крилатих ракет Storm Shadow/SCALP EG, які надалі успішно застосовувались Силами оборони України проти росіян.

Див. також[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Cruise missile

Пов'язані види озброєння[ред. | ред. код]

Пов'язані поняття[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Цифрове зіставлення зображення з камери із заздалегідь завантаженим зображенням цілі.
  2. ↑ Але, як наведено вище, існують серійні крилаті ракети, здатні до баражування та/або такі, що мають оптичні прилади та можуть керуватись оператором.
  3. ↑ Оскільки ВПС США постійно змінювали системи позначень ракет, то вона відома під такими назвами:
    • XSSM-A-1 (1945—1951)
    • B-61 (1951—1955)
    • TM-61 (1955—1963)
    • MGM-1 (з 1963)
  4. ↑ Аналогічно Matador (див. примітку вище) мала різні позначення залежно від часу:
    • TM-61B Matador B (початково)
    • TM-76A Mace (1956—1963) — перша серійна версія
    • MGM-13 Mace (з 1963)
  5. ↑ у перекладі «автоматична система розпізнавання та навігації за ландшафтом»
  6. ↑ Початково назви були BGM-109A-1 та BGM-109A-2, але 1986 року їх змінили на формат RGM та UGM
  1. ↑ а б Saad, Eugene; Mount, Adam (2019). AIR-LAUNCHED BALLISTIC MISSILES. Federation of American Scientists[en]. 
  2. ↑ а б Fact Sheet: Ballistic vs. Cruise Missiles. The Center for Arms Control and Non-Proliferation. 
  3. ↑ cruise missile. TheFreeDictionary.com (англ.). Процитовано 11 вересня 2023. 
  4. ↑ а б в г д е ж и Cruise Missile Basics – Missile Defense Advocacy Alliance (амер.). Архів оригіналу за 11 вересня 2023. Процитовано 11 вересня 2023. 
  5. ↑ Армія США має крилаті ракети AGM-158, які можна пускати з транспортних літаків | Defense Express. defence-ua.com (укр.). Процитовано 29 жовтня 2023. 
  6. ↑ Tomahawk Cruise Missile. United States Navy (амер.). Процитовано 11 вересня 2023. 
  7. ↑ 5 More Incredible Technologies Used by the IDF. idfblog.com. 19 січня 2012. Архів оригіналу за 2 липня 2017. Процитовано 29 квітня 2017. 
  8. ↑ The Secrets of Delialah, IAF bulletin, issue 184, December 2008
  9. ↑ "Надзвичайно щільний обстріл". Приблизний маршрут ракет і "шахедів" під час атаки Одеси вночі 25 вересня. texty.org.ua (укр.). 2023. Архів оригіналу за 26 вересня 2023. Процитовано 28 вересня 2023. 
  10. ↑ Russia’s Iranian-Made UAVs: A Technical Profile. www.rusi.orghttps (англ.). Архів оригіналу за 1 вересня 2023. Процитовано 7 вересня 2023. 
  11. ↑ BFI Screenonline: Airship Destroyer, The (1909). www.screenonline.org.uk. Процитовано 9 вересня 2023. 
  12. ↑ The Airship Destroyer (1909) Walter R. Booth (uk-UA). Процитовано 9 вересня 2023. 
  13. ↑ Roger Branfill-Cook, "Torpedo", Seaforth Publishing, Great Britain 2014
  14. ↑ [1.0] The Aerial Torpedo. 13 серпня 2007. Архів оригіналу за 13 серпня 2007. 
  15. ↑ Encyclopedia Astronautica Index: 1. www.astronautix.com. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 12 вересня 2023. 
  16. ↑ Крылатые ракеты. epizodsspace.airbase.ru. Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 12 вересня 2023. 
  17. ↑ All about the V-1 “buzz bomb”: the world’s first cruise missile. ig.space (англ.). Процитовано 13 вересня 2023. 
  18. ↑ Челомей 10Х. www.airwar.ru. Процитовано 13 вересня 2023. 
  19. ↑ Широкорад, А.Б. (2003). Энциклопедия отечественного ракетного оружия (російською). Москва: АСТ. с. 333. ISBN 5170111770. 
  20. ↑ а б The Martin Matador and Mace Missiles. www.mace-b.com. Архів оригіналу за 7 вересня 2023. Процитовано 27 вересня 2023. 
  21. ↑ Martin MGM-1 Matador. designation-systems.net. Архів оригіналу за 22 вересня 2023. Процитовано 27 вересня 2023. 
  22. ↑ Martin MGM/CGM-13 Mace. designation-systems.net. Архів оригіналу за 25 травня 2023. Процитовано 27 вересня 2023. 
  23. ↑ North American AGM-28 Hound Dog. designation-systems.net. Процитовано 5 листопада 2023. 
  24. ↑ North American SM-64 Navaho. designation-systems.net. Процитовано 6 листопада 2023. 
  25. ↑ Boeing AGM-86 ALCM. designation-systems.net. Процитовано 5 листопада 2023. 
  26. ↑ Raytheon AGM-129 ACM. designation-systems.net. Процитовано 5 листопада 2023. 
  27. ↑ Raytheon AGM/BGM/RGM/UGM-109 Tomahawk. designation-systems.net. Процитовано 5 листопада 2023. 
  28. ↑ Kopp, Carlo (10 липня 2005). Tomahawk Cruise Missile Variants / BGM/RGM/AGM-109 Tomahawk/TASM/TLAM/GCLM/MRASM (APA-TR-2005-0702). с. 1–1. Процитовано 5 листопада 2023. 
  29. ↑ AGM-86B/C/D Missiles. Air Force (амер.). Процитовано 5 листопада 2023. 
  30. ↑ Robinson, John (5 September 1996). Tomahawk launch breaks submarine silence. Defense Daily. Архів оригіналу за 4 September 2015. 
  31. ↑ Koplow, David A. (30 листопада 2009). Death by Moderation: The U.S. Military's Quest for Useable Weapons. Cambridge University Press. ISBN 9781139484015 — через Google Books. 
  32. ↑ U.S. aviators rescued; Gadhafi remains defiant. CNN. 11 травня 2011. 
  33. ↑ Statement from Pentagon Spokesman Capt. Jeff Davis on U.S. strike in Syria. U.S. Central Command. 7 April 2017. Процитовано 7 April 2017. 
  34. ↑ Peter Beaumont; Andrew Roth (14 квітня 2018). Russia claims Syria air defences shot down 71 of 103 missiles. The Guardian. 
  35. ↑ а б Russia's cruise missiles. www.russianspaceweb.com. Процитовано 5 листопада 2023. 
  36. ↑ Gordon, Yefim & Rigman, Vladimir. {{{Заголовок}}}. — ISBN 1-85780-177-6.
  37. ↑ Saenger Antipodal Bomber. www.astronautix.com. Процитовано 6 листопада 2023. 
  38. ↑ Keldysh Bomber. www.astronautix.com. Процитовано 6 листопада 2023. 
  39. ↑ Russian Strategic Cruise Missiles. www.astronautix.com. Процитовано 6 листопада 2023. 
  40. ↑ Rocket and missile system - Strategic missiles | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 23 травня 2023. 
  41. ↑ Україна відновлює виробництво крилатих ракет. Слово і Діло. 16 лютого 2016. Архів оригіналу за 25 лютого 2016. Процитовано 17 лютого 2016. 

Посилання[ред. | ред. код]

Повітряний транспорт
за типом
АН-225 «Мрія»
Повітряне судно
Аеростати
(легші за
повітря)
керованість
наповнення
підйомна сила
Аеродини
(важчі за
повітря)
крилаті
Поняття з авіації


{{{alt}}} Це незавершена стаття про ракетну зброю.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Крилата_ракета&oldid=41078265