Беллінцона
| Беллінцона | |||||
|---|---|---|---|---|---|
|
італ. Bellinzona | |||||
| |||||
| |||||
| Країна |  Швейцарія
| ||||
| Кантон |  Тічино
| ||||
| |||||
| Номерний знак | TI | ||||
| Офіційна мова | італійська | ||||
| Населення | |||||
| - повне | 43 360 (31 грудня 2020) | ||||
| Етнікон | італ. bellinzonesi | ||||
| Площа | |||||
| - повна | 164.20 км² | ||||
| Висота | |||||
| - максимальна | 2725 м | ||||
| - мінімальна | 200 м | ||||
| Часовий пояс | UTC+1 і UTC+2 | ||||
| Вебсайт | bellinzona.ch | ||||
| Код BFS | 5002 | ||||
| |||||
| |||||
| |||||
Беллінцона (італ. Bellinzona) — місто в Швейцарії, адміністративний центр кантону Тічино та округу Беллінцона[1]. Місто розташоване біля підніжжя Альп на схід від річки Тічино на висоті 230 метрів над рівнем моря.
Місто розташоване на відстані[2] близько 150 км на південний схід від Берна. Беллінцона має площу[3] 164,2 км², з яких на 9,5% дозволяється будівництво (житлове та будівництво доріг), 11,8% використовуються в сільськогосподарських цілях, 69,1% зайнято лісами, 9,6% не є продуктивними (річки, льодовики або гори).
Вперше Беллінцона згадується у 590 році як стратегічний пункт на шляху до перевалу Сен-Готтард і Сен-Бернарського перевалу. З 1242 року місто належало міланським правителям. У XII–XIV століттях у місті, завдяки його розташуванню на важливому торговельному шляху, процвітала торгівля. У другій половині XIV століття поперек долини річки Тічино міланського герцога Вісконті була вибудувана довга стіна, що дало можливість Мілану захищати торгові шляхи і стягувати податок за проїзд до перевалу Сен-Готтард. Після смерті в 1402 році герцога Джан Галеаццо Вісконті місто кілька разів змінювало власників, боротьбу за право володіння стратегічно важливим об'єктом на торговельному шляху вели герцоги Мілана і Турина. Військові дії припинилися тільки після приходу до влади міланського герцога Сфорца. Однак, у 1478 році мир знову було порушено нападом з боку швейцарців. Після цього міланськими правителями була проведена реконструкція і посилення укріплень двох замків, покликаних захищати місто. На місці башти, побудованої за 200 років до цього, був споруджений замок Сассо Корбато.
У 1499 році період міланського правління закінчився із завоюванням Мілана французьким королем Людовіком XII. Він захопив Беллінцону, у якій розмістив королівські війська чисельністю 1000 чоловік. Взимку 1499–1500 рр. у результаті збройного повстання громадян міста французька армія була вигнана, а 14 квітня 1500 року Беллінцона приєдналася до Швейцарської Конфедерації[4].
У 1803 році Беллінцона стала частиною незалежного кантону Тічино і до 1814 року була його столицею. З цього часу до 1878 року столицею кантону по черзі були Беллінцона, Лугано і Локарно, змінюючись через кожні 6 років.
2019 року в місті мешкало 43 279 осіб[3] (+7,5% порівняно з 2010 роком), іноземців було 25,5%. Густота населення становила 264 осіб/км². За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 19,5% — особи молодші 20 років, 59,7% — особи у віці 20—64 років, 20,8% — особи у віці 65 років та старші. Було 19666 помешкань (у середньому 2,2 особи в помешканні). Із загальної кількості 25 731 працюючого 366 було зайнятих в первинному секторі, 3271 — в обробній промисловості, 22 094 — в галузі послуг.
2008 року 29,4% населення міста складали іноземні громадяни[5]. З 1997 до 2007 року населення збільшилось на 0,7%.
Більшість населення (станом на 2000 рік) спілкується італійською мовою (87,4%), німецькою мовою користуються 3,6% населення, сербсько-хорватською мовою — 2,5% жителів міста[6]. Зі швейцарських офіційних мов (станом на 2000 рік) 14 392 жителів міста розмовляють італійською мовою, 590 — німецькою, 189 осіб — французькою і 13 жителів міста володіють романшською мовою. Решта (1279 осіб) спілкуються іншими мовами[7]. Населення муніципального району Беллінцони становило 47 128 жителів[8], до його складу входили 16 муніципальних утворень.
За гендерною ознакою населення Беллінцони у 2008 році поділялось таким чином: 46,6% складали чоловіки і 53,4% — жінки. Із загальної кількості чоловічого населення 5 503 (31,8% населення) склали громадяни Швейцарії, 2 567 осіб (14,8%) — чоловіки — громадяни інших держав. Серед жіночого населення міста 6 781 осіб (39,1%) складали громадянки Швейцарії, 2 472 особи (14,3%) — іноземки[9]. За віком населення Беллінцони у 2009 році поділялось таким чином:
- 1530 дітей (8,8% населення) віком від 0 до 9 років;
- 1623 дітей і підлітків (9,4% населення) віком від 10 до 19 років;
- 2091 осіб (12,1% населення) віком від 20 до 29 років;
- 2526 осіб (14,6% населення) віком від 30 до 39 років;
- 2721 осіб (15,7% населення) віком від 40 до 49 років;
- 2260 осіб (13,0% населення) віком від 50 до 59 років;
- 1969 осіб (11,4% населення) віком від 60 до 69 років;
- 1470 осіб (8,5% населення) віком від 70 до 79 років;
- 1133 осіб (6,5% населення) віком від 80 до 89 років[9].
У 2003 році середній розмір плати за оренду квартири у Беллінцоні становив 956,03 швейцарських франків (CHF) на місяць (US $ 760, £ 430, € 610). Середня ставка оренди однокімнатної квартири становила 673,24 CHF (US $ 540, £ 300, € 430), двокімнатної квартири була близько 740,60 CHF (US $ 590, £ 330, € 470), трикімнатної квартири — близько 910,37 CHF (США $ 730, £ 410, € 580), оренда квартири з шістьма і більше кімнатами становила в середньому 1406,75 CHF (US $ 1 130, £ 630, € 900)[10].
Згідно з переписом населення, проведено у 2000 році, із загальної кількості населення Беллінцони 12 185 жителів, або 74,0% були римо-католиками, а 651 житель (4,0%) були вірними швейцарської реформатської церкви. 2164 осіб (або близько 13,14% населення) належали до інших церков та 1463 осіб (або близько 8,89% населення) не відповіли на запитання[7].
У 2007 році рівень безробіття у Беллінцоні становив 5,16%. У 2005 році структура економіки міста була такою:
- 10 підприємств первинного сектору, на яких працювало 33 особи;
- 149 підприємств обробної промисловості, на яких були працевлаштовані 1691 особи;
- 1093 підприємств сфери послуг, на яких працювало 11 647 осіб[6].
Більше 50,6% зайнятих в економіці міста діставалися на місце роботи особистим автомобілем, 8,8% зайнятих користувалися громадським транспортом[6].
Беллінцона є важливим транспортним вузлом, який перетинають автомобільні та залізничні магістралі, що ведуть до перевалу Сен-Готтард. Через місто проходять автомагістралі А2 Базель — Готтард — Беллінцона — Лугано і А13 Санкт-Маргрете — Кур — Сан-Бернардіно — Беллінцона. Сен-Готтардська залізниця з Люцерна також проходить через Беллінцону.
Основу місцевої промисловості утворює машинобудування. Основним роботодавцем є Швейцарська федеральна залізниця.
Беллінцона — важливий туристичний центр. У 2009 році в місті функціонувало 9 готелів з 145 номерами[11].
В околицях Беллінцони розміщені три замки (Кастельгранде, Монтебелло і Сассо Корбаро), внесені у 2000 році до переліку об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. До цього переліку також належить історичний центр міста.
Укріплення Кастельгранде були зведені римлянами приблизно в I столітті до н. е. і до XIII століття були єдиною захисною спорудою у місті. Замок Монтебелло, розташований на скелястій вершині на схід від міста, пов'язаний з Кастельгранде кам'яними стінами. У 600 метрах на південний схід від міста на скелястому пагорбі розташований замок Сассо-Корбаро, побудований пізніше від інших міських укріплень, у XV–XVI століттях. Усі три замки є туристичними об'єктами.
У місті знаходяться такі визначні пам'ятки, як романський храм Сан-Б'яджо з фресками XIV–XV століть, храм Святих Петра і Стефана, споруджений в XVI столітті, а також приклад архітектури класицизму — Громадський театр, збудований в 1847 році. У колишньому августинському монастирі розташована адміністрація міста.
Велика дамба довжиною 700 метрів захищає місто від повеней на річці Тічино. Через річку також збудований гранітний міст на 14 арках довжиною 260 метрів і шириною 7 метрів.
- ↑ Amtliches Gemeindeverzeichnis der Schweiz. Bundesamt für Statistik. 01.05.2022. Процитовано 10 листопада 2022.(нім.)
- ↑ Фізичні відстані розраховані за координатами муніципалітетів
- ↑ а б Regionalporträts 2021: Kennzahlen aller Gemeinden. Bundesamt für Statistik. 26.03.2021. Процитовано 10 листопада 2022.(нім.)
- ↑ Bellinzona (Gemeinde), 3 — Mittelalter. Архів оригіналу за 4 травня 2009. Процитовано 3 липня 2013.
- ↑ Swiss Federal Statistical Office — Superweb database — Gemeinde Statistics 1981–2008 [Архівовано 28 червня 2010 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ а б в Swiss Federal Statistical Office. Архів оригіналу за 5 січня 2016. Процитовано 3 липня 2013.
- ↑ а б Popolazione residente, secondo la lingua principale e la religione, nel 2000 [Архівовано 7 липня 2011 у Wayback Machine.] (італ.)
- ↑ Bundesamt fur Statistik (Federal Department of Statistics) (2008). Bilanz der ständigen Wohnbevölkerung (Total) nach Bezirken und Gemeinden. Архів оригіналу за 15 грудня 2008. Процитовано 5 November 2008.
- ↑ а б 01.02.03 Popolazione residente permanente [Архівовано 7 липня 2011 у Wayback Machine.] (італ.)
- ↑ Swiss Federal Statistical Office-Rental prices [Архівовано 23 квітня 2010 у Wayback Machine.] 2003 data (нім.)
- ↑ Settori alberghiero e paralberghiero [Архівовано 7 липня 2011 у Wayback Machine.] (італ.)
- Офіційна сторінка [Архівовано 27 лютого 2011 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Географія та географічні карти | |
| Література та бібліографія | |
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |