Катойконім

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Катойко́нім (від грец. κάτοικος — житель і -ώνυμον — назва), етнікон, демонім, патронімні слова (від лат. patria — батьківщина) — назва мешканців певної місцевості, співвіднесена з топонімом. Наприклад, Київ — киянин, Херсон — херсонець, Крим — кримець.

Українська мова[ред. | ред. код]

В українській мові налічується понад 30 катойконімних суфіксів. На утворення множинних назв жителів вживається 25 суфіксів, а сингулятивних (чоловічих і жіночих) — понад 10.

Суфікси -ець, -к-а, -ц-і[ред. | ред. код]

Найпродуктивніша словотвірна модель утворюється суфіксами -ець (у формі чоловічого роду), -к-а (у формі жіночого роду) та -ц-і у формі множини на зразок:

  • крим-ець (не крим-чан-ин) — крим-к-а — крим-ц-і;
  • луган-ець — луган-к-а — луган-ц-і;
  • одес-ець — одес-к-а — одес-ц-і;[1]
  • полтав-ець — полтав-к-а — полтав-ц-і;
  • тернопол-ець — тернопіль-к-а — тернопіль-ц-і.

Зазначені суфікси приєднуються до топонімів на:

  • -ан-и: Бережани — бережан-ець — бережан-к-а — бережан-ц-і;
  • -ин: Гусятин — гусятин-ець — гусятин-к-а — гусятин-ц-і;
  • -єв-е: Єнакієве — єнакієв-ець — єнакієв-к-а — єнакієв-ц-і;

а також до основ на:

  • -город: Вишгород — вишгород-ець — вишгород-к-а — вишгород-ц-і;
  • -град: Червоноград — червоноград-ець — червоноград-к-а — червоноград-ц-і;
  • -піль: Бориспіль — бориспол-ець — бориспіль-к-а — бориспіль-ц-і;
  • -пілля: Білопілля —білопол-ець — білопіль-к-а — білопіль-ц-і — із супровідним чергуванням лише в чоловічому роді голосного [і] в закритому складі з [о] у відкритому складі.

Приєднуючись до основ із кінцевим -ів/-їв, чергування [і] з [о] не відбувається через потребу зберегти звуковий склад вихідного топоніма:

  • Жашків — жашків-ець — жашків-к-а — жашків-ц-і ;
  • Бердичів — бердічів-ець — бердиців-к-а — бердичів-ц-і.

Якщо основа топоніма закінчується на -ськ, -к, то з огляду на закони милозвучності, вони усікаються:

  • Бердянськ — бердян-ець — бердян-к-а — бердян-ц-і;
  • Каховка — кахов-ець — кахов-к-а — кахов-ц-і;
  • Мінськ — мін-ець — мін-к-а — мін-ц-і.

До топонімів на -а, -е, перед якими виступає здебільшого два приголосних, суфікси -ець, -ц-і, -к-а приєднуються з допомогою звукосполук -ів-, -ан-, -ян-, -ин-:

  • Біла Церква — білоцерк-івець — білоцерк-івк-а — біло-церк-івц-і;
  • Тараща — таращ-анець — таращ-анк-а — таращ-анц-і;
  • Алушта — алушт-инець — алушт-инк-а — алушт-инц-і;
  • Шостка — шостк-инець — шостк-инк-а — шостк-инц-і;
  • Рокитне — рокитн-івець — рокитн-івк-а — рокитн-івц-і.

За цією продуктивною моделлю утворено й чужомовні етноніми на зразок:

  • Данія — дан-ець, дані-єць (не дат-чан-ин) — дан-к-а, даній-к-а — дан-ц-і, даній-ц-і;
  • Англія — англі-єць (не англі-чан-ин) — англій-к-а — англій-ц-і;
  • Канада — канад-ець, канад-ієць — канад-к-а, канад-ійк-а — канад-ц-і, канад-ійц-і;
  • Азія — азі-єць (не азіат) — азій-к-а — азій-ц-і.

Низка катойконімів, що викликають труднощі в процесі словотворення:

  • Броди — брод-івець — брод-івк-а — брод-івц-і;
  • Горішні Плавні — плавн-ів-ець — плавн-ів-к-а — плавн-ів-ц-і — у складних назвах може братися основне слово;
  • Горлівка — горлів-ець — горлів-к-а — горлів-ц-і;
  • Долина — долин-ець — долин-к-а — долин-ц-і;
  • Дубно — дубн-івець — дубн-івк-а — дубн-івц-і;
  • Запоріжжя — запоріж-ець — запоріж-к-а — запоріж-ц-і;
  • Ічня — ічн-івець — ічн-івк-а — ічн-івц-і;
  • Коломия — коломи-єць — коломий-к-а — коломий-ц-і;
  • Кривий Ріг — криворіж-ець — криворіж-к-а — криворіж-ц-і;
  • Лубни — лубен-ець — лубен-к-а — лубен-ц-і;
  • Острог — острож-ець — острож-к-а — острож-ц-і;
  • Полтава — полтав-ець — полтав-к-а — полтав-ц-і;
  • Рівне — рівен-ець — рівен-к-а — рівен-ц-і;
  • Ромни — ромен-ець — ромен-к-а — ромен-ц-і;
  • Харцизьк — харциз-ець — харциз-к-а — харциз-ц-і;
  • Черкаси — черкас-ець — черкас-к-а — черкас-ц-і.

Суфікси -анин, -янин, -чанин[ред. | ред. код]

Другою за продуктивністю є словотвірна модель із суфіксами -анин, -янин, -чанин. Їхня синонімна повноправність із -ець не викликає сумнівів, однак їм властиве поєднання з твірними основами на:

  • -иц-я: Вижниця — вижнич-ан-ин — вижнич-ан-к-а — вижнич-ан-и;
    • Вінниця — віннич-ан-ин — віннич-ан-к-а — віннич-ан-и;
  • -ець: Кам'янець-Подільський — кам'янч-ан-ин — кам'янч-ан-ка — кам'ян-ча-ни;
    • Кременець — кременч-ан-ин — кременч-ан-к-а — кременч-ан-и;
  • -ц-і: Чернівці — чернівч-ан-ин — чернівч-ан-к-а — чернівч-ан-и;
    • Ярмолинці — ярмолинч-ан-ин — ярмолинч-ан-к-а — ярмолинч-ан-и;
  • -цьк: Донецьк — донеч-чан-ин — донеч-чан-к-а — донеч-чан-и;
    • Луцьк — луч-ан-ин — луч-ан-к-а — луч-ан-и;
  • -ак: Судак — судач-ан-ин — судач-ан-к-а — судач-ан-и;
    • Токмак — токмач-ан-ин — токмач-ан-к-а — токмач-ан-и;
  • -ч: Галич — галич-ан-ин — галич-ан-ка — галич-ан-и;
    • Дрогобич — дрогобич-ан-ин — дрогобич-ан-к-а — дрогобич-ан-и;
  • (-к)и: Прилуки — прилуч-ан-ин — прилуч-ан-к-а — прилуч-ан-и;
    • Суми — сум'-ян-ин, сум-ець — сум'-ян-к-а — сум'-ян-и, сум-ц-і.

Вибірково суфікси -анин, -янин, -чанин поєднуються з деякими основами топонімів, що мають у своєму складі суфікс присвійности -ів/-їв, зокрема:

  • Київ — ки-ян-ин (не київлянин) — ки-ян-к-а — ки-ян-и;
  • Львів — львів'-ян-ин — львів'-ян-к-а — львів'-ян-и;

або є паралельними до продуктивнішого форманту -ець:

  • волин-ець, волин-ян-ин — волин-к-а, волин-ян-к-а — волин-ц-і, волин-ян-и;
  • дніпр-ів-ець, дніпр-ян-ин — дніпр-ів-к-а, дніпр-ян-к-а — дніпр-ів-ц-і, дніпр-ян-и;
  • сівер-ець, сівер-ян-ин — сівер-к-а, сівер-ян-к-а — сівер-ц-і, сівер-ян-и;[2]
  • харків-ець, харків'-ян-ин — харків-к-а, харків'-ян-к-а — харків-ц-і, харків'-ян-и.[3][4]

Помилкове утворення катойконімів[ред. | ред. код]

Унаслідок зросійщення спостерігається явище, коли в мовлення носіїв української потрапляє продуктивна російська модель -ч-ан-и там, де має бути питомий суфікс -ець (-ц-і): англічани, глухівчани, кримчани. Українська же форма -ч-ан-и утворюється там, де в топонімі є к, ч, щ і цьк.

Щодо цього явища висловлювався письменник Борис Антоненко-Давидович:

« Хтозна-чим не сподобались нашим сучасникам давні українські іменники полтавець і полтавка на визначення мешканця й мешканки Полтави, як і лубенець, лубенка — на позначення жителів Лубен чи канівець, канівка — на позначення жителів Канева. Появу дивовижних полтавчанин, лубенчанин, канівчанин можна пояснити лише втратою мовного чуття, забуттям законів словотворення й чергування звуків (для появи звука [ч] треба, щоб у назві був звук [к]: порівняйте: м. Гребінка — гребінчанин, хоча природним є також гребінківець). »

Інші слов'янські мови[ред. | ред. код]

Спільні з українськими[ред. | ред. код]

Більшість українських катайконімних суфіксів (продуктивних і непродуктивних) функціонує в катайконімах інших слов'янських мов, відрізняючись у певних випадках ступенем активності, продуктивності, поширеності та особливостями морфоматики.

До власне українських належать:

Суфікси, які також функціонують у білоруській мові:

Суфікси -ат-а, -чат-а (солотвинча́та, від Солотвина) також функціонують у російській мові: рос. Мака́рьев — макаря́та[5]

Суфікс -их-а на утворення жіночих назв жителів вживається в українській, білоруській та російській мовах, проте в інших слов'янських мовах він не простежується. Наприклад: укр. Хрипки́ - хрипчи́ха, рос. О́стров - островни́ха[6], біл. Віцяві́чы - віцяўчи́ха (Гродненська область).

Усі інші суфікси є явищем спільнослов'янським[7].

Відсутні в українській[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Караванський, Святослав (1994). Секрети української мови (укр.). Київ: УКСП «Кобза». с. 152. ISBN 5-87274-051-4. 
  2. Альманах Українського Народного Союзу. svoboda-news.com (укр.). Парсипані, Нью-Джерзі: Видавництво «Свобода». 2003. Процитовано 2019-01-24. 
  3. Петришак, Іванна (вівторок, 24 листопада 2015 р.). Палітра: Мовні норми(катойконіми). Палітра. Процитовано 2019-01-24. 
  4. Фаріон, Ірина (2013). Мовна норма: знищення, пошук, віднова (укр.). Івано-Франківськ: «Місто НВ». с. 332. ISBN 978-966-428-290-8. 
  5. Словарь названий жителей РСФСР/ Под редакцией А. М. Бабкина., Москва, 1964, стор. 128
  6. Словарь названий жителей РСФСР/ Под редакцией А. М. Бабкина., Москва, 1964, стор. 229
  7. Lindert B. Formanty służąne do tworzenia nazw mieszkańców w językach słowiańskich. Lublin. 1967, стор. 111

Література[ред. | ред. код]

  • В. О. Горпинич «Назви жителів в українській мові», Київ, головне видавництво видавничого об'єднання «Вища школа», 1979