Бердичевський Сергій Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бердичевський Сергій Ілліч
Народився 1882
Олександрівськ, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер не раніше 1937
Діяльність політик

Бердичевський Сергій Ілліч («Максим Петрович», «Ёлкин») (1882, Олександрівськ, Катеринославська губернія — не раніше 1937) — політичний діяч, член Української Центральної Ради.

Освіта вища (юридична та філологічна).

Член Російської соціал-демократичної робітничої партії з 1902 р. Належав до меншовицької фракції.

У 1917 р. — член виконавчого комітету Київської ради робітничих депутатів. Обраний членом Української Центральної Ради від росіян. Брав участь у київському Всеукраїнському з'їзді рад робітничих, селянських і солдатських депутатів 4-6 грудня 1917 р. у Києві, який підтвердив повноваження Української Центральної Ради та відкинув претензії більшовиків на владу в Україні. Кандидат у депутати Українських Установчих Зборів по Київській губернії за списком Української партії соціалістів-революціонерів та Української Селянської Спілки.

Після Української революції 1917—1921 рр. працював юрисконсультом ЦК Спілки металістів. У травні 1923 р. засуджений на 3 роки. За іншими даними, вперше був заарештований у травні 1924 р. З березня 1928 р. перебував у засланні у Шадринську.

Працював завідувачем кафедри іноземних мов інституту імені М.Калініна у Саратові. Заарештований 17 лютого 1935 р. Звинувачений у зв'язках з меншовиками та антирадянській діяльності. Засуджений до заслання на 5 років. Знову заарештований 4 червня 1937 р. як член контрреволюційної меншовицької організації. Засуджений до 10 років ув'язнення без права листування. Подальша доля невідома.

Реабілітований прокуратурою Саратовської області 20 вересня 1989 р.

Джерела[ред. | ред. код]