Glaucus atlanticus

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Блакитний дракон)
Перейти до: навігація, пошук
Glaucus atlanticus
Главк атлантичний
(блакитний дракон)
Glaucus atlanticus (з черевної сторони)
Glaucus atlanticus (з черевної сторони)
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Молюски (Mollusca)
Клас: Черевоногі (Gastropoda)
Ряд: Голозяброві (Nudibranchia)
Надродина: Aeolidioidea
Родина: Glaucidae
Рід: Glaucus
Вид: Главк атлантичний
Біноміальна назва
Glaucus atlanticus
Forster, 1777
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category: Glaucus atlanticus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Glaucus atlanticus
EOL logo.svg EOL: 451180
ITIS logo.svg ITIS: 78750
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 1154737

Glaucus atlanticus (блакитний дракон, блакитний ангел) — вид черевоногих молюсків з ряду голозябрових (Nudibranchia). Пелагічні організми, що мешкають під плівкою поверхневого натягу. Поширені в морях всіх океанів тропічного поясу[1].

Будова[ред.ред. код]

Розкритий молюск. Ілюстрація з Atlas Zoologique du Voyage de la corvette La Bonite (1852)

Для представників цього виду характерно струнке тіло, сильно витягнуте з заднього кінця. Голова коротка і слабо відокремлена від тулуба[1]. Широка, добре розвинена нога закруглена спереду і продовжується до заднього кінця тіла[1]. Довжина тіла 5-40 мм.

З боків перпендикулярно осі тіла розташовуються три групи церат — пальцевидних виростів, в які заходять гілки гепатопанкреаса (травної залози)[1]. Довжина церат в кожній групі істотно розрізняється, причому найбільш довгі розташовуються зі спинної сторони[1]. Наявність довгих виростів розглядають як один з механізмів збільшення плавучості[1].

Інша адаптація Glaucus atlanticus до утримування на поверхні води — періодичне заковтування бульбашки повітря, що згодом зберігається в шлунку молюска[1]. У зв'язку з таким розміщенням газового міхура, рівноважним виявляється положення тіла, при якому спинна сторона звернена вниз, а нога прилягає до поверхні води. Таким чином, молюск немов би повзе по плівці поверхневого натягу. В цьому сенсі блакитні дракони є антиподами водомірок, що пересуваються по плівці поверхневого натягу з протилежної сторони.

Забарвлення[ред.ред. код]

Блакитний дракон у воді

Основний тон тіла — сріблястий[1]. Ротові щупальця, рінофори і нижня поверхня церат пофарбовані в інтенсивний синій колір[1]. Спинна сторона у різних молюсків варіює від темно-синьої до коричневої. Нога обрамлена синьою смугою[1].

Молюсків дістали з води, тому вирости не розкриті. Якщо взяти дракона на руки, то можна отримати хімічний опік, подібний до такого від португальського кораблика.

Харчування[ред.ред. код]

У ролі джерела їжі виступають інші організми, асоційовані з поверхнею води. До таких належать колоніальні гідроїдні (сифонофора португальський кораблик, антомедузи з родини Porpitidae) і черевоногі молюски (представники роду Janthina, особини свого ж виду).

Glaucus atlanticus стійкий до отрути, що міститься в кнідоцитах (жалких клітинах) гідроїдних-жертв. При поїданні кнідоцити надходять по гілках травної залози в церати, де шляхом фагоцитозу потрапляють в клітини спеціалізованих органів — кнідосаків (англ. cnidosac). Стрекательна клітина в них перетравлюється, і від неї залишається лише стрекательна капсула. Такі запозичені капсули — клептокніди — довгий час залишаються активними і можуть виступати як захисний механізм[2].

Розмноження[ред.ред. код]

Для Glaucus atlanticus є характерним синхронний гермафродитизм: кожна особина володіє чоловічими та жіночими статевими залозами і після спарювання відкладає яйця.

Філателія[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л Valdés Á., Campillo OA (2003). Systematics of pelagic Aeolid nudibranchs of the family Glaucidae (Mollusca, Gastropoda). Bulletin of Marine Science, vol. 75 (3), pp. 381—389. abstract і повний текст (англ.)
  2. Thompson TE, Bennett I. (1969). Physalia nematocysts: Utilised by mollusks for defense. Science, vol. 166, pp. 1532—1533.
  3. Зображення марки на сайті компанії «Conchology, Inc.»

Посилання[ред.ред. код]