Богопізнання
Богопізнання́[1] (теогнозія; від грец. θεός — бог та грец. γνώσις — знання, пізнання) — релігійно-філософський та богословський термін, який у широкому розумінні означає можливості, способи, форми та зміст осягнення бога.[2]
За релігійними уявленнями воно становить вищий ступінь пізнавальної діяльності людського духу й можливе завдяки поєднанню «пізнавальних зусиль віри і одкровення»[3].
Джерела пізнання[ред. | ред. код]
За твердженнями богословів, знання про бога людина може здобути зі «святого письма або (над)природного одкровення».
Вчення про надприродне одкровення як джерело богопізнання виходить з віри в існування бога. Тому мова фактично йде не про пізнання, а про ілюстрацію прийнятої на віру тези.
За ученням про природне одкровення, нібито можна пізнавати бога, вивчаючи природу, людину. Так, виявляючи в природі причинність, доцільність, закономірність, людина нібито пізнає бога як творця всього існуючого, а пізнаючи свою сутність, вона пізнає властивості бога, який «створив її за своїм образом і подобою».
У сучасному богослов'ї має велике поширення вчення про «досвідне богопізнання», яке стверджує, нібито бога можна осягнути у «внутрішньому досвіді шляхом переживання його присутності».[1]
Методології[ред. | ред. код]
В історії теології виникли чисельні гносеологічні методології богопізнання, які відрізняються акцентом на віру, розум, інтуїцію чи досвід. Відповідно, виділяють богословські вчення фідеїзму, раціоналізму, інтелектуального інтуїтивізму, містичного інтуїтивізму, містичного емпіризму тощо. Варіанти синтезу теології з філософією виділяють різновиди метафізичних (неоплатонізм, трансценденталізм, діалектика, схоластика) та постметафізичних (екзистенціалізм, персоналізм, феноменологія, герменевтика, аналітика, структуралізм, поструктуралізм) методологій богопізнання, кожна з яких пропонує власну онтологію та антропологію.[2]
Погляди[ред. | ред. код]
В історії релігійної думки існували погляди, які заперечували можливість пізнання бога (агностики), і ті, які відстоювали можливість повного розуміння його природи (пантеїсти).
У більшості східних релігій вважається, що божество перебуває в усьому сущому й становить сутність людини. Богопізнання розуміється як процес «вивільнення божества від матеріальної залежності в світі, та необхідність злиття людської душі (Атман) з абсолютом (Брахман) в єдину субстанцію».
В християнській традиції існують апофатичне і катафатичне богопізнання. Вищим щаблем православного богопізнання є обожнення.[3]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Богопізнання // Кишеньковий словник атеїста (укр). — Київ: Політвидав України. — 1978. — С. 34.
- ↑ а б Г. В. Христокін. Богопізнання // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.
- ↑ а б Г. В. Христокін Богопізнання [Архівовано 24 жовтня 2021 у Wayback Machine.]// Українська Релігієзнавча Енциклопедія
Джерела[ред. | ред. код]
- Богопізнання // Кишеньковий словник атеїста (укр). — Київ: Політвидав України. — 1978. — С. 34.
- Г. В. Христокін. Богопізнання // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.
Посилання[ред. | ред. код]
- Г. В. Христокін Богопізнання [Архівовано 24 жовтня 2021 у Wayback Machine.]// Українська Релігієзнавча Енциклопедія