Брекон-Біконс
| Брекон-Біконс | |
 | |
| Гірський хребет | Кембрійські гори |
|---|---|
| Категорія охоронних зон IUCN | категорія МСОП V: наземні та морські ландшафти, що охороняютьсяd |
| Країна |
.svg){kind=small} Велика Британія |
| Адміністративна одиниця | Повіс |
| Розташований на природоохороній території | Bannau Brycheiniog National Parkd |
| Історичне графство | Брекнокшир |
| Найвища точка | Pen y Fand |
| Висота над рівнем моря | 842 м |
| Статус спадщини | Site of Special Scientific Interestd |
| Площа | 5010,64 га |
 | |
 Брекон-Біконс у Вікісховищі | |
Координати: 51°53′00″ пн. ш. 3°26′00″ зх. д. / 51.88333333336077402009323123° пн. ш. 3.43333333336107759947708473° зх. д.
Брекон-Біконс (валл. Bannau Brycheiniog , IPA: [ˈbanai̯ brəˈχəi̯njɔɡ]) — гірський масив у Південному Уельсі[en].[1] У вузькому сенсі назва відноситься до низки вершин складених з Древнього червоного пісковика, що лежать на південь від Брекона. Іноді їх називають «Центральний Брекон», до них відносять найвищу гору Південного Уельсу Пен-і-Ван[en]. [2] Хребет утворює центральну частину національного парку Брекон-Біконс, позначення, яке також охоплює хребти як на схід, так і на захід від «центральних маяків». Цю набагато ширшу територію також зазвичай називають «Брекон-Біконс», що містить пагорби Блек-Маунтінс[en] на сході, а також хребет Блек-Маунтінс[en] на заході. Найвищі вершини: Ван-Брайчейніог[en] на заході та Пен-і-Ван у центральній частині. Вони мають ту саму основну геологію, що й центральний хребет, і тому демонструють багато подібних особливостей, таких як звернений на північ уступ і льодовикові особливості, такі як озера та cwms (цирки).
Географія[ред. | ред. код]
Хребет Брекон-Біконс у вузькому значенні складається з шести основних вершин: із заходу на схід: Корн-Ду[en], (873 м), Пен-і-Ван[en], (886 м), Крібин[en], (795 м), Ван-і-Біг[en], (719 м), Bwlch y Ddwyallt[en], (754 м) і Воун-Ридд[en] (769 м). Ці вершини утворюють довгий хребет, а ділянки, що з'єднуються з першими чотирма, утворюють форму підкови навколо верхів'їв Таф-Фечан[en], яка тече на південний схід. На північний схід від хребта, вкрапленого довгими паралельними відрогами, знаходяться чотири cwms, чотири долини або цирки з круглими головами; із заходу на схід це Cwm Sere, Cwm Cynwyn, Cwm Oergwm і Cwm Cwareli.
Вважається, що Бреконські маяки названі на честь давньої практики запалювання сигнальних вогнів (маяків) у горах для попередження про напади загарбників.
Кругла лінія горизонту Таф-Фечан утворює хребет, широко відомий як Підкова Біконс.
Геологія[ред. | ред. код]
Гори утворені зі древнього червоного пісковику, який датується пізнім силурійським і девонським часами.
історія[ред. | ред. код]
Ця територія була заселена під час неоліту та наступної бронзової доби, найочевиднішою спадщиною останньої були численні могильники, які прикрашають пагорби в центрі та на заході Національного парку. Є особливо гарні приклади круглих курганів[en] на Fan Brycheiniog[en], Pen y Fan[en] і Corn Du[en]. Перший був розкопаний у 2002–4 роках, а попіл у центральній цисті датований приблизно 2000 роком до нашої ери за допомогою радіовуглецевого датування. Ймовірно, до поховання клали вінок з таволгу.
За часів залізної доби на цій території було засновано понад двадцять городищ. Найбільшими в Південному Уельсі, були два форти на вершині y Гарн гох[en] поблизу Віфлеєма, Кармартеншир[en] — y Gaer Fawr і y Gaer Fach — буквально «великий форт» і «маленький форт». Вважається колись були торговими та політичними центрами.
Коли римляни прийшли до Уельсу в 43 році нашої ери, вони розмістили в цьому районі понад 600 солдатів. Y Gaer[en], поблизу міста Брекон був їхньою основною базою. Під час норманського завоювання по всьому парку було зведено багато замків. Одним із найвідоміших є замок Каррег-Ценнен[en], але їх набагато більше. Бреконський замок[en] нормандського походження.
Є багато старих колій, якими протягом століть користувалися погоничі, щоб возити свою худобу та гусей на ринок в Англії. Погоні привезли Ulex, яке вони посіяли, щоб забезпечити їжею своїх овець.[3]
Ця територія відіграла значну роль під час промислової революції, оскільки різну сировину, включаючи вапняк, кремнеземний пісок і залізняк, видобували для транспортування на південь до печей індустріалізованих долин Південного Уельсу[en].
Національний парк Брекон-Біконс[ред. | ред. код]
Брекон-Біконс — один із чотирьох гір і пагорбів у Південному Уельсі, які складають національний парк Брекон-Біконс. Національний парк був заснований у 1957 році, став третім із трьох парків Уельсу після Сноудонії[en] у 1951 році та національного парку Пембрукшир-Кост[en] у 1952 році.
Гірський порятунок[ред. | ред. код]
Гірські рятувальники[en] в південному Уельсі забезпечують п'ять волонтерських груп, загальне командування — поліція. У серйозних ситуаціях їм на допомогу приходять гелікоптери RAF Chivenor або RAF Valley[en]. Це п'ять груп:
- CBMRT — гірська рятувальна команда Central Beacons
- BMRT — гірська рятувальна команда Брекона
- LMRT — гірська рятувальна команда Лонгтауна, яка базується на сході
- WBMSART — гірська пошуково-рятувальна група Western Beacons
- SARDA South Wales — Асоціація пошуково-рятувальних собак, що охоплює Південний і Середній Уельс
Групи фінансуються переважно за рахунок пожертв. Їхня робота не обмежується гірським порятунком — вони часто допомагають поліції в пошуку зниклих безвісти або вразливих людей у громаді.
Військова підготовка[ред. | ред. код]
Brecon Beacons використовуються для навчання членів збройних сил Великобританії та військових резервістів. Армійська піхотна бойова школа розташована в Бреконі[4], і Спеціальна повітряна служба (SAS) використовує цю територію для перевірки придатності абітурієнтів.[5] У липні 2013 року троє солдатів загинули від перегріву або теплового удару під час відбіркових навчань SAS. Капітан армії був знайдений мертвим на Корн Ду на початку року після навчання в морозну погоду для SAS.[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Welcome to Brecon Beacons National Park. Lonely Planet. Процитовано 20 липня 2020.
- ↑ 10 great places to have a staycation in the UK this year. Independent. Процитовано 20 липня 2020.
- ↑ Davies, Andy; Whittaker, David (2010). Walking on the Brecon Beacons. Cicerone Press. с. 139. ISBN 978-1-85284-554-4.
- ↑ а б Farmer, Ben (14 липня 2013). Two soldiers die in heat while training in Brecon Beacons. The Telegraph. Процитовано 14 січня 2015.
- ↑ Farmer, Ben (2 липня 2014). No SAS manslaughter charges over Brecon Beacons deaths. The Telegraph. Процитовано 14 січня 2015.
Посилання[ред. | ред. код]
- Туристична інформація Brecon Beacons Park, офіційна туристична асоціація Brecon Beacons
|
