Вівця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вівця
Flock of sheep.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Оленеподібні (Cerviformes)
Родина: Бикові (Bovidae)
Підродина: Козлові (Caprinae)
Рід: Баран (Ovis)
Вид: Баран свійський (Ovis aries)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Ovis aries
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Ovis aries
EOL logo.svg EOL: 311906
ITIS logo.svg ITIS: 552475
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9940
Fossilworks: 104261
Світове поголів'я овець
у 2004 році.
(в мільйонах)
Flag of the People's Republic of China.svg КНР 157,9
Австралія Австралія 101,3
Індія Індія 62,5
Іран Іран 54,0
Судан Судан 48,0
Нова Зеландія Нова Зеландія 39,2
Велика Британія Велика Британія 35,8
Flag of South Africa.svg ПАР 25,3
Всього у світі 1.059.810.132
Джерело: Продовольча
та сільськогосподарська
організація ООН
(FAO)

Бара́н арі́йський, або бара́н сві́йський, або вівця́ сві́йська (Ovis aries) — вид ссавців з підродини козли, домашня жуйна парнокопитна тварина роду баранів. Походить від диких гірських баранів — муфлонів (Ovis ammon musimon) і архарів (Ovis ammon s.str.), що були приручені більш як 8 тисяч років тому.

Тримають для отримання вовни, м'яса та молока.

Походження та історія приручення[ред.ред. код]

Вівця була приручена людиною понад 8 тисяч років тому[1] на території сучасної Туреччини, Сирії, північній Месопотамії[2].

Припускають, що свійські вівці є нащадками європейського (Ovis musimon), або азійського (Ovis orientalis) муфлона.

Опис[ред.ред. код]

Пастух та вівці

Свійська вівця — парнокопитна жуйна тварина, яка легко впізнається за спірально-розгалуженими рогами самців і кучерявою шерстю. У диких інших видів баранів, а також у предків самої вівці, шерсть не скручується кільцями, а хвіст значно коротший. У деяких примітивних порід овець хвіст також може бути невеликого розміру, проте довгі хвости, так само як і білий колір шерсті, з'явилися у тварин тільки на ранній стадії приручення.

Ноги сильні, добре пристосовані для дальніх переходів гористою місцевістю.

Писок у нижній частині загострений, має прямий або іноді горбоносий профіль, майже повністю (за винятком губ і країв ніздрів) покритий тонкою шерстю. Губи тонкі і дуже рухливі. Як і в інших представників роду баранів, у свійської вівці на лицьовій поверхні слізних кісток, під внутрішнім кутом очних западин, знаходяться «слізні ямки» — заглиблення шкіри, що багаті потовими сальними залозами, виділення яких нагромаджуються у вигляді жирної пахучої маси — секретної рідини. Аналогічні заглиблення, що називаються «копитними залозами», присутні поміж верхніми суглобами обох пальців. Секрет, що виділяється цими залозами, і надає вівці її характерний запах.[3]

Метричні показники[ред.ред. код]

Розмір і вага свійських овець коливаються залежно від породи. Швидкість росту та маса дорослої тварини залежать від спадковості, і з цієї причини селекційний відбір часто проводиться на підставі цих характеристик.[4] Дорослі самки зазвичай важать 45-100 кг, тоді як більш великі самці 70-160 кг.[5] Рекордна вага барана (сафолкської породи) досягла 247,2 кг.[6] У цілому висота в загривку у тварин становить 55-100 см, а довжина тіла — 60-110 см.[1]

Череп, зубна система[ред.ред. код]

Будова черепа барана

За будовою черепа домашні вівці відрізняються від своїх диких родичів вужчими очницями і меншим розміром мозку.[3]

У дорослих овець є 32 зуби (зубна формула I:0/3 C:0/1 P:3/3 M:3/3): 6 парних корінних (зверху і знизу) , 6 парних премолярів (також зверху і знизу), 2 ікла (знизу), і 6 різців (також лише знизу).[7]

У проміжку між іклами і премолярами є велика щілина. Різці розташовані під тупим кутом до щелепи — така будова дозволяє тваринам більш ефективно кусати траву у порівнянні з іншими травоїдними тваринами.[1] Корінні і премоляри разом утворюють широку поверхню у задній частині пащі — цими зубами тварини пережовують траву. Розвиток зубів відбувається поступово: початкові молочні зуби через рік — півтора починають замінюватися на постійні, а весь процес зміни зубів закінчується тільки на четвертому році життя.

Роги[ред.ред. код]

Як правило, у овець добре розвинені роги (два, але іноді чотири і більше), але в деяких порід їх може і не бути зовсім або вони є тільки в самців.[8] У самців більшості порід роги добре розвинені, спірально закручені з закінченнями назовні, і поперечними горбиками. У самок також можуть бути ріжки невеликого розміру.

Органи чуття[ред.ред. код]

Всі вівці мають хороший слух і чутливі до раптового шуму.[9] Бічне розміщення очей і горизонтально-витягнуті зіниці збільшують кут огляду до приблизно 270–320°, що дозволяє тваринам дивитися назад, не повертаючи голови (густа шерсть може зменшити кут огляду).[10][11] Однак просторовий зір у овець розвинений недостатньо — тіні і поглиблення в землі можуть загальмовувати рух тварин. Загалом, вівці цураються затемнених ділянок і віддають перевагу відкритому, добре освітленому простору.[12]

Масті, шерсть[ред.ред. код]

Масть різна в залежності від породи — від молочно-білої до темно-бурої і чорної, бувають також плямисті та строкаті вівці різних мастей.[13][14] Вівці з тонкою шерстю зазвичай білі. У овець з грубою шерстю вовна має два шари — перший, пухове підшерстя, що складається з тонких волокон діаметром близько 25 мкм, другий складається з масивніших, 100–200 мкм. У тонкорунних овець шерсть складається лише з першого шару. Довжина волокон становить від 5-9 см у тонкорунних порід і до 10-15 см у грубошерстних.[1] Рекордний настриг вовни від одного барана в Україні склав 31,7 кілограми за рік (в радгоспі «Червоний чабан» Херсонської області; баран важив 130 кілограм).

Утримання[ред.ред. код]

Приміщення, в якому тримають овець, називається кошара.

Породи[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Стаття «вівця» у Великій радянській енциклопедії
  2. Мерперт Н. Я., Мунчаев Р. М., Раннеземледельческие поселения Северной Месопотамии, «Советская археология», 1971, № 3.
  3. а б Reavill, C.2000. «Ovis aries» (On-line), Animal Diversity Web. Прочитано 2007-12-11
  4. Simmons, Paula; Carol Ekarius (2001). Storey's Guide to Raising Sheep. North Adams, MA: Storey Publishing LLC. ISBN 978-1-58017-262-2
  5. Melinda J. Burrill Ph.D. Professor Coordinator of Graduate Studies, Department of Animal and Veterinary Sciences, California State Polytechnic University (2004). «Sheep». World Book. Mackiev.
  6. Кравчук П. А. Рекорды природы — Л.: Эрудит, 1993. — 216 с. — 60 000 экз. — ISBN 5-7707-2044-1
  7. Idaho Falls District 91 "Будова черепа домашньої вівці "Прочитано 2007-12-11
  8. Ensminger, Dr. M.E.; Dr. R.O. Parker (1986). Sheep and Goat Science, Fifth Edition. Danville, Illinois: The Interstate Printers and Publishers Inc. ISBN 0-8134-2464-X
  9. Smith MS, Barbara; Mark Aseltine PhD, Gerald Kennedy DVM (1997). Beginning Shepherd's Manual, Second Edition. Ames, Iowa: Iowa State University Press. ISBN 0-8138-2799-X.
  10. Shulaw, Dr. William P. (2006). Sheep Care Guide. Процитовано 2007-11-27. 
  11. Weaver, Sue (2005). Sheep: small-scale sheep keeping for pleasure and profit. 3 Burroughs Irvine, CA 92618: Hobby Farm Press, an imprint of BowTie Press, a division of BowTie Inc. ISBN 1-931993-49-1. 
  12. Brown, Dave,Sam Meadowcroft(1996). The Modern Shepherd. Wharfedale Road, Ipswich 1P1 4LG, United Kingdom: Farming Press. ISBN 0-85236-188-2
  13. Natural Colored Sheep. Rare Breeds Watchlist. Rocky Mountain Natural Colored Sheep Breeders Association. January 2007. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 26-03-2012. 
  14. An introduction to coloured sheep. British Coloured Sheep Breeders Association. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 26-03-2012. 

Посилання[ред.ред. код]

Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.