Перейти до вмісту

Бійцівський клуб (роман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
«Бійцівський клуб»
Обкладинка українського видання
АвторЧак Поланік
Назва мовою оригіналуFight Club
КраїнаСША США
Моваанглійська
Жанрсатиричний роман
ВидавництвоУкраїна Фоліо
Україна КСД
Видано17 серпня 1996
Сторінок318
ISBNСША 978-0-393-03976-5
Україна 978-966-03-3921-7
Попередній твірБезсоння
Наступний твірВцілілий
Видання українською
Видано українською23 липня 2007
Перекладач(і)Ілля Стронґовський (2007)
Олег Лесько (2016)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бійцівський клуб.

«Бійці́вський клуб» (англ. Fight Club) — дебютний роман американського автора Чака Полахнюка, опублікований у США в 1996 році видавництвом W. W. Norton[en] і в Україні у 2007 році видавництвом «Фоліо» в перекладі Іллі Стронґовського. Сюжет розгортається навколо безіменного героя, який бореться із своїм наростаючим дискомфортом через консюмеризм і зміни по відношенню до чоловічої статі у американській культурі. Намагаючись подолати це, він створює підпільний бійцівський клуб як радикальну форму психотерапії.

У 1999 році режисер Девід Фінчер екранізував роман в однойменному фільмі з Бредом Піттом і Едвардом Нортоном у головних ролях. Стрічка стала культовою, незважаючи на більш низькі, ніж очікувалося, результати бокс-офісу. Вихід фільму посприяв популярності роману і самому Поланіку. На цій хвилі роман став мішенню численних критиків, переважно через свої точні описи насильства.

У 2015—2016 роках вийшло продовження роману у вигляді графічного роману під назвою Бійцівський клуб 2.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Безіменний оповідач працює фахівцем із відкликання продукції в автомобільній компанії. Через стрес і постійні відрядження він страждає на хронічне безсоння. Лікар радить йому відвідати групу підтримки для хворих на рак яєчок[en], «щоб побачити справжні страждання». Спілкування з іншими людьми допомагає йому заснути — навіть попри те, що він прикидається хворим.

Терапія діє, доки він не знайомиться з Марлою Сінгер — жінкою, яка теж удає пацієнтку. Її присутність змушує оповідача усвідомити власне лицемірство, і він знову не може спати. Після суперечки вони домовляються відвідувати різні групи, щоб не перетинатися, але безсоння повертається.

Під час однієї з поїздок оповідач знайомиться з Тайлером Дерденом — то на пляжі, то на борту літака (в різних версіях подій). Коли вибух руйнує його квартиру, він звертається до Тайлера по допомогу. Той погоджується прийняти його до себе, але просить натомість: «Удар мене що є сили»[1]/ Бійка несподівано приносить обом задоволення, і згодом вони створюють «бійцівський клуб», куди приходять чоловіки, що шукають вихід своїй агресії. Клуб діє за вісьмома правилами:

  1. Не говори про бійцівський клуб.
  2. Не говори про бійцівський клуб.
  3. Коли хтось каже «стоп», здається або непритомніє — бій закінчено.
  4. Б’ються лише двоє.
  5. Одна бійка за раз.
  6. Без сорочок і взуття.
  7. Бій триває, скільки потрібно.
  8. Якщо ти вперше у бійцівському клубі — ти маєш битися.

Згодом механік додає ще два правила: у центрі клубу — лише ті, хто б’ється, а сам клуб завжди безкоштовний.

Одного разу Марла телефонує оповідачеві, заявивши, що передозувала ксанакс і збирається померти. Телефон бере Тайлер і рятує її. Між ними починається роман, який бентежить і самого оповідача, і Марлу. Вона не знає ні про існування клубу, ні про стосунки між Тайлером й оповідачем. Оскільки Тайлер і Марла ніколи не з’являються разом, оповідач починає підозрювати, що вони — одна особа.

Бійцівський клуб розростається по всій країні, і Тайлер використовує його для поширення своїх антиспоживацьких ідей. Він створює нову організацію — «Проєкт Руйнування» (англ. Project Mayhem), схожу на секту, що має на меті знищити сучасну цивілізацію. Вона також діє за власними правилами:

  1. Не став запитань.
  2. Не став запитань.
  3. Ніяких виправдань.
  4. Ніякої брехні.
  5. Довіряй Тайлеру.

Спочатку оповідач бере активну участь у «Проєкті», але поступово жахається зростаючої руйнівності. Коли під час однієї акції гине його товариш Боб із групи підтримки, він вирішує зупинити Тайлера.

Марла випадково розкриває йому правду: Тайлер і є він сам. Роздвоєння особистості стало наслідком психічного зриву. Безсоння було не недугою, а періодом, коли «активувався» Тайлер. Саме він створив клуб, підірвав квартиру та вів роман із Марлою.

Тайлер планує підірвати хмарочос за допомогою саморобних вибухівок, щоб загинути як мученик і «очистити» світ. Усвідомивши це, оповідач намагається його зупинити. На даху будівлі Тайлер бере його на мушку, але коли з’являється Марла, зникає — бо він існує лише в уяві оповідача.[2]

Залишившись сам, оповідач чекає вибуху, але бомба не спрацьовує через помилку у складі вибухівки. Він стріляє собі в рот, але виживає. Згодом опиняється у психіатричній лікарні, вважаючи, що потрапив до раю, де сперечається з Богом про людську природу. У фіналі його навідують санітари, які виявляються учасниками «Проєкту Руйнування». Вони повідомляють, що справа Тайлера триває — і що на нього, «Тайлера», ще чекають.

Історія

[ред. | ред. код]

Історія створення

[ред. | ред. код]

До написання роману Паланіка надихнула бійка, в якій він брав участь під час поїздки в літній табір[3]. Хоча у нього були забої та синці, його колеги воліли не питати, що з ним сталося в поїздці. Саме їх небажання знати, що трапилося, надихнуло письменника на написання роману «Бійцівський клуб».

Паланік спочатку намагався видати роман «Невидимки», але видавець не погодився опублікувати його, порахувавши занадто обурливим. Тому письменник сконцентрувався на написанні «Бійцівського клубу», намагаючись зробити його ще більш обурливим на зло видавцеві. Спочатку «Бійцівський клуб» був виданий у вигляді розповіді на сім сторінок у збірнику «Pursuit of Happiness», але Паланік розширив його до повноцінного роману (в якому оригінальна коротка розповідь стала шостою главою)[4]

«Бійцівський клуб» перевидано в 1999 та 2004 роках. Останній випуск містив вступ автора про концепцію популярності роману та фільму, де автор заявляє:

… книжкові магазини були заповнені такими книгами як «Клуб радості та удачі», «Божественні таємниці сестричок Я-Я» та «Клаптева ковдра». Всі ці романи представили соціальну модель для жінок. Але не було романів, які представили б нову соціальну модель для чоловіків.

Пізніше він пояснив:

В дійсності те, що я написав, було просто трохи оновленим романом «Великий Гетсбі». Це був «апостольський» роман — де виживає апостол та розповідає історію свого героя. Є два чоловіки та жінка. І один чоловік, герой, гине від кулі.

Культурний вплив

[ред. | ред. код]

Критика добре сприйняла видання «Бійцівського клубу» в твердій палітурці. У підсумку книгою зацікавилися кінематографісти. 1999 року сценаристи Джим Улс, Огаст Олсен та співпродюсери Конор Стрейт та Аарон Керрі об'єдналися з режисером Девідом Фінчером щоб зняти однойменний фільм. Картина провалилася в кінопрокаті[5], але набула культового статусу після видання на DVD, в результаті чого паперове видання роману в твердій палітурці стало колекційним екземпляром[6].

У різних інтерв'ю на запитання фанатів, де розташований реальний бійцівський клуб, Паланік наполягав, що в реальності подібної організації не існувало. Однак, він чув про реальні бійцівські клуби, які існували до виходу роману. У передмові до наступного видання роману автор говорив про ту шкоду, якої завдав суспільству твір «Бійцівський клуб». Так, у книзі «Дивніше за вигадку: правдиві історії», Паланік писав, як один молодий чоловік розповів письменнику, що йому сподобалося, коли в романі офіціанти псують їжу відвідувачів. «Маргарет Тетчер покуштувала мою сперму» — сказав він Паланіку. Проект «Розгориться» (Project Mayhem) частково заснований на організації Cacophony Society, членом якої письменник був ще до початку письменницької кар'єри; деякі події, які відбувалися з Паланіком, коли він входив до організації, знайшли відображення в романі.

Культурний вплив «Бійцівського клубу» виражається в тому, що організації американських підлітків та комп'ютерників створили власні бійцівські клуби[7]. Такі описані в романі злі жарти як псування їжі в ресторані були повторені шанувальниками Паланіка в реальному житті, про що письменник написав у своєму есе «Мавпячі звички», яке пізніше увійшло до збірки «фантастичність вимислу». Інші прихильники навпаки були натхненні на просуспільну діяльність; вони розповіли Паланіку, що після прочитання роману вирішили повернутися в коледж[4]. 2004 року «Бійцівський клуб» був поставлений на театральній сцені у вигляді мюзиклу зусиллями Паланіка, Фінчера та Трента Резнор[8]. Драматичну версію написав Ділан Йетс, а поставили її в містах Сієтл та Шарлотт (Північна Кароліна)[9].

Продовження

[ред. | ред. код]

На фестивалі San Diego Comic-Con International-2013 Поланік оголосив про роботу над продовженням «Бійцівського клубу» у вигляді серійного графічного роману. Поланік заявив: «Швидше за все, це буде серія випусків, в якій буде розказано історію, що трапиться через 10 років після удаваної смерті Тайлера Дердена. Тепер Тайлер розповідає історію, ховаючись в Оповідачі, та готується до повернення. Джек не звертає уваги. Марлі нудно. Їх любовний човен розбивається об рифи міщанської туги середнього віку. Тільки тоді, коли їх маленький хлопчик зникає, викрадений Тайлером, Оповідачеві доводиться повернутися в колишній світ хаосу»[10]. Починаючи з 27 травня 2015 року Dark Horse Comics почне опубліковувати роман у 10 випусках, написаних Поланіком та намальованих Кемероном Стюартом[en][11]. Художник Девід В. Мек[en], який є приятелем Поланіка, проілюструє обкладинки серії[12].

Переклади українською

[ред. | ред. код]

У 2007 році роман вперше вийшов в українському перекладі Іллі Стронґовського у видавництві Фоліо.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Паланік, Бійцівський клуб, 1999, с. 46.
  2. ↑ Паланік, Бійцівський клуб, 1999, с. 195.
  3. ↑ Чак Паланік. Has he ever been in a fight?. About the Work (англійською) . http://chuckpalahniuk.net. Архів оригіналу за 15 жовтня 2012. Процитовано 26 вересня 2012. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |publisher= (довідка) [Архівовано 2012-10-04 у Wayback Machine.]
  4. ↑ а б Sarah Tomlinson (14 жовтня 1999). Is it fistfighting, or just multi-tasking? (англійською) . Salon. Архів оригіналу за 18 жовтня 2012. Процитовано 26 вересня 2012.
  5. ↑ Лінсон, Арт. What Just Happened?: Bitter Hollywood Tales from the Front Line. — Нью-Йорк : Grove Press, 2008. — С. 125-127.
  6. ↑ Craig Offman (4 вересня 1999). Movie makes "Fight Club" book a contender (англійською) . Salon. Архів оригіналу за 18 жовтня 2012. Процитовано 26 вересня 2012.
  7. ↑ Fight club draws techies for bloody underground beatdowns (англійською) . USA Today. 29 травня 2006. Архів оригіналу за 18 жовтня 2012. Процитовано 26 вересня 2012.
  8. ↑ Jade Chang (2 липня 2004). This week, Fight Club-The Musical (англійською) . Бі-Бі-Сі. Архів оригіналу за 18 жовтня 2012. Процитовано 26 вересня 2012.
  9. ↑ Overcash, Anita (30 червня 2009). Theatre: Fight Club. CreativeLoafing.com. Архів оригіналу за 18 жовтня 2012. Процитовано 26 вересня 2012.
  10. ↑ Gettell, Oliver (22 липня 2013). Comic-Con: Chuck Palahniuk announces ‘Fight Club’ sequel. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 25 липня 2013. Процитовано 22 липня 2013.
  11. ↑ Diaz, Jesus (21 липня 2014). Fight Club 2 is coming in 2015. Gizmodo. Архів оригіналу за 22 липня 2014. Процитовано 21 липня 2014. [Архівовано 2014-07-22 у Wayback Machine.]
  12. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 21 грудня 2014. Процитовано 24 лютого 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Бійцівський клуб (роман)


Література Це незавершена стаття про літературу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бійцівський_клуб_(роман)&oldid=46437936