Біленький Михайло Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Біленький Михайло Антонович
Хліборобська Україна. Збірник I. Михайло Біленький. 1920.jpg
Народився
Харків, Українська СРР
Помер 7 квітня 1920(1920-04-07)
Готель «Бристоль»d, Внутрішнє місто, Відень, Перша Австрійська Республіка
Поховання Відень
Країна Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність адвокат, редактор
Знання мов українська

Миха́йло Анто́нович Біле́нький (?  Харків — 7 квітня 1920, Відень) — український громадський і політичний діяч, адвокат, видавець, дипломат.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у Харкові[1]. Походив з інтелігентної та заможної родини[2]. Закінчив Харківську гімназію й правничий відділ Харківського університету[1]. Займався адвокатською діяльністю, працював помічником присяжного повіреного[3][4]. Співпрацював з Миколою Міхновським, з яким вони разом купили маєток[3]. Саме під впливом Міхновського Біленький став брати участь в українському національному русі[3]. У 1909 році долучився до українського банку Третього харківського товариства взаємного кредиту, заснованого Міхновським[3]. У 1912 році у Харкові разом з Міхновським видавав власним коштом і був головним редактором українського часопису «Сніп»[1][5][3]. Проте публікація у «Снопі» статті «Українська платформа» 27 травня 1912 року під час виборчої кампанії до Державної думи, яка містила вимоги про автономію українських земель та автокефалію української церкви, викликала гостру реакцію з боку російської влади[3]. Російський генерал-губернатор застосував до редактора часопису Біленького арешт на 90 діб і штраф у розмірі 500 рублів[3].

Він був багатим поміщиком, аристократом, адвокатом, дипломатом, скарбничим посольства. Всі свої обов'язки сповняв добре. Жив собі звичайним, відповідним до свого положення життям. Драма його смерті пояснюється політичним конфліктом.

Газета «Нова доба»[6]

У перші дні революції 1917 року, бувши в російській армії, Біленький організував у Чернівцях українські військові частини й там же заснував «Український військовий клюб»[1]. Згодом став членом Української демократично-хліборобської партії[1]. З самого початку формування українського уряду постійно і до самої смерті пробув на державній службі[1]. Під час Визвольних змагань працював першим секретарем, скарбником і радником в українському посольстві у Відні, Австрія[7][8]. За клопотанням членів Директорії УНР Федора Швеця та Андрій Макаренка звільнений з посади секретаря через те, що не повернув позику в розмірі 51 060 доларів. Справу передали на розгляд кримінального суду[9]. У своїх спогадах Юрій Коллард пише, що Біленький «заплутався з біржовими маніпуляціями державних грошей задля якоїсь національної справи»[2].

Покінчив життя самогубством 7 квітня 1920 року у готелі «Бристоль»[de] у Відні[6][4]. Як зазначав В'ячеслав Липинський в некролозі в «Хліборобській Україні», «Біленький пав жертвою нашої національної трагедії — еміґрацийної анархії, розкладу й цькування політичних противників, чого не знесла горда й чесна його душа»[1]. Біленький був досить заможною людиною[5][1]. Все своє вартісне майно, — земельний маєток на Харківщині й великий будинок у Харкові, Біленький пожертвував на українські національні цілі[1]. Похований у Відні[5]. В Україні у померлого залишилась стара мати[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л Михайло Біленький / під ред. В'ячеслава Липинського // Хліборобська Україна. Збірник I. — Відень, 1920. — С. 123.
  2. а б Коллард Ю. Спогади юнацьких днів: 1897-1906. — Торонто : Срібна Сурма, 1972. — С. 125.
  3. а б в г д е ж Турченко Ф. Г. Микола Міхновський: між двома революціями (1907–1917 рр.). // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя, 2004. — Вип. XVIII. — С. 87-88, 90, 93, 95.
  4. а б Дорошенко Д. Історія України, 1917–1923 / Упорядн. К. Ю. Галушко. — К. : Темпора, 2002. — Т. 2: Українська Гетьманська Держава 1918 року. — С. 105.
  5. а б в Німчук І. Українські могили у Відні // Літопис Червоної Калини. — 1933. — № 11 (листопад). — С. 7-8.
  6. а б Сидоренко Н. Біленький Михайло Антонович // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника. — 2012. — С. 20.
  7. Біленький Михайло // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. — Кн. 2, [т. 1] : А — Головна Руська Рада. — С. 128.
  8. Осташко Т., Соловйова В. Дипломатичні представництва УНР у країнах Західної Європи (1918–1921 pp.) // Проблеми вивчення історії Української революції 1917 - 1921 рр.. — Київ, 2002. — № 1. — С. 193.
  9. Сергійчук, 2012, с. 128.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Сергійчук В. Неусвідомлення України: ставлення світу до Української державності – погляд у 1917-1921 роки з аналізом сьогодення. — Київ : ПП Сергійчук, 2012. — 872 с. — ISBN 9789662911459.