Білик В'ячеслав Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Білик В'ячеслав Іванович
Народився5 лютого 1940(1940-02-05) (84 роки)
Опішня, Зіньківський район, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьгончар
Alma materМиргородський художньо-промисловий коледж імені М. В. Гоголя
ЗакладЗавод «Художній керамік»
ЧленствоНаціональна спілка художників України
БатькоБілик Іван Архипович
Нагороди
бронзова медаль ВДНГ заслужений майстер народної творчості Української РСР

В'ячеслав Іванович Бі́лик (нар. 5 лютого 1940, Опішня) — український майстер кераміки; член Спілки радянських художників України з 1969 року. Син гончара Івана Білика. Заслужений майстер народної творчості УРСР з 1976 року.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 5 лютого 1940 року селищі міського типу Опішні (тепер Полтавський район Полтавської області, Україна). Ремеслу вчився у батька. Впродовж 1966—1969 років здобував освіту у Миргородському керамічному технікумі.

З 1958 по 1992 рік працював на заводі «Художній керамік». Жив в Опішні в будинку на вулиці Партизанській № 112[1], потім на вулиці Леніна № 4[2].

Творчість

[ред. | ред. код]

Працював в традиційній для народної кераміки Полтавщини галузі скульптурного посуду: створював поліхромну скульптуру типу «баран», «лев», «цап», «бик», «косуля», «собака», набори посуду, барильця, вази й тарелі. Серед робіт:

Брав участь у всеукраїнських виставках з 1966 року, всесоюзних з 1972 року та закордонних виставках, зокрема: у Велико-Тирново (Народна Республіка Болгарія, 1976), у Лос-Анджелесі (США, 1977). У 1978 році нагороджений бронзовою медаллю Виставки досягнень народного господарства.

Окремі роботи майстра зберігаються в музеях Києва (Національний музей українського народного декоративного мистецтва), Полтави, Опішні.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Білик В'ячеслав Іванович // Українські радянські художники : довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 552.
  2. Довідник членів Спілки художників України (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 8 квітня 2021.

Література

[ред. | ред. код]