Білорутенія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Генеральна округа Білорутенія
нім. Generalbezirk Weißruthenien
біл. Генеральная акруга Беларутэнія
Генеральна округа
Flag of the Byelorussian Soviet Socialist Republic (1937-1951).svg
1 вересня 1941 – 3 липня 1944 Flag of the Byelorussian Soviet Socialist Republic (1937-1951).svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Gen Okrug Belarus Administrative.png
Адміністративний поділ генеральної округи


Столиця Мінськ
Мова(и) німецька мова (офіц.)
Релігія православ’я, католицтво, лютеранство та уніатство
Площа 53 тис. км²[1]
Населення 2 411 333 особи[2]
Форма правління Цивільна адміністрація
Генеральний комісар
 - 19411943 Вільгельм Кубе
 - 19431944 Курт фон Готберг
Валюта райхсмарка

Генера́льна округа Білоруте́нія (нім. Generalbezirk Weißruthenien, біл. Генеральная акруга Беларутэнія) — адміністративно-територіальна одиниця у складі райхскомісаріату Остланд з центром у Мінську. Утворена 1 вересня 1941 р. Першим генеральним комісаром Білорутенії було призначено Вільгельма Кубе, а після його вбивства — Курта фон Готберга. Існувала до взяття Мінська радянськими військами 3 липня 1944 р.

Історія[ред. | ред. код]

Округу було утворено опівдні 1 вересня 1941 як складову частину райхскомісаріату Остланд. Керував округою генеральний комісаріат. Першим генеральним комісаром було призначено Вільгельма Кубе. 22 жовтня 1941 р. указом Кубе було створено добровільну народну організацію — Білоруська народна самодопомога (БНС).[1] 1 квітня 1942 року території довоєнних Ошмянського, Свірського і Відзовського районів Вілейської області відійшли від Білорутенії до генеральної округи Литва. У березні 1943 року Вільгельмові Кубе вдалося заснувати Білоруську центральну раду (колабораціоністський маріонетковий режим), яка існувала рівнобіжно з німецькою цивільною адміністрацією.[3] У червні 1943 р. Білоруська народна самодопомога реорганізувалася у Білоруську самодопомогу. Головою призначено Юрія Соболевського[1]. Після вбивства Кубе 23 вересня 1943 року генеральним комісаром округи призначено Курта фон Готтберга, який і керував Білорутенією аж до визволення Мінська радянськими військами 3 липня 1944 року. Між тим, 1 квітня 1944 Білорутенію було відділено від райхскомісаріату Остланд і безпосередньо підпорядковано Імперському міністерству у справах окупованих східних територій.[3][2]

Адміністративно-територіальний поділ[ред. | ред. код]

Спочатку середній щабель цивільної адміністрації представляли головні області з центрами у Мінську і Барановичах, на чолі яких стояли головні комісари. У березні 1943 року головні області було скасовано.

До складу округи входили 11 адміністративних одиниць[4] — ґебітів (нім. Kreisgebiete), керованих гебітскомісаріатами:

  • Барановицький ґебіт
  • Борисовський ґебіт
  • Вілейський ґебіт
  • Ганцевицький ґебіт
  • Глубоцький ґебіт
  • Лідський ґебіт
  • Мінський ґебіт
  • Новогрудський ґебіт
  • Слонімський ґебіт
  • Слуцький ґебіт
  • Місто Мінськ

Управління[ред. | ред. код]

Вищим органом округи був генеральний комісаріат, який складався з відділів і підвідділів:

  • Відділ політики і пропаганди
  • Відділ преси
  • Відділ промисловості
  • Відділ сільського господарства і продовольства
  • Відділ лісу та деревини
  • Відділ використання робочої сили
  • Відділ права
  • Відділ культури
  • Відділ охорони здоров'я і ветеринарії

У сільській місцевості було введено елемент самоврядування — волосні управи. Функції управ зводилися до виконання розпоряджень окупаційної влади. 21 грудня 1943 — з метою боротьби з партизанами, а також створення ілюзії самоврядування — німцями була створена Білоруська центральна рада і сформована Білоруська крайова оборона, підпорядкована командуванню вермахту і СД.

Керівники СС і поліції[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Білорутенія (російською). Архів оригіналу за 2012-09-10. Процитовано 2012-01-28. 
  2. а б Jehke, Rolf. Territoriale Veränderungen in Deutschland und deutsch verwalteten Gebieten 1874 – 1945: Generalbezirk Weißruthenien. Herdecke. Остання зміна 15 лютого 2010. Одержано 13 червня 2011. (нім.)
  3. а б Dallin (1958), pp. 234-236.
  4. Окупаційний режим під час Великої Вітчизняної війни (російською). Архів оригіналу за 2012-09-10. Процитовано 2012-01-28. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]