Курт фон Готберг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Курт фон Готберг
Curt von Gottberg
Курт фон Готберг
Курт фон Готберг (крайній ліворуч) з Еріхом фон Бах-Целевскі інспектують «поліцію порядку» на площі Леніна у Мінську в 1943 р.
Reichsadler der Deutsches Reich (1933–1945).svg
Генеральний комісар генеральної округи Білорутенія
27 вересня 1943 — 3 липня 1944[1]
Прем'єр-міністр: Адольф Гітлер
Президент: Адольф Гітлер
Попередник: Вільгельм Кубе
Спадкоємець: посаду скасовано
 
Партія: Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Ім'я при народжені: Курт Густав Фрідріх Вальтер фон Готберг
Народження: 11 лютого 1896(1896-02-11)
Flag of the German Empire.svg Пройсіш-Вільтен
Східна Пруссія,
Королівство Пруссія,
Німецька імперія
Смерть: 31 травня 1945(1945-05-31) (49 років)
Flag of the United Kingdom.svg Фленсбург,
Британська зона окупації
Національність: німець
Громадянство: Німецька імперія
Нагороди:
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Золотий німецький хрест
За поранення (нагрудний знак)
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» з Празьким градом
Лицарський хрест Залізного хреста
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Відзнака для східних народів 2-го класу в сріблі
Медаль «За вислугу років у СС» (4 роки)
Цивільний знак СС
Почесний кут старих бійців
Кільце «Мертва голова»

Курт Гу́став Фрі́дріх Ва́льтер фон Го́тберг (нім. Curt Gustav Friedrich Walther von Gottberg; нар.11 лютого 1896, Пройсіш-Вільтен, нині Знаменське, Правдинський район, Калінінградська область, Росія — †31 травня 1945, біля Фленсбурга, Британська зона окупації, нині Федеративна Республіка Німеччина) — нацистський високопосадовець, обергрупенфюрер СС, генерал Ваффен-СС, генеральний комісар генеральної округи Білорусь, вищий начальник СС і поліції Центральної Росії та Білорусі, воєнний злочинець.

Походження і освіта[ред. | ред. код]

Курт фон Готберг походив зі стародавнього східнопоморського дворянського роду. 1912 року він почав здобувати сільськогосподарську освіту.

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Готберг на початку Першої світової війни вступив добровольцем 2 серпня 1914 у прусську армію і до листопада 1918 брав участь у бойових діях. 1917 року через численні вогнепальні і осколкові поранення його було офіційно визнано «пораненим на війні». Відзначений Залізним хрестом II і І класу, він у званні лейтенанта аж до квітня 1920 року перебував на службі в райхсвері.

Веймарська республіка[ред. | ред. код]

Після свого звільнення Готберг разом з іншими демобілізованими офіцерами рейхсверу вступив у бригаду морської піхоти «Ергардт». У листопаді 1923 року він узяв участь у мюнхенському пивному путчі.[2]

1924 року повернувся у Пруссію, здобув сільськогосподарську освіту і до кінця 1920-х років був управителем маєтків у Кенігсберзі. У 1931 році він приєднався до штурмовиків, у лютому 1932 року влився до лав Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (членський квиток № 948.753), а у вересні 1932 року вступив в СС (членський квиток № 45.923).

Доба нацизму[ред. | ред. код]

Махтерграйфунг 30 січня 1933 послужив потужним поштовхом до кар'єрного росту Курта фон Готберга. Невдовзі за цим сталися численні підвищення по службі в ієрархії СС. 6 листопада 1933 Готберга підвищили до штурмбанфюрера.

Начальник резервної групи СС[ред. | ред. код]

Наприкінці 1933 Готберг став керівником резервних військ СС у вюртемберзькому Елльвангені. Творення військових частин як основи майбутніх Ваффен-СС спонукало керівництво СС покластися на військовослужбовців, вишколених Першою світовою війною.

1936 року Готберг перейняв командування 49-м полком СС у Брауншвейгу. Проте у січні 1936 року він після п'яної гульні спричинив аварію в чужому автомобілі. Ліву ногу Готберга довелося ампутувати по коліно. Гіммлер особисто замовив слівце за Готберга. Йому покрили вартість медичної доліковування і реабілітації, а також витрати на понівечений автомобіль. У липні 1937 року Гіммлер влаштував Готберга начальником Управління з питань поселень у Головному управлінні з питань раси і поселень СС. Однак ця діяльність давалася йому з трудом, оскільки його управлінський досвід обмежувався сільським господарством.[3] Готберга замінили на Гюнтера Панке.

Начальник Празького земельного управління[ред. | ред. код]

Влітку 1939 року Готберг виконував обов'язки керівника «Празького земельного управління» в протектораті Богемії і Моравії. Характер фінансової діяльності Готберга, що включала сумнівні оборудки, кредити приватним особам, відсутність контролю за підлеглими та збиткові ділові угоди на мільйони, призвів до гучного скандалу всередині Головного управління з питань раси і поселень СС. Керівник цього відомства Гюнтер Панке в листопаді 1939 року відправив Готберга у відставку.

Облікове управління СС[ред. | ред. код]

Заборона на ведення діяльності і «домашній арешт» Готберга закінчилися після неодноразових втручань лише 1 жовтня 1940. Він став начальником облікового управління у Головному управлінні СС. Затяжний дисциплінарний процес у суді головного управління СС обернувся у квітні 1942 року реабілітацією Готберга. Хоча він і припустився «предметних помилок» і ним оволоділи «недоцільні нахили», але на його користь послужило те, що він діяв із «гідним уваги завзяттям», «цілковитою готовністю взяти на себе відповідальність» і «особистою самовіддачею».

Начальник СС і поліції на Сході[ред. | ред. код]

Працюючи з червня 1942 року начальником СС і поліції Білорутенії, ставленик Гіммлера Готберг у жовтні 1942 — червні 1944 року зміг сповна розкрити свої «здібності есесівського керівника». Готберг став фахівцем із «заходів щодо боротьби з партизанами». Цілі райони оголошувалися «бандитським обширом» (партизанські загони називалися у документах нацистів бандами), їхніх жителів відселяли або вбивали, будинки знищували. Готберг розробив нові стратегії у придушенні партизанського руху на території Радянського Союзу. Шляхом частої послідовності диверсійно-розвідувальних операцій «бойова група Готберга» нападала з власної ініціативи на гадані бази партизанів. Із 14 березня 1943 Готберг був одночасно представником вищого начальника СС і поліції Центральної Росії Еріха фон Бах-Целевські, «представника райхсфюрера СС з питань боротьби з партизанами» або ж «начальника бойових протипартизантських з’єднань». 27 вересня 1943 він перебрав на себе повноваження загиблого в результаті вибуху бомби у Мінську 22 вересня 1943 року генерального комісара Білорутенії Вільгельма Кубе і до липня 1944 суміщував в одній особі найвищу цивільну і військову владу у Білорутенії.

«У вивільненому просторі», як твердив Готберг у наказі від 1 серпня 1943, «люди у майбутньому будуть на пташиних правах»[4]. Бойовий наказ Готберга від7 грудня 1942 звучав так:

« Ворога слід убачати в кожному партизані, євреї, цигані. »

З нагоди своєї першої операції «Нюрнберг» 5 грудня 1942 Готберг доповідав:

« Втрати противника вбитими: 799 бандитів, більш ніж 300 підозрюваних у партизанських діях і понад 1800 євреїв. [...] Власні втрати: 2 вбитих і 10 поранених. Вочевидь, удача усміхнулась. »

«Бойову групу Готберга» разом із зондеркомандою Дірлевангера і бригадою Камінського координував Бах-Целевські, відповідальний за незліченні масові вбивства цивільних осіб у Білорусі, наприклад, під час операції «Ернтефест І» (Свято урожаю І) з 18 по 26 січня 1943 з результат: 805 вбитих зі сторони противника, 1 165 покараних смертю при власних втратах у 6 убитих і 17 поранених та під час операції «Ернтефест ІІ» (Свято урожаю ІІ), що тривала з 28 січня по 9 лютого 1943 і де було вбито 2 325 осіб противника при власних втратах у 5 убитих і 38 поранених.[5] У листопаді 1943 року його бойова група вкупі з бойовою групою Фрідріха Єкельна, провела операцію «Генріх»,яку довелося перервати через наступ радянських військ. Готберг також доклав зусиль до створення Білоруської Центральної Ради.

Одержавши за короткий час найвищі військові нагороди, Готберг за кілька днів до початку операції «Багратіон», що призвела до краху групи армій «Центр», був призначений 21 червня 1944 року вищим начальником СС і поліції Центральної Росії та Білорусі, а 30 червня 1944 його підвищили до обергрупенфюрера СС та генерала Ваффен-СС.

Прикінцевий етап Третього Райху[ред. | ред. код]

Під час поспішного відступу з Білорусі підлеглі Готбергу есесівські і поліційні підрозділи було задіяно проти Червоної Армії. Незважаючи на загрозливе військове становище, частини Готберга знищили ще багато жителів Борисова та інших населених місць. Готберг відмовився підпорядкуватися військовому командуванню вермахту.

У березні 1945 року Готберг отримав від Гіммлера доручення стежити за німецькою залізничною мережею для виявлення дезертирства солдатів.

Після війни[ред. | ред. код]

Після закінчення війни Готберга взяли в полон британські союзницькі війська. 31 травня 1945 року у Фленсбурзі він скоїв самогубство.

Нагороди[ред. | ред. код]

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Міжвоєнний період[ред. | ред. код]

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. День узяття Мінська радянськими військами
  2. Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich, S. 193.
  3. Klein: Curt von Gottberg, S. 96
  4. Wolfgang Curilla: Die deutsche Ordnungspolizei und der Holocaust im Baltikum und in Weißrussland 1941-1944, S. 738.
  5. Curilla:Die deutsche Ordnungspolizei und der Holocaust im Baltikum und in Weißrussland 1941-1944, S. 722 ff..

Література[ред. | ред. код]

  • Ruth Bettina Birn: Die Höheren SS- und Polizeiführer. Himmlers Vertreter im Reich und in den besetzten Gebieten. Droste Verlag, Düsseldorf 1986. ISBN 3-7700-0710-7 (нім.)
  • Christian Gerlach: Kalkulierte Morde. Die deutsche Wirtschafts- und Vernichtungspolitik in Weißrußland 1941 bis 1944. Hamburger Edition, Hamburg 2000, ISBN 3-930908-63-8 (нім.)
  • Ernst Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945; Fischer Taschenbuch Verlag Frankfurt am Main 2005, 2. aktualisierte Auflage; ISBN 3-596-16048-0.
  • Peter Klein: Curt von Gottberg. In: Klaus-Michael Mallmann & Gerhard Paul (Hrsg.): Karrieren der Gewalt. Nationalsozialistische Täterbiographien. WBG, Darmstadt 2004, ISBN 3-534-16654-X; 2. unv. Aufl. 2005; davon Sonderausgabe WBG 2011 & Primus, Darmstadt 2011 ISBN 978-3-89678-726-2 (нім.)
  • Brün Meyer (Hrsg.): Dienstaltersliste der Waffen-SS: SS-Obergruppenführer bis SS-Hauptsturmführer. Stand vom 1. Juli 1944 mit Nachträgen bis zum 30.1.1945; Biblio-Verlag 1987; ISBN 3-7648-1469-1 (нім.)
  • Detlef Brandes: "Umvolkung, Umsiedlung, rassische Bestandsaufnahme": NS-"Volkstumspolitik" in den böhmischen Ländern. Oldenbourg, München, 2012 ISBN 978-3-486-71242-1.
  • Залесский К.А. СС. Охранные отряды НСДАП. — М.: Эксмо, 2005. — 672 с. — ISBN 5-699-09780-5 (нім.)
  • Жуков Д., Ковтун И. Охота на «бандитов» // Охотники за партизанами. Бригада Дирлевангера. — Вече, 2013. — С. 358. — 464 с. — ISBN 978-5-4444-1257-2 (рос.)