Валентин Бакфарк
Валентин Бакфарк | |
---|---|
Народився |
1507[3][4][…] або 1507 Брашов, Румунія[5] |
Помер |
15 серпня 1576[1][2] Падуя, Венеційська республіка[5] ·чума |
Країна | Угорщина |
Діяльність | композитор, лютніст |
Галузь | композитор |
Валентин Бакфарк (також Балінт Бакфарк; 15 серпня 1506, Брашов, Трансильванія (на території сучасної Румунії)[6] — 22 серпня 1576, Падуя, Венеційська республіка) — угорський віртуоз-лютніст та композитор епохи Ренесансу.
Біографія[ред. | ред. код]
Батьки та ранні роки[ред. | ред. код]
Батько Томаш був також лютністом, але дуже рано помер і Валентин залишився сиротою. Виховувався у родині Грефів та навчався музиці у Буді при дворі короля Януша I Запілля. Вважають, що був до 1540 року при королівському палаці. Але, за іншими даними, у цей час він побував також в Італії та Парижі. Про дитинство його невідомо майже нічого, а про молодість — дуже мало.
Зрілі роки[ред. | ред. код]
Королева Ізабелла Ягелонка, дружина короля Януша, дуже любила музику, відзначила талант Бакфарка й надала йому дворянське звання. У 1550 році музикант одружився у Кракові на вдові на ім'я Катерина литовського походження, з якою мав двох дітей. Ще з 1549 року композитор мешкав у Польщі, де був придворним лютністом короля Сигізмунда Августа II. І аж до 1566 року він залишався придворним музикою і також багато мандрував Європою. Був вірний польському королю, хоч мав неодноразово пропозиції від інших монархів.
Вигнання з королівського палацу[ред. | ред. код]
Незрозуміло, що сталося 1566 року, але Бакфарк зробив чи сказав щось, що викликало гнів короля. Він ледь устиг втекти перед тим, як солдати розграбували його дім та знищили власність. Деякий час жив у Відні, а потім повернувся у Трансильванію, але ненадовго. У 1571 році переїхав до Падуї.
Смерть та спадок[ред. | ред. код]
15 чи 22 серпня 1576 року помер у Падуї від чуми. Було спалено велику кількість його рукописів, бо у ті часи був звичай знищувати речі тих, хто помер від чуми.
Виконувати його твори було дуже важко, тому збереглася лише невелика їх частина і ще менша була опублікована. До нас дійшли його 9 фантазій, 7 мадригалів, 8 пісень та 14 мотетів з дуже точними поліфонічними аранжуваннями для лютні. Також він транскрибував твори сучасних йому композиторів, таких, як Жоскен Депре (Josquin des Prez), Якоб Клемент (Jacob Clement), Николя Гомберт (Nicolas Gombert) и Орландо ди Лассо (Orlando di Lasso). Дуже відомі його аранжування для лютні польських народних пісень. Дві збірки його п'єс були видані у Ліоні («Intabulatura» 1953) та Кракові («Harmoniarum Musicarum…», 1565). Його мистецтво вважалося наскільки досконалим, що у Польщі навіть виникло прислів'я «Після Бакфарка не кожен візьметься за лютню».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б http://mek.oszk.hu/00300/00355/html/ABC00523/00627.htm
- ↑ а б в International Music Score Library Project — 2006.
- ↑ ISNI — 2012.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118652028 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Деякі джерела вказують датою його народження 15 серпня 1501 або навіть, 1526 року.
Посилання[ред. | ред. код]
- Ілюстрований біографічний енциклопедичний словник [Архівовано 3 лютого 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
- Біографія Балента Бакфарка [Архівовано 19 квітня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
Примітки[ред. | ред. код]
|
Це незавершена стаття про композитора. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |