Валетов Ян Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ян Михайлович Валетов
Народився 26 серпня 1963(1963-08-26) (58 років)
Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР Україна Україна
Національність українець
Діяльність письменник
Alma mater ДНУ ім. О. Гончара
Знання мов російська

Ян Михайлович Валетов (псевд. Борис Бітнер) — український письменник-фантаст і журналіст, пише російською мовою.[1]

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 26 серпня 1963 року в Дніпропетровську (нині — Дніпро), де і живе донині. 

1986 року закінчив фізико-технічний факультет Дніпровського університету. Був капітаном команди КВК ДНУ, членом Всесоюзного Клубу «Що? Де? Коли?». Один з творців гри «Брейн-ринг». З 1987 року займається бізнесом. 

Громадянська позиція[ред. | ред. код]

31 січня 2014 року, під час Революції гідності, Ян так описав ці події в інтерв'ю:

Добре, коли події об'єднують, але нинішні швидше роз'єднують, розколюють суспільство. Це, на жаль, факт, що вже стався. Ну що ж поробиш? З цим жити…[2]

Валетов визнає факт війни Росії проти України,[3] а Крим — анексованим:[4]

Я не вважаю, що це громадянська війна. Це війна двох філософій, війна ідеологічна — в ній є ворог, є вторгнення, є ворожа ідеологія, протистояти якій вважаю своїм головним завданням сьогодні.[5]

В книзі «Нічия земля» 2007 року Валетов описував події, що дуже схожі на нинішню ситуацію: російсько-українська війна, анексія Криму тощо.[5] Здійснилися й інші «передбачення»: російська війна з Грузією і газовий конфлікт Росії з Україною[6].

Творчість[ред. | ред. код]

Публікував статті в інтернеті і газеті «Бізнес» під псевдонімом Борис Бітнер. Перший роман, трилер «Лівий берег Стіксу», вийшов у Києві 2005 року. Автор фантастичного циклу «Нічия земля», трилогії «Проклятий», романів «Прицільна дальність», «Залишитися в живих» і інших творів.[2]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Обкладинка книги «Найкращий вік для смерті» (2017).

Окремі видання[ред. | ред. код]

  • 2005 — «Лівий берег Стіксу». Київ: «Альтерпресс»,
  • 2006 — «Прицільна дальність». — Київ: «Факт».
  • 2007 — «Глибина» («Залишитися в живих»). — СПб.
  • 2007 — Збірка «Залишитися в живих»: роман «Залишитися в живих», повість «Прицільна дальність», оповідання «Сумний танець фрейлакс» . — Київ: «Альтерпресс».
  • 2017 — «2017»[7]
  • 2017 — «Найкращий вік для смерті» («Лучший возраст для смерти») — Фоліо[8].

Нічия земля[ред. | ред. код]

  • «Нічия земля». — СПб: Ленінградське видавництво, 2011. (Бойова фантастика. Цикли).
  • 2008 — «Нічия земля». — СПб: Ленінградське видавництво, 2008. (Бойова фантастика).
  • Перевидання: «Нічия земля». — СПб/Москва: Ленінградське видавництво/Ексмо, 2009. 
  • 2008 — «Діти Капища». — СПб: Ленінградське видавництво, 2008. — 416 с. — (Бойова фантастика).
  • Перевидання: «Діти Капища». — СПб/Москва: Ленінградське видавництво/Ексмо, 2009.
  • 2008 — «Дурні і герої». — СПб: Ленінградське видавництво, 2008. — 416 с. — (Бойова фантастика).
  • Перевидання: «Дурні і герої». — СПб/Москва: Ленінградське видавництво/Ексмо, 2009.
  • 2008 — «Школа негідників». — СПб: Ленінградське видавництво, 2008. — 448 с. 
  • Перевидання: «Школа негідників». — СПб/Москва: Ленінградське видавництво/Ексмо, 2009. 

Проклятий[ред. | ред. код]

  • 2010 — «Хроніки Проклятого». — СПб: Ленінградське видавництво, 2010. — 352 с. — (Бойова фантастика). — 8050 екз. — ISBN 978-5-9942-0504-4.
  • Перевидання: «Хроніки Проклятого». — Київ: «Альтерпресс», 2010. — 352 с. — 750 примірників — ISBN 978-966-542-432-1.
  • 2011 — «Шлях Проклятого». — Київ: «Альтерпресс», 2011. — 352 с. — 750 примірників — ISBN 978-966-542-455-0.
  • 2012 — «Серце Проклятого». — Київ: «Альтерпресс», 2012. — 750 примірників — ISBN 978-966-542-546-5.

Розповіді[ред. | ред. код]

  • 2010 — Грустный танец Фрейлакс
  • 2014 — Такси без вызова[9]

Екранізація[ред. | ред. код]

У квітні 2013 року вийшов чотирисерійний міні-серіал «Гранична глибина» за мотивами роману «Глибина». Виробництво: «Єдина медіа група» на замовлення телеканалу «Росія-2». Режисер: Костянтин Максимов. У ролях: Антон Батирєв, Світлана Устинова, Максим Онищенко, Юрій Лагута[10].

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

  • 2009 — «Інтерпрескон» (Санкт-Петербург, Росія). Переможець у номінації «Велика форма», тетралогія «Нічия земля»[11];
  • 2009 — «Зоряний міст». «Бронзовий кадуцей» (Харків) у номінації «Кращий цикл, серіал і роман з продовженням», роман «Школа негідників»[12].

Сім'я[ред. | ред. код]

Одружений. Виховує двох дітей.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Authors Yan Valetov » Літературна Дніпропетровщина. archive.is. 21 листопада 2013. Архів оригіналу за 21 листопада 2013. Процитовано 30 травня 2017. 
  2. а б «Ян Валетов: «Самое трудное для писателя — заставить редактора прочесть хотя бы несколько страниц романа»» - Колонка Василия Владимирского. krupaspb.ru. Архів оригіналу за 21 березня 2018. Процитовано 30 травня 2017. 
  3. bither. Свобода слова и информации. Живой Журнал Бориса Битнера. Архів оригіналу за 19 травня 2017. Процитовано 30 травня 2017. 
  4. bither. Майские. Три года без Крыма.. Живой Журнал Бориса Битнера. Процитовано 30 травня 2017. 
  5. а б Это война на уничтожение — ни пощады, ни жалости не будет, — Ян Валетов - ФОКУС. ФОКУС. Архів оригіналу за 21 березня 2018. Процитовано 30 травня 2017. 
  6. Ян Валетов - Издательство Альтерпресс. alterpress.com.ua. Архів оригіналу за 10 березня 2017. Процитовано 30 травня 2017. 
  7. bither. 1917. В продаже. Живой Журнал Бориса Битнера. Архів оригіналу за 29 травня 2017. Процитовано 30 травня 2017. 
  8. Видавництво Фоліо. folio.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. 
  9. Ян Валетов. Архів оригіналу за 20 травня 2017. Процитовано 30 травня 2017. 
  10. Предельная глубина, ruskino.ru. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 28 січня 2017. 
  11. Результати «Интерпресскона-2009», «Лабораторія фантастики»
  12. [1] [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.]«Звёздный мост-2009», итоги [Архівовано 29 вересня 2017 у Wayback Machine.]

Посилання[ред. | ред. код]