Російсько-грузинська війна (2008)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Російсько-грузинська війна
Georgia, Ossetia, Russia and Abkhazia (uk).svg
41°59′21″ пн. ш. 44°25′04″ сх. д. / 41.98944399999999888° пн. ш. 44.417777999999998428° сх. д. / 41.98944399999999888; 44.417777999999998428
Дата: 1 серпня 2008
Місце: Грузія, Південна Осетія, Абхазія
Результат: Поразка грузинської армії, втрата Кодорського анклаву Абхазії та етнічна чистка грузинських сіл у Південній Осетії. Визнання Росією та Нікарагуа сепаратистських республік.
Сторони
Росія Росія
Flag of South Ossetia.svg Південна Осетія
Flag of Abkhazia.svg Абхазія
Грузія Грузія
Командувачі
Standard of the President of the Russian Federation.svg Дмитро Медведєв
Росія Марат Кулахметов
Росія Анатолій Хрульов
Росія Володимир Шаманов
Росія Ігор Мірошніченко
Росія Валерій Євтухович
Росія Олександр Клєцков
Росія Сергій Міняйло
Росія Сергій Макаров
Росія Flag of South Ossetia.svg Василь Луньов
Росія Flag of South Ossetia.svg Анатолій Баранкевич
Flag of South Ossetia.svg Едуард Кокойти
Flag of Abkhazia.svg Сергій Багапш
Flag of Abkhazia.svg Мераб Кішмарія
Flag of Abkhazia.svg Анатолій Зайцев
Flag of Abkhazia.svg Отар Хеція
Грузія Михайло Саакашвілі
Грузія Мамука Курашвілі
Грузія Давид Наірашвілі
Грузія Заза Гогава
Грузія Вано Мерабішвиілі
Грузія Давид Кезерашвілі
Військові формування
Росія Росія:

Эмблема Вооружённых сил России.png Збройні сили Росії
Flag of the Russian Federation Ground Forces.svg Сухопутні війська

Naval Ensign of Russia.svg ВМС Росії

Flag of the Russian Airborne Troops.svg Повітряно-десантні війська Росії

Flag of the Air Force of the Russian Federation.svg ВПС Росії

Flag of South Ossetia.svg Південна Осетія:

  • ЗС Південної Осетії
  • найманці з Росії

Flag of Abkhazia.svg Абхазія:

  • ЗС Абхазії
  • МВС Абхазії
  • козаки та найманці з Росії
Грузія Грузія:
Військові сили
Росія до 70 000 солдатів[1]
Flag of South Ossetia.svg 3000 бійців[1]
Flag of Abkhazia.svg до 5 тисяч бійців
Грузія 29 000 солдатів[1]
Втрати
Росія 67 вбиті, 323 поранені[2][3] Грузія 175 вбиті[4]

Росі́йсько-грузи́нська війна́ 2008 року — збройний конфлікт між Грузією з одного боку та Росією і сепаратистськими угрупуваннями Південної Осетії та Абхазії з іншого. Війна розпочалася навколо збройного протистояння в Південній Осетії у серпні 2008 року. У військових діях проти Грузії, крім регулярних збройних сил Південної Осетії і Росії, брали участь ополченці з Росії і Абхазії. Сторони звинувачували одна одну у провокуванні бойових дій. У ніч на 8 серпня після обстрілів грузинських сіл, збройні сили Грузії заявили про намір «відновити конституційний лад» на території невизнаної республіки і в результаті боїв зайняли більшу частину Цхінвалі. Того ж дня Росія втрутилась у конфлікт на стороні південноосетинських сепаратистів та ввела війська, в тому числі танкові бригади, на територію Грузії, піддала бомбардуванню грузинські міста, порти та військові об'єкти. Військові дії поширилися далеко за межі Південної Осетії на інші міста Грузії та Абхазію, де з'єднання абхазьких загонів та російських «добровольців» атакували позиції грузинських військ та захопили Кодорську ущелину. Після окупації частини Грузії російськими військами та етнічних чисток грузинських сіл навколо Південної Осетії за участі міжнародних посередників було досягнуто припинення вогню. Згідно з досягнутими домовленостями, вивід російських військ з грузинської території мав закінчитись до 1 жовтня 2008 року.[5]

Передісторія конфлікту

Етнолінгвістична мапа Кавказу.
Карта Грузії, 1993 р.

Етнічні осетини складають відносну більшість на території Південної Осетії[джерело?], однак на території автономії була значна грузинська меншина — близько третини від загалу населення регіону. Грузинсько-осетинський конфлікт у добу розпаду СРСР був спровокований рішенням Південноосетинської обласної ради про перетворення її на автономну республіку у складі Грузії 10 листопада 1989 р. Наступного дня грузинський парламент скасував це рішення[6]. Непорозуміння між місцевими елітами призвели до конфлікту та проголошення незалежності у Південній Осетії у 1992 р. У 2006 р. на власному референдумі мешканці регіону підтвердили свій намір відокремитися від Грузії[7]. Попри це, референдум був визнаний неправовим і незалежність регіону не була визнана жодною країною світу. За мандатом СНД в регіоні розташовані миротворці з трьох сторін конфлікту: Росії, Грузії та Південної Осетії. Стосункі між Цхінвалі та Тбілісі у великій мірі залежали від ставлення Росії до конфлікту та уряду Грузії. Зокрема, Росія надала громадянство більшості мешканців регіону всупереч протестам з Тбілісі. З приходом до влади президента Михайла Саакашвілі, було зроблено декілька спроб домовитися з урядом сепаратистів у Цхінвалі, однак перемови не дали позитивного результату. Низка оглядачів пов'язують провал спроб інтеграції Південної Осетії та загострення конфлікту з наміром Грузії приєднатися до НАТО та негативним ставленням до цього російської влади.[8][9]

Військові дії

Початок конфлікту

Акції протесту перед посольством Росії у Тбілісі.
Постраждалі будинки у Цхінвалі.

Загострення ситуації на кордоні між автономією та Грузією почалося наприкінці липня та на початку серпня 2008 року. Кожна із сторін звинувачувала іншу у початку військових дій. Значне погіршення відбулося 1 серпня, коли в результаті терористичного акту були поранені шестеро грузинських поліцейських.[10] У відповідь на постійні численні провокації з боку Південної Осетії, включаючи артилерійські обстріли 6–7 серпня грузинських сіл, Грузія розпочала масштабні бойові дії[11].Південна Осетія за підтримки РФ до конфлікту почала евакуацію цивільного населення з Цхінвалі — було евакуйовано близько 2,5 тисяч людей.[12]

7 серпня президент Саакашвілі виступив по телебаченню із заявою стосовно протистояння навколо Цхінвалі, обіцяв автономію Осетії, амністію учасникам боїв та проголосив одностороннє припинення вогню. Попри це, вночі продовжилися обстріли грузинських сіл, що призвело до повномасштабного наступу грузинських сил на позиції сепаратистів, що було охарактеризоване як спроба «відновити конституційний лад на частині території Грузії».[13] О 23:00 того ж дня президент Південної Осетії Едуард Кокойти заявив про початок штурму Цхінвалі грузинською стороною. Від 00:30 восьмого серпня до 17:30 дев'ятого серпня Цхінвалі обстрілювали 18 реактивних систем залпового вогню «Град». У проміжках між ракетними ударами у місто з боків с. Хетагурово та с. Ергнеті заходили підрозділи Горійської танкової бригади, 2-ї, 3-ї, 4-ї піхотних бригад Міністерства оборони Грузії, з боку с. Тамарашені — спецназ Міністерства внутрішніх справ Грузії. За словами грузинських високопосадовців, рішення атакувати Цхінвалі було прийнято тільки тоді, коли колона російської військової техніки почала заходити у Південну Осетію через Рокський тунель.[14][15][16] «Почався штурм Цхінвалі», — сказав він по телефону близько 23:00 (за київським часом). «Цхінвалі обстрілюється з установок Град, гаубиць і великокаліберних мінометів», — заявив Кокойти.[17] О 4:45 ранку 8 серпня міністр уряду Грузії Тимурі Якобашвілі заявив, що грузинські війська контролювали значні території регіону і майже вибили сепаратистів із столиці автономії.[18][19] Цього ж дня грузинський бригадний генерал Мамука Курашвілі озвучив позицію грузинської сторони «зачистити Цхінвалі від кримінальних елементів».

Втручання Росії

2008 South Ossetia war ru.svg

8 серпня 2008 року прем'єр-міністр Росії Володимир Путін, а пізніше і президент Дмитро Медвєдєв засудили вторгнення Грузії в Південну Осетію. Вже о 10 годині ранку за місцевим часом того ж дня російські літаки почали атаки на грузинські позиції біля міст Цхінвалі та Горі. Втім ще 7 серпня Росія почала перекидати свої війська до Південної Осетії[20].

Грузія в односторонньому порядку припинила наступ, аби дати можливість цивільному населенню залишити зону військових дій[джерело?]. У свою чергу уряд Південної Осетії заявив про загибель 1400 чоловік, переважно цивільного населення регіону. Тим часом до Південної Осетії вводилися регулярні війська Російської Федерації загальною кількістю близько 150 танків та іншої техніки. До кінця 8 серпня російські війська та осетинські загони контролювали великі частини Цхінвалі, а російська авіація продовжувала бомбардувати військові бази поблизу Тбілісі та знищувати грузинські літаки. Також відбулися безпосередні зіткнення між російськими та грузинськими військами в районі військових дій навколо Цхінвалі.[21][22]

Ескалація конфлікту

У ніч з 8 на 9 серпня та зранку тривали бої між грузинськими та російськими військами навколо столиці Цхінвалі. В той же час надійшли дані про бомбардування російською авіацією грузинського порту Поті на чорноморському узбережжі країни. Бомбардуванню також піддавалися військові бази у різних містах Грузії, зокрема у м. Горі були розбомблені житлові будинки, де загинуло близько 60 мирних жителів. Також на підсилення російських військ до Південної Осетії почали прибувати десантні підрозділи та загони спецназу, зокрема формування 76-ої та 98-ої повітряно-десантних дивізій. Вже близько 8 години ранку російська сторона заявила про захоплення Цхінвалі — ця інформація заперечувалася грузинською стороною, яка наполягала на тому, що грузинські війська все ще контролювали частини столиці автономії. Грузія також повідомила про 10 збитих російських літаків, однак Росія визнала втрату тільки двох.[23][24] Постфактум Росія визнала втрату шести літаків, три з яких були вражені силами російської ППО[25]: три штурмовики Су-25, бомбардувальник Ту-22М3 і два фронтових бомбардувальника Су-24М.

Основна битва в перші дні розгорнулася за повітря Грузії. Система ППО Грузії чинила запеклий опір російським літакам — і вона ж служила головною метою повітряних ударів. Після того, як російській авіації вдалося знищити основні радари[26] і протиповітряні оборонні комплекси грузин, і вона цілком оволоділа небом над Грузією, організований збройний опір вторгненню фактично припинився. Російські військові підрозділи без спротиву висунулися на визначені для себе рубежі. Грузинське командування відвело свої частини і стало готуватися до оборони Тбілісі.

Ескалація конфлікту перекинулася на інший сепаратистський регіон, Абхазію, де загони невизнаної республіки та російські найманці (в російській пресі — «добровольці») почали атаки на грузинські позиції у Кодорській ущелині. У той самий день за поданням президента Саакашвілі грузинський парламент схвалив постанову про «стан війни» в Грузії на період 15 днів. Президент Грузії також запропонував припинення вогню між сторонами та відвід військ, однак ця пропозиція була відхилена Росією, яка наполягала на виводі грузинських військ з Південної Осетії як передумови для припинення вогню. Раді Безпеки ООН також не вдалося прийняти рішення щодо вирішення цього конфлікту, а Росія заявила, що проводить «операцію із примушення Грузії до миру».[27][28][29]

Ситуація значно погіршилася 11 серпня, коли Росія розширила діапазон своїх атак не тільки на об'єкти у безпосередній близькості від театру бойових дій, але й почала наступ на місто Ґорі на шляху до Тбілісі та захопила грузинські міста Зугдіді і Сенакі на заході країни. Також російські війська захопили центральну трасу, яка сполучає східну та західну Грузію. З наближенням фронту до Тбілісі в місті почалася паніка і мешканці почали тікати з району бойових дій. Михайло Саакашвілі намагався заспокоїти населення і запевнив, що грузинські війська готові до оборони столиці. Тим часом, Росія повідомила, що не має наміру атакувати Тбілісі.[30]

Участь Чорноморського флоту Росії

В конфлікті безпосередню участь взяла група кораблів російського флоту на чолі з флагманом ракетним крейсером «Москва», загін включав великі десантні кораблі «Ямал» і «Саратов», та інші. Морська піхота Чорноморського флоту зайняла головний порт Грузії Поті і знищили на рейді всі грузинські катери і кораблі, які мали військове маркування, включно з прикордонними, заклавши в них вибухівку.[31]

Ще 10 серпня Україна застерігала російську сторону від участі кораблів Чорноморського флоту РФ в конфлікті навколо Південної Осетії. Заява МЗС України наголошувала «З метою запобігання виникненню обставин, при яких Україна може бути втягнута в збройний конфлікт і військові дії через участь в них військових формувань ЧФ РФ, який тимчасово базується на території України, українська сторона залишає за собою право, згідно з нормами міжнародного права і законодавства України, заборонити повернення на територію України до вирішення конфлікту кораблів і суден, які можуть взяти участь у вищезгаданих діях»[32]. Проте українська сторона згодом визнала, що міждержавні угоди, які регламентують перебування російського флоту в Україні, не містять обмеження на військове застосування флоту[33].

План Саркозі

Прес-конференція Медведєва і Саркозі після переговорів щодо шестипунктового плану перемир'я

10 серпня грузинські війська заявили про відвід військ з Цхінвалі і про одностороннє припинення вогню. Михеїл Саакашвілі підписав план перемир'я, запропонований Євросоюзом, ініціативу взяла на себе головуюча в ЄС Франція. Домовленості домігся у Тбілісі французький міністр закордонних справ Бернар Кушнер, який, пізніше відвідав Москву і мав перемови з російським президентом Медвєдєвим.[34]

12 серпня до миротворчого процесу долучився також президент Франції Ніколя Саркозі, який запропонував шість пунктів плану з мирного врегулювання. Він також заручився підтримкою президента Грузії та Росії щодо цього плану, згідно з яким, кожна із сторін зобов'язалася:

  1. остаточно припинити всі воєнні дії;
  2. забезпечити вільний доступ гуманітарної допомоги;
  3. повернути збройні сили Грузії в місця постійної дислокації;
  4. повернути збройні сили РФ на лінію, що передувала початку бойових дій, а до створення міжнародних механізмів, прийняття російськими миротворцями додаткових заходів безпеки;
  5. розпочати міжнародне обговорення питання майбутнього статусу Південної Осетії й Абхазії, а також шляхів забезпечення їхньої безпеки.[35]

У попередньому плані був пункт про міжнародне обговорення майбутнього статусу невизнаних республік, проте, за проханням Грузії він був дещо змінений. Ця угода отримала назву «план Саркозі», в Росії її назвали «план Медведєва-Саркозі». Москва не вступала в прямий переговорний процес з Тбілісі, бо там обрали шлях ігнорування Михайла Саакашвілі. Всі перемовини фактично проводилися за посередництва французької сторони.

Окупація грузинських територій

11 серпня президент Медведєв заявив «Значна частина операції з примушення Грузії до миру завершена». В російській пропагандистській термінології вторгнення до Грузії називалося «примушенням до миру». Наступного дня прем'єр Путін скоригував заяву президента, зазначивши, що «Росія доведе свою миротворчу місію до логічного завершення»[36].

Незважаючи на підписані 12 серпня угоди, російські війська стали активно просуватися вглиб грузинської території. Зокрема, були зайняті міста Горі, Сенакі, Поті, перерізана дорога, що сполучає західну і східну Грузію. На дорогах були встановлені блок-пости. Росія в конфлікті задіяла серйозні стратегічні озброєння, зокрема військові завдання виконував бомбардувальник Ту-22, через Рокський тунель була доставлена ракетна система «Точка-У». На стокілометровій ділянці дороги між Тбілісі і Горі 16-17 серпня спостерігалося пересування в бік грузинської столиці колони важкої техніки: «Урали» з піхотою і установками «Град», САУ, танки і БМП.[37] Заступник голови Генштабу РФ генерал Ноговіцин 17 серпня сказав на прес-конференції, що росіяни спостерігають як грузинські війська концентруються навколо Тбілісі[38].

16 серпня був підірваний залізничний міст в селі Гракалі. Ця магістраль не тільки сполучає схід і захід Грузії, але і є єдиним зв'язком з світом для сусідньої Вірменії. Вибухом знищений цілий проліт моста: бетонна опора звалилася, рейки вигнулися дугою. Російські війська потопили грузинські кораблі в порту Поті, знищили цивільну РЛС на горі Махата у Тбілісі і горійську військову базу, узяли під охорону об'єкти Інгурської ГЕС. Свої дії росіяни пояснювали необхідністю «створити силами миротворців зону безпеки» довкола Південної Осетії та Абхазії.

Пізніше в інтерв'ю[39] Newsweek президент Польщі Лех Качинський заявив, що під час конфлікту росіяни хотіли змістити грузинський уряд. За словами Качиньського, тільки його втручання і «втручання президентів Литви, Латвії і Естонії, а також деяку участь Сполучених Штатів примусило втрутитися НАТО і — з найменшим бажанням — Європейський союз, не дозволили російським зайти так далеко».

26 серпня Росія визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії, відповідний указ видав президент Дмитро Медведєв. Водночас російські війська залишалися на території Грузії. План Саркозі де-факто не виконувався Росією.

Нова подорож Саркозі до Москви

8 вересня Ніколя Саркозі був змушений знову приїхати до Москви, яка ігнорувала підписану угоду і своїми діями фактично творила нову реальність. Попри своє засудження дій Москви, Європа виявилася неготовою до жорсткого протистояння, і Саркозі врятував угоду свого імені вже під диктовку Кремля, бо території Південної Осетії і Абхазії де-факто вилучалися з тексту раніше підписаних документів.

Нові умови проголошували: «Через тиждень будуть зняті блокпости між Сенакі і Поті. Через місяць — повне виведення російських військ з грузинської території поза Південною Осетією і Абхазією. 1 жовтня в зоні грузино-південноосетинського конфлікту будуть розміщені 200 спостерігачів ЄС, потім їх число може бути збільшене».[40]. 15 жовтня 2008 року в Женеві повинні початися міжнародні дискусії з приводу Південній Осетії і Абхазії. Французький президент ще раз заявив, що ЄС засуджує одностороннє визнання незалежності Південної Осетії і Абхазії. «Не Росії вирішувати, якими повинні бути межі Грузії», — сказав президент Франції.

В інтерв'ю[41] The Financial Times генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер назвав «неприйнятною» цю угоду між керівництвом Європейського Союзу і Росії, бо переглянута угода передбачає дуже великі поступки Росії. Зокрема, генсек НАТО виступив проти присутності російських військ в Абхазії і Південній Осетії — таким чином було прямо порушено попередню угоду президента Саркозі з шести пунктів, яка передбачала повернення до статус-кво, що мав місце до початку конфлікту. «Перебування російських сил в Південній Осетії і Абхазії неприйнятне».

Дислокація російських військ у Абхазії та Південній Осетії

Російські військові бази в Цхінвальському Регіоні Грузії

На території Абхазії та Південної Осетії перебуватимуть не миротворчі сили РФ, а регулярні війська, заявив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. Міністр оборони РФ Анатолій Сердюков повідомив, що у кожній республіці перебуватимуть по 3800 військовослужбовців[42]. 26 серпня Росія визнала незалежність Південної Осетії та Абхазії і незабаром встановила дипломатичні відносини з цими республіками та погодила з ними проекти договорів про дружбу, співробітництво й взаємну допомогу.

13 вересня російські формування залишили головний порт Грузії місто Поті і лінію Поті-Сенакі[43]. 8 жовтня Росія вивела війська з самовільно встановленої «буферної зони безпеки» поблизу Південної Осетії.[44] Того ж дня Росія заявила про «достроковий вивід військ». Проте в своїй заяві[45] від 10 жовтня глава МЗС Франції Бернар Кушнер стверджує, що Росія вивела не всі війська з Грузії, і вони продовжують займати позиції в Ахалгорському районі.

Гуманітарна криза

Грузинські біженці з Південної Осетії
Гуманітарна допомога для Грузії

З початком військових дій з'явилася велика кількість біженців, які намагалися виїхати з небезпечних регіонів. Так, під час наступу грузинських військ на позиції осетинських сепаратистів у Цхінвалі, велика кількість мирних жителів не мала змоги залишити місто і переховувалася без їжі, води та медичної допомоги. Зокрема, з'явилися звинувачення в тому, що грузинські війська цілеспрямовано обстрілювали з артилерійських установок Цхінвалі та навколишні села, де ще знаходилася значна кількість цивільного населення.[46] 17 серпня заступник міністра регіонального розвитку РФ Володимир Бланк заявив, що кожна десята будівля в Цхінвалі не підлягає відновленню, а 20 % отримали пошкодження різної міри.[35] Це спростовує раніші заяви в яких говорилося що столиця автономії опинилася майже повністю зруйнованою. За твердженням осетинської сторони більш як 1600 чоловік загинуло, більшість з них цивільні мешканці регіону. За даними російської слідчої групи знайдені тіла більше 60 осетинських цивільних.[47] За даними російської сторони, яка звинуватила Грузію у геноциді, більш як 34 000 біженців з Південної Осетії прибуло до Росії, міжнародні установи стверджують про 10 000 чи 20 000 біженців. В той самий час, Human Rights Watch заявила, що ситуація в зоні конфлікту навколо Цхінвалі не така, як її описують у ЗМІ, і звинуватила у дезінформації та завищенні кількості жертв.[48][49][50]

У свою чергу, Грузія теж звинуватила Росію у цілеспрямованих нападах на цивільні об'єкти, у бомбардуванні житлових будинків у Горі та Поті та міжнародного аеропорту Тбілісі. Із загрозою наступу російських військ на столицю з'явилися біженці, які намагалися залишити Тбілісі. Осетинські підрозділи, за твердженням грузинської сторони обстрілювали грузинські села навколо Цхінвалі, що призвело до появи біженців з цих регіонів. У зв'язку з наступом російських військ було майже спустошене місто Горі — більшість мешканців стали біженцями. Очевидці звинувачували південно-осетинських повстанців у кампанії терору щодо мешканців Горі.[51] Також лунали звинувачення у провадженні етнічних чисток з обох боків.[52] Президент Південної Осетії Едуард Кокойти взагалі відверто заявив про етнічні чистки та похвалявся знищенням грузинських сіл в автономії; факт етнічних чисток у Південній Осетії був підтверджений міжнародними правозахисними організаціями.[53][54]

За даними ООН з початку бойових дій в регіоні більш ніж 118 000 людей опинилися біженцями. З них з Південної Осетії 30 000 біженців були доставлені до Північної Осетії, 15 000 евакуювалися до Грузії і більш ніж 70 000 залишили Горі та навколишні села.[55][56]

Інформаційна війна

З першого дня протистояння наймасовіші канали розповсюдження інформації, телеканали Росії і Грузії, були змобілізовані для інформаційної підтримки військових дій. Так в Росії, де основні телеканали контролюються державою, фактично був зорганізований безперервний телемарафон, основні гасла якого повторювалися голосом сотні раз на день і весь час були виведені великими буквами на екранах. Цими гаслами були «Геноцид у Південній Осетії» та «Примушення Грузії до миру». Російське суспільство у згоді з владою країни підтримало введення військ у Південну Осетію і бойові дії на грузинській території, такі рішучі дії схвалило понад 70 % росіян[57].

У Грузії, яка інформаційно представила себе як жертву агресії північного сусіда, зросла підтримка президента Михайла Саакашвілі.

Кібервійна

На період війни неабияку роль відігравала об'єктивна інформація, що надходила з місця подій. Російські, грузинські та закордонні ЗМІ по різному висвітлювали інформацію, що надходила з місць подій. Справжня інформаційна війна розгорнулася в інтернеті, ще задовго до початку бойових дій. На території Грузії були відключені російські канали новин, які Грузія звинуватила у веденні інформаційної війни. Також був блокований інтернет-зв'язок сайтів з доменом «ru». Як і під час протистояння навколо Бронзового солдата у Естонії, Грузія та її установи також зазнали атак хакерів. Зокрема, був атакований сайт МЗС Грузії, де були розміщені фотографії Гітлера. Від атак хакерів інші сайти уряду республіки також не працювали. Атаки з Росії на сайти парламенту, уряду та міністерства оборони виявилися дуже організованими та масовими, блокованими виявилися навіть сайти інформаційних агентств Грузії. Хакери Росії поширювали заклик: «Хакери й блогери всіх країн об'єднуйтеся», «Сайти буде заблоковано повністю! Ніхто не зможе читати марення про те, що Росія напала на Грузію». У той самий час, Естонія, яка зазнала подібних нападів, відрядила групу експертів для допомоги Грузії.[58][59][60]

Уряд самопроголошеної Республіки Південної Осетії також повідомив про атаки на сайти її державних установ та інформаційні агентства республіки.[59] Організація «Репортери без кордонів» засудила ці дії.[61]

Засоби масової інформації

У ході конфлікту кожна із сторін намагалася представити у ЗМІ свою версію подій. Зокрема, в Україні, на думку фахівців, Росія програла інформаційну війну в інтернеті, де була різноманітна інформація з різних джерел. Понад чверть українських користувачів інтернету поділяли позицію Росії у конфлікті, тоді як більшість, навіть у російськомовних регіонах, підтримувала позицію Грузії. Дещо інша картина спостерігалася у телевізійному ефірі, де більшість засуджували напад Грузії на Південну Осетію. Водночас відзначено брак обізнаності та збалансованості репортажів на українських телеканалах і в пресі, де понад половину джерел становили російські ресурси.[62][63]

Ставлення до конфлікту поляризувалося як в Україні, так і за кордоном. Із беззастережним осудом агресії виступила Грузія, її позицію підтримала низка українських політиків і міжнародних організацій, які назвали дії Росії агресією проти суверенної Грузії. Військовою агресією назвали дії Росії численні західні політики, зокрема віце-президент США Дік Чейні та президент Литви Адамкус та інші.[64][65][66][67] У той самий час із підтримкою дій Росії виступили деякі міжнародні та українські політики. Зокрема агресією Грузії проти Південної Осетії назвали ці події голова КПУ Симоненко. Таке ж ставлення до конфлікту у своєму зверненні розповсюдила Верховна Рада Кримської Автономії та закликала Київ визнати Абхазію та Пв. Осетію. З осудом дій Грузії у конфлікті виступив і голова Генеральної Асамблеї ООН Мігель Брокман.[68][69][70]

У свою чергу Росія звинуватила західні інформаційні агентства в необ'єктивному висвітленні подій у Грузії. Вказувалося, що у інформаційних випусках новин західних ЗМІ майже повністю ігнорувалися події у Цхінвалі та руйнування міста, а натомість багато уваги приділялося коментарям грузинської сторони, зокрема Михайла Саакашвілі.[71]

Російські ЗМІ також піддавалися критиці за цензуру щодо висвітленню подій у Грузії. Зокрема, британський журналіст Вільям Данбар звільнився на знак протесту з англомовного каналу Russia Today, де, за його словами, є цензура. За словами журналіста, йому не дозволили виходити в ефір після репортажу про бомбардування російської авіації в Грузії.[72]

Роль США з погляду проросійських сил

Депутат Європарламенту Джульєтто К'єза (відомий комуніст[73] і противник США) заявив, що Саакашвілі не приймає самостійних рішень, і Грузія, по суті, є протекторатом США.

Висловлювалася думка, що ескалації конфлікту в Південній Осетії сприяли американські республіканці. Так, 28 серпня 2008 року Володимир Путін заявив в інтерв'ю телеканалу CNN, що «Республіканці в Білому домі сприяли нападу Грузії на Південну Осетію, щоб підняти рейтинг кандидата від Республіканської партії Джону Маккейну». На думку директора Інституту політичних досліджень С. А. Маркова та голови Держдуми Б. В. Гризлова, основним ініціатором воєнного конфлікту у Південній Осетії є група американських неоконсерваторів на чолі з віце-президентом США Діком Чейні.

За твердженням заступника начальника Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації А. А. Ноговіцина, грузинська операція проти Південної Осетії носила назву «Чисте поле» і була розроблена Грузією спільно з США.

Колишній під час війни послом Грузії в Росії Еросі Кіцмарішвілі 25 листопада 2008 року заявив, посилаючись на свої джерела в грузинському уряді, що добро на початок війни в Південній Осетії дав президент США Джордж Буш.

14 серпня 2008 року уряд Венесуели розповсюдило комюніке, в якому говориться: «Цей конфлікт було сплановано, підготовлено і здійснено за вказівкою уряду Сполучених Штатів, яке, далеке від бажання сприяти відновленню миру, ставило перед собою завдання стимулювати агресію грузинського керівництва». На думку президента Венесуели Уго Чавеса, США використовували Грузії для того, щоб послабити вплив Росії до мінімуму. Перший секретар ЦК Компартії Куби Фідель Кастро також поклав на США відповідальність за війну в Південній Осетії. На його думку, військові дії з боку Грузії були б неможливі без погодження з керівництвом США.

11 серпня 2008 року журнал Newsweek писав: «Опитані Newsweek західні експерти сходяться в одному: Саакашвілі дійсно не отримував добро на реконкісти Південної Осетії військовими засобами. Швидше він прийняв за схвалення постійні дипломатичні похвали і запевнення в союзницьких почуттях. І вирішив поставити США і Європу перед вибором». Журнал навів думку експерта з Кавказу Тома де Ваала, який заявив, що Саакашвілі діяв сам, без схвалення з боку керівництва США. За словами де Ваала, в 2004 році тодішній Держсекретар США Колін Пауелл зробив Михайлу Саакашвілі «дуже різкий догану, сенс якого зводився до того, що Вашингтону не потрібна війна в Південній Осетії».[244] 12 серпня 2008 року американська газета "Нью-Йорк Таймс"з посиланням на помічника Держсекретаря США, писала, що держсекретар Кондоліза Райс під час приватного вечері з Саакашвілі 9 липня 2008 року в Тбілісі застерігала останнього від вступу у військовий конфлікт з Росією, в якому у нього немає шансів перемогти.

Під час війни в Південній Осетії військово-транспортні літаки США перекинули в Грузію розміщений в Іраку грузинський військовий контингент. За твердженням політолога Стівена Коена, віце-президент США Дік Чейні розглядав можливість відправити натовські і американські війська воювати проти Росії.

Дипломатичні стосунки

29 серпня виконувач обов'язків міністра закордонних справ Грузії Грігол Вашадзе заявив, що Грузія припиняє дипломатичні відносини з Російською Федерацією. «Як в Грузії, так і в Російській Федерації не зостанеться жодного дипломата. …Залишаться лише консул, віце-консул та технічний персонал». Як пояснив журналістам голова парламентського комітету Грузії із зовнішніх зв'язків Лаша Жванія, «…інтереси Грузії в Російській Федерації можливо представлятимуть посольства України, Азербайджану або іншої країни, що є партнером Грузії».[74]

3 вересня 2008 року Нікарагуа стала другою державою світу, яка визнала незалежність Південної Осетії і Абхазії, але в цій країні станом на літо 2009 указ президента ще не ратифікований парламентом[75].

Заяви учасників конфлікту

  • Грузія Грузія — У інтерв'ю Бі-Бі-Сі президент Грузії Саакашвілі заявив, що Росія почала агресію проти його країни і закликав міжнародну спільноту втрутитися. На його думку Росія проводить заплановану політику агресії проти Грузії і що Росія має намір захопити цілу територію Грузії. Він також запропонував припинення вогню та початок переговорів між усіма сторонами конфлікту.[76]
  • Росія Росія — З початком наступу Грузії на позиції південноосетинських угрупувань Росія звинуватила Грузію у агресії та застосуванні політики геноциду стосовно етнічних осетин у регіоні. Прем'єр-міністр Росії Володимир Путін заявив, що дії російських військ у регіоні були обґрунтованими і необхідними і що вона ввела війська в регіон для захисту власних громадян. Росія також звинуватила Захід у подвійних стандартах стосовно її дій у Південній Осетії.[77][78]
  • Росія також звинуватила Україну у продажі зброї Грузії та заохоченні її до вторгнення в Південну Осетію. У свою чергу, у відповідь на це звинувачення Міністр оборони України Єхануров назвав ці твердження безпідставними, оскільки Грузія не є в списку країн, яким заборонено продавати зброю.[79]
  • Президент Росії Володимир Путін визнав, що Росія під час військового конфлікту у Південній Осетії діяла за планом, який був підготовлений Генеральним штабом в кінці 2006-початку 2007 року.[80]

Реакція світової спільноти

  • Організація договору о колективної безпеки ООН — 7 серпня 2008 р. Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун висловив своє занепокоєння в зв'язку з ескалацією конфлікту у Південній Осетії. Наступного дня було скликана позачергова сесія Ради Безпеки ООН на прохання Росії стосовно ситуації у регіоні. Однак ні це засідання, ні наступне, скликане на вимогу Грузії не дало позитивних результатів і дипломатам не вдалося досягти згоди щодо резолюції. 10 серпня Пан Гі Мун закликав вивести із території Грузії усі військові підрозділи, які не мають права там знаходитися.[81]
  • Україна Україна — У своїй заяві МЗС України висловило занепокоєння ескалацією конфлікту у Грузії і закликала Росію вивести свої війська з території Грузії і проявити стриманість. Також президент України Ющенко направив першого заступника міністра закордонних справ Костянтина Єлисєєва до Тбілісі. 10 серпня до нього приєднався також і міністр закордонних справ Володимир Огризко, який прибув у Тбілісі для ознайомлення з ситуацією та спроби налагодження переговорного процесу.[82]
  • Україна також попередила Росію про небажаність участі кораблів Чорноморського флоту, що тимчасово дислоковані на території України у військовому конфлікті у Південній Осетії. З метою запобігти втягненню у збройний конфлікт Україна повідомила, що залишатиме за собою право згідно з нормами міжнародного права і законодавства України заборонити повернення суден, які брали участь у конфлікті в українські порти.[83]
  • Flag of the United States.svg США — 8 серпня представник держдепартаменту США у своїй заяві звинуватив загони південноосетинських повстанців у провокуванні насилля та обстрілі грузинських позицій. В той самий час представник Білого Дому закликав усі сторони конфлікту до стриманості і якнайскорішого припинення військових дій. Держсекретар США Кондоліза Райс закликала Росію поважати територіальну цілісність Грузії та вивести війська з території країни. США також запропонували Раді Безпеці ООН резолюцію із засудженням дій Росії в регіоні, а представник адміністрації попередив, що ескалація конфлікту матиме серйозні та довготермінові наслідки для російсько-американських відносин.[84]
  • Японія Японія — У заяві від 8 серпня МЗС Японії виразило жаль з приводу збройного конфлікту на території грузинської автономної області Південна Осетія і закликало усі сторони конфлікту припинити бойові дії та сісти за стіл переговорів. Японія підтримує мирний план врегулювання південноосетинської проблеми, який базується на визнанні територіальної цілісності Грузії.[85]. У заяві від 9 серпня японський МЗС повторно звернувся припинити бої і розв'язати проблему мирним шляхом, поважаючи суверенітет та цілісність Грузії.[86]
  • Flag of Venezuela.svg Визнання Абхазії і Південної Осетії Росією підтримав президент Венесуели Уго Чавес: «Росія захищає свої інтереси і правильно робить». Він однак не сказав, чи збирається сама Венесуела визнавати незалежність Абхазії чи Південної Осетії.[87]
  • Flag of Nicaragua.svg 3 вересня 2008 р. президент Нікарагуа Даніель Ортега заявив, що уряд країни визнав незалежність Абхазії і Південної Осетії. Таким чином Нікарагуа стала другою країною після Росії, яка визнала незалежність сепаратистських республік Грузії.[88]
  • Науру У грудні 2009 році уряд Науру (одна з найменших країн світу) визнав бунтівні регіони Грузії Абхазію та Південну Осетію за незалежні держави. Водночас, між Російською Федерацією та Науру було підписано угоду, за якою, згідно з інформацією з різних джерел[89], Росія надає Науру гуманітарну допомогу в розмірі 50 мільйонів доларів США та фінансує модернізацію морського порту Науру[90].
  • Flag of Vanuatu.svg Про те, що Вануату визнало незалежність Абхазії, абхазька сторона заявила наприкінці травня. Пізніше офіційний представник Вануату в ООН спростував цю інформацію (він повідомив, що зв'язався зі своїм урядом і що воно заяви абхазької сторони не підтвердило). Пізніше, однак, виявилося, що визнання все ж мало місце: «Комерсант» опублікував копію документа, відповідно до якого між Вануату і Абхазією були встановлені дипломатичні відносини. Угода була підписана главами урядів Сато Кілманом і Сергієм Шамбою. На момент написання даної замітки на офіційному сайті уряду Вануату повідомлення про скасування визнання не було. У розділі «Новини» останнє повідомлення, що стосується Абхазії (коментар глави МЗС Вануату, що підтверджує, що визнання залишається в силі), датоване 17 червня. Варто зазначити, що визнання проводилося попереднім їхнім урядом. А новий його не визнав, ставши на стороні світової спільноти. Новий глава уряду Вануату — острівної держави у Тихому океані — підтвердив, що скасовує рішення колишнього керівництва країни про визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії . Про це повідомляє Daily Post. Раніше про те, що влада Вануату відмовила у визнанні Абхазії та Південнох Осетії, повідомив грузинський МЗС.[91]
  • Flag of Tuvalu.svg Влада однієї з найменших країн, що розташована у Тихому океані — Тувалу — змінює позицію з приводу територіальної цілісності Грузії вже вдруге. Так у лютому 2011 року, встановивши дипломатичні відносини з Грузією, Тувалу визнала територіальну цілісність Грузії. Проте потім, у вересні того ж року, відкликало це рішення. В результаті, в лютому 2012 року указом президента Грузії Михайла Саакашвілі дипвідносини між країнами були розірвані. Під час візиту урядової делегації Тувалу до Грузії, 31 березня голова МЗС Грузії Майя Панджікідзе і міністр охорони навколишнього середовища, закордонних справ, праці та торгівлі Тувалу Таукеліна Фінікасо підписали документ про встановлення між країнами дипломатичних відносин. У документі також говориться, що «Тувалу визнає територіальну цілісність Грузії в її міжнародно визнаних кордонах, включаючи її регіони — автономну республіку Абхазія і Цхінвальський регіон / Південну Осетію».[92]

Комісія ПАРЄ

Комісія Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) вважає, що Москва і Тбілісі несуть рівну відповідальність за серпневі військові дії. Такий висновок міститься в поширеній 29 вересня 2008 року доповіді глави спецкомісії ПАРЄ Люка ван дер Бранде. У період з 21 по 26 вересня Люк ван дер Бранде відвідав Південну Осетію, буферні зони в Грузії, Тбілісі і Москву з метою прояснення причин і наслідків серпневого збройного конфлікту. Згідно з доповіддю, делегація «вкрай стурбована» тим, що два члени Ради Європи порушили взяті на себе в рамках цієї організації зобов'язання з мирного вирішення всіх розбіжностей, включаючи і старі конфлікти. Така поведінка неприпустимо, і обидві країни «несуть відповідальність за ескалацію цього конфлікту в повномасштабну війну», мовиться в заяві.

У доповіді також наголошується, що повністю протилежні точки зору і версії сторін, а також короткочасність візиту комісії в зону конфлікту сильно утрудняють визначення послідовності подій 7 і 8 серпня і обставин, що привели до них.

Проте «цілком очевидно, що обидві сторони не зробили достатніх зусиль, щоб запобігти війні», і відтоді в регіоні були здійснені — і здійснюються досі — численні порушення прав людини. ПАРЄ призвала до розслідування всіх таких випадків і покарання винних в суді, при цьому особливо наголосивши, що Російська Федерація несе повну відповідальність за ті злочини, які здійснюються на нині підконтрольній їй території.

У доповіді також зазначено, що Рада Європи здивована, що у Росії і США немає супутникових знімків, які могли б прояснити ситуацію про початок конфлікту в Грузії. Парламентарії відзначили, що Москва і Тбілісі дотримуються діаметрально протилежних версій початку повномасштабних військових дій. Так, російська сторона наполягає, що ввела танки і бронетехніку після того, як грузинські війська вторглися в район Цхінвалі і почали вести там бойові дії. Грузинська сторона, у свою чергу, стверджує, що її розвідка повідомила про зосередження російських військ і бронетехніки, що входила через Рокський тунель до Південної Осетії, і військова операція була почата для відбиття атаки російської армії, що вторглася на грузинську територію.

Міжнародний суд

Грузія звернулася до Міжнародного суду 12 серпня, звинувативши Росію в порушеннях міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 1965 року. 14 серпня Грузія повторно звернулася до вищої судової інстанції ООН з проханням вжити тимчасових заходів з метою захисту прав грузинського населення. 8-10 вересня тут відбулися слухання, на яких обидві сторони висловили свої позиції.

15 жовтня 2008 Міжнародний суд ООН в Гаазі закликав Росію і Грузію утриматися від усіх форм етнічної дискримінації у зв'язку з подіями в Південній Осетії і від підтримки подібних дій.[93]

« «обидві сторони повинні узяти на себе відповідальність за те, що відбулося і зробити все можливе для усунення наслідків конфлікту». «Обидві сторони повинні робити все можливе для забезпечення безпеки людей, реалізації їх прав на свободу пересування і мешкання в межах кордонів держави, захищати власність переміщених осіб і біженців»  »

За оцінкою юриста у міжнародних справах Ахмата Глашева «суд ухвалив чисто політичне рішення, яке, в першу чергу, вигідно Росії. Суд фактично відмовив в задоволенні скарги грузинської сторони, і одночасно відсторонився від винесення якої-небудь чіткої ухвали. В ухвалі суду не сказано, чи порушила Росія міжнародну конвенцію про усунення расової дискримінації».[94]

Європарламент

20 травня 2010 Європарламент підтримав[95] висновки доповіді[96] міжнародної незалежної комісії Євросоюзу на чолі з Гайді Тальявіні з розслідування обставин конфлікту в Південній Осетії. Згідно з цим документом, війну в серпні 2008 року розв'язала Грузія, але Росія її провокувала на це, а у відповідь дії російських Збройних сил були непропорційними. У резолюції особливо підкреслюється «підтримка ЄС територіальної цілісності і недоторканності міжнародно визнаних кордонів Грузії» і вказується, що «ізоляція Абхазії і Південної Осетії є контрпродуктивною для пошуку виходу з ситуації, що склалася».

Наслідки війни

Карта нафтопроводів на території Грузії

Росія змогла довести свою військову перевагу, основою якої стала чисельна і матеріальна перевага над Грузією. Головним наслідком війни стала спроба легітимізації з боку Росії відрізання грузинських провінцій шляхом визнання їхньої незалежності. Фактичні втрати Грузії склали кілька сільських районів, які за часів СРСР входили в склад автономій, але контролювалися до війни грузинським урядом. Перегляд пострадянських кордонів у силовий спосіб з боку Росії не знайшов розуміння у світі: реакція інших країн показала, що в Росії немає союзників щодо силової ревізії кордонів, попри всі старання російської дипломатії.

Грузія зазнала військової поразки, і на кілька тижнів втратила контроль над значними своїми територіями і стратегічними пунктами. У найнапруженіший момент протистояння постала серйозна загроза штурму Тбілісі для усунення режиму Саакашвілі російськими танками, і на цьому етапі знадобилося енергійне втручання посередників в особі голови ЄС Ніколя Саркозі. Уряд Грузії був підданий західними оглядачами суворій критиці за те, що не передбачив у відповідь на силове вирішення внутрішніх проблем жорстку військову відповідь Росії і несумірність сил.

Сподівання Грузії на підтримку Заходу справдилися лише частково. Захід своїм дипломатичним втручанням справді зупинив розгортання військової операції за найгіршим для грузинів сценарієм і офіційно засудив надмірне використання сили Росією. Але водночас західні країни в умовах поглиблення світової фінансової кризи утрималися від введення прямих економічних чи інших санкцій проти Росії, хоча такі заклики лунали. Рішучішими тут були країни «нової Європи», які на собі знають, що таке російська агресія, і США. НАТО на півроку зупинило співпрацю з Росією і одразу по війні провело символічну виїзну Раду НАТО у Тбілісі[97]. Стриманішу позицію зайняли важковаговики ЄС Франція, Німеччина, Італія з огляду на важливість значного експорту цих країн до Росії.

На думку спостерігачів, війна на Кавказі матиме далекосяжні наслідки, в першу чергу завдяки погіршенню стосунків між Росією і Заходом. Ще на початку конфлікту США застерегли Росію про можливе погіршення двосторонніх відносин між двома країнами. У результаті початку бойових дій були скасовані заплановані навчання з НАТО і альянс підтвердив кандидатуру Грузії як можливого члена альянсу.[98][99]

Війна у Грузії мала значні економічні наслідки: з початком бойових дій різко впали акції російських компаній і відобразилися не тільки на російському, але й на світовому ринку. Також відбулася деяка корекція курсу рубля до долару США, коли іноземні інвестори почали продавати рублі на внутрішньому ринку. Торги на основних російських фондових майданчиках ММВБ і РТС протягом серпня кілька разів зупинялися через падіння індексів для запобігання панічним настроям торговців: загальне падіння індексів РСТ та ММВБ за півтора місяці після війни становило понад 40 %.[100][101] Безперервний ріст валютних резервів Росії на тлі нафтового буму змінився падінням: за 30 робочих днів обсяг золотовалютних резервів Банку Росії скоротився на 38 млрд дол., або 6,8 %.[102]

Торгівля Грузії з Росією

Внаслідок війни 2,5 роки падав об'єм торгівлі Грузії з Росією. На третій рік об'єм торгівлі почав зростати.[3]

Рік Експорт $ млн. Імпорт $ млн.
2007 45 574
2008 30 423
2009 21 291
2010 35 290
2011 37 388
2012 47 477
2013 191 584

Див. також

Примітки

  1. а б в Сравнение боевого потенциала вооруженных сил Грузии, Южной Осетии и России в зоне конфликта
  2. Генштаб: ВС России потеряли в Южной Осетии 64 военнослужащих
  3. СКП уточнил российские потери во время войны в Южной Осетии
  4. Генштаб РФ: Російські війська втратили загиблих 74 людини
  5. Грузия подтверждает вывод российских войск
  6. Геополітичне середовище та геополітична орієнтація країн СНД - Дорошко М.С.-Грузинсько-південноосетинський конфлікт та його наслідки. westudents.com.ua. Процитовано 2015-07-27. 
  7. Южная Осетия выбрала независимость и Кокойты(рос.)
  8. С.Ік: У Росії подвійні стандарти щодо конфлікту на Кавказі.
  9. В.Кулик про Кавказ: Україні треба зробити висновки.
  10. Теракт у Південній Осетії: поранені шість грузинських поліцейських.
  11. Грузинська війна: право і правда - Світ - Український тиждень, Тиждень.ua. tyzhden.ua. Процитовано 2015-07-27. 
  12. Зону грузинсько-осетинського конфлікту залишило понад більше 2,5 тис. людей
  13. Грузія оголосила про початок війни з Південною Осетією
  14. Саакашвілі не давав приводу для початку бойових дій
  15. Росія не залишила Грузії вибору
  16. Володимир Горбач. Провокація — Прострація — Окупація
  17. Кокойти: Розпочато штурм Цхінвалі
  18. BBC Ukrainian: Грузія пропонує бунтівникам перемир'я
  19. Саакашвілі віддав наказ про повну мобілізацію резервістів
  20. …мы там с 7 августа. Ну, вся наша 58-я армия…
  21. Російські танки ввійшли у Цхінвалі: Грузія погрожує Росії війною
  22. Російська авіація завдала удару по військовій базі поблизу Тбілісі
  23. BBC Ukrainian: Ґорі в Грузії зазнало ударів російської авіації
  24. До Цхінвалі перекинуті російські десантники
  25. Российский журнал уточнил количество сбитых над Грузией самолетов ВВС России
  26. Уничтожен радар в Грузии 11.8.2008
  27. Абхазія розпочала операцію з витіснення грузин з Кодорської ущелини
  28. Медведєв: Почалася операція із примушення Грузії до миру
  29. BBC Ukrainian: Грузія запровадила військовий стан
  30. Міноборони РФ не планує наступу на Тбілісі. Саакашвілі заспокоює жителів міста
  31. ВМС Грузии были уничтожены в Поти спецназом ЧФ
  32. ТСН: Роль України у вирішенні конфлікту
  33. Угоди не передбачають обмеження дій ЧФ РФ за межами України — в. о. глави Мін'юсту України
  34. BBC Ukrainian: Саакашвілі підписав план перемир'я, 11 серпня 2008, 12:16 за Києвом
  35. а б Російські ЗМІ: у Цхінвалі пошкоджено 20 % будівель
  36. РГ: Справиться с катастрофой
  37. 58-я маневрирует вокруг Тбилиси
  38. РГ: Российские войска взяли под охрану социальные объекты
  39. Lech Kaczynski: How The West Got Georgia Wrong
  40. Росія виведе війська з Грузії, проте не змінить рішення про визнання Південної Осетії і Абхазії
  41. Nato calls EU-Russia pact 'not acceptable'
  42. На території Абхазії та Південної Осетії перебуватимуть регулярні війська Росії
  43. УП: Росія вивела війська з Грузії
  44. 24tv: Поїхали!
  45. Франция: Россия вывела не все войска из Грузии
  46. Південна Осетія оцінила кількість загиблих у тисячі осіб
  47. НГ Геноцид «по факту». Следственный комитет утяжелил уголовное дело по Южной Осетии (рос.)
  48. Human Rights Watch: Ситуація в зоні конфлікту не така, яку описують деякі ЗМІ
  49. Південна Осетія: Число загиблих досягає 1600 осіб
  50. Human Rights Watch в Северной Осетии: «мы в прострации от дезинформации и пропаганды»
  51. В околицях Горі панує терор — кореспондент Бі-Бі-Сі
  52. Очевидці: У Тбілісі — паніка. Люди намагаються покинути місто
  53. Мы там практически выровняли все…
  54. Правозахисники: у Пд. Осетії палили грузинські села
  55. Более 118 тысяч человек были вынуждены покинуть свои дома из-за конфликта в Грузии
  56. Буферная зона
  57. 70 % россиян одобрили войну с Грузией, но по разным причинам
  58. Російські блогери блокують грузинські сайти
  59. а б Грузинський інтернет став жертвою війни на Кавказі
  60. Війна в інтернетному просторі
  61. «Репортеры без границ» осудили интернет-войну Грузии и России. Подробности-ТВ. 14 серпня 2008. Архів оригіналу за 2012-03-17. Процитовано 2008-08-15. 
  62. Україна: Росія програла інформаційну війну в Інтернеті, і виграла її на телеекрані
  63. Дослідження: Україна програла інформаційну війну Росії в освітленні конфлікту в Грузії
  64. Офіційна заява МЗС Грузії
  65. ВО «Свобода»
  66. УРП «Собор»
  67. Заява президента Литви В.Адамкуса
  68. NYT: Фатальна для Грузії невизначеність НАТО
  69. Симоненко закликає визнати незалежність Південної Осетії
  70. Кримський парламент просить Раду визнати незалежність Абхазії й Південної Осетії
  71. У Росії обурені «необ'єктивним» висвітленням західними ЗМІ подій у Південній Осетії
  72. Conflict Opens Front in the Media
  73. http://osvita.mediasapiens.ua/material/1714 Інтерв'юМедіапросвітаДжульєтто К'єза: «WikiLeaks — це велика політична операція. Хтось використовує Ассанжа»
  74. Повідомлення Інтерфакс.ру
  75. rbc
  76. Саакашвілі: Росія має намір захопити Грузію цілком
  77. Росія звинуватила Захід у подвійних стандартах стосовно Осетії
  78. Путін оголосив дії Росії на Кавказі законними
  79. РФ звинуватила Україну в заохоченні Грузії до інтервенції
  80. Президент Росії повідомив про наявність якогось спецплану, в рамках якого російська армія діяла у серпні 2008 року. В рамках цього плану, зокрема, була мобілізована техніка і підготовлені південноосетинські ратники.
  81. ООН вимагає вивести з Осетії всі зайві війська
  82. Огризко перебуває в Тбілісі
  83. Україна погрожує заблокувати повернення російських кораблів до Севастополя
  84. США закидають Росії 'небезпечні та неспівмірні' дії
  85. Заява МЗС Японії від 08.08.2008 про ескалацію подій в Південній Осетії.
  86. Заява МЗС Японії від 09.08.2008 про ескалацію збройного конфлікту в Південній Осетії.
  87. Повідомлення BBC.Russian.com
  88. Нікарагуа визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії
  89. Науру визнає самопроголошені країни(англ.)
  90. Науру очікує збільшення експорту(англ.)
  91. [1]
  92. [2]
  93. Міжнародний суд ООН визнав винними й Росію, й Грузію
  94. Газета.ру. Виноваты все
  95. Европарламент поддержал выводы доклада комиссии Евросоюза по конфликту в Южной Осетии
  96. Итог международного расследования: войну на Кавказе развязала Грузия, но РФ ее провоцировала и ответила неадекватно
  97. У Грузії пройде виїзне засідання Ради НАТО
  98. Війна може збільшити шанси Грузії приєднатися до ПДЧ
  99. США: стосунки з Росією можуть погіршитись
  100. Російські біржі РТС і ММВБ зупинили торги
  101. Конфликт в Южной Осетии может обойтись России дорого
  102. Золотовалютные запасы РФ за 30 дней сократились на $38 млрд

Посилання

Внутрішні джерела

Грузія

Абхазія

Південна Осетія

Зовнішні джерела

Міжнародні

Україна

Росія

Фотогалерея