Вальцювання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вальцювання.JPG

Вальцюва́ння  (прокатка) — такий вид обробки металів тиском, коли заготовка силами тертя втягується у проміжок між: обертальними валками, які її пластично деформують, зменшуючи площу поперечного перерізу і збільшуючи довжину. Вальцювання належить до найпродуктивніших видів обробки завдяки безперервності процесу і великій швидкості руху заготовки між валками. Цим способом обробляють приблизно 90% витопленої на металургійних заводах сталі та понад половину кольорових металів і їх стопів.

Поздовжнє вальцювання є одним з найпоширеніших видів вальцювання, під час якого заготовка деформується між двома валками, що обертаються в різних напрямках, і рухається перпендикулярно до осей валків. Метал деформується валками на невеликій ділянці — зоні деформування, яка перебуває між площинами АА1 і ВВ1, валками та бічними гранями заготовки (штаби). Центральний кут α, що відповідає дузі контакту АВ валка зі заготовкою, називається кутом захоплювання. Фронт заштрихованої на рисунку зони деформування поступово переміщається вздовж заготовки справа наліво, внаслідок чого зменшується її висота від h0 до h1 збільшується довжина від l0 до l1 і дещо зростає ширина від b0 до b1. Оскільки об'єм металу до і після вальцювання не змінюється, то: b0• h0• l0 = b1 • h1• l1.

Вальцювання - заключний етап повного металургійного циклу. Здатність до пластичної деформації у різних металів і сплавів неоднакова, вона залежить від хімічного складу, структури, температури, величини і направлення діючих сил. Для пластичної деформації необхідно, щоб навантаження, які прикладені до металу перевищували його межу текучості, але не досягали межі міцності. Якщо опір матеріалу руйнуванню вище межі його текучості на достатньо значну величину, то під дією навантаження він здатний деформуватися. Метали, у яких межа текучості близька до межі міцності (напр., чавун), не мають пластичності і не піддаються обробці тиском. Процес прокатки полягає в пропусканні металу в гарячому або холодному стані між двома валками, що обертаються назустріч один одному (рис.). Силою тертя, що виникає між металом і валками, притиснутий до валків метал захоплюється і протягується між ними, при цьому метал деформується і здобуває необхідну форму. Мета прокатки – надання обробленому металу такої форми і товщини, які в подальшому дозволять використати метал з найбільшим ефектом. При прокатці змінюється внутрішня будова і поліпшуються механічні властивості металу.

У листопрокатному виробництві нагріті зливки спочатку прокочують на міцних обтискних станах – слябінгах, які крім двох горизонталь-них валків можуть мати й два вертикальних валка для обтиску бокових поверхонь металу, що прокочується. Робоча поверхня валків – гладень-ка. Товщина прокату визначається зазором між валками. Обтиснутий на слябінгу зливок перетворюється в плоский брусок прямокутного перетину – сляб. Така форма найзручніша для подальшої прокатки в лист (жерсть, автолист, броньова, трансформаторна сталь і ін.).

В сортопрокатному виробництві обтискні стани – блюмінги. На блюмінгу зливок обтискується в брус з квадратним перетином – блюм, що призначений для подальшої переробки на фігурний прокат. Для придання блюму необхідного профілю в поверхнях валків, що стикаються робляться вирізи відповідної форми.

Продукція прокатного виробництва може являти собою закінчені вироби (напр., рейки), вироби, що потребують подальшої обробки (напр., балки, труби) і матеріали (листи, прутки).


Див. також[ред.ред. код]

Джерело[ред.ред. код]