Упир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вампір)
Перейти до: навігація, пошук
Граф Дракула — найвідоміший вампір у виконанні актора Джанні Лунадея

Упи́р (опи́р, вампір) — міфологічний образ у фольклорі європейських народів: мрець, який нібито виходить з могили, щоб смоктати кров живих людей. Українські легенди малюють образ упира як старшого над відьмами. Образ його зустрічається і в українській літературі, зокрема в творах І. Котляревського, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки та ін.

Міфологічні або фольклорні неживі істоти (інші назви невмерлі, заложні), що асоціюються з упирами чи вампірами, зазвичай уявляються як рухомі трупи, які живляться людською і/або тваринною кров’ю. Їх також часто зображують у кіно чи художній літературі, хоч вампіри з художніх творів мають деякі відмінності від вампірів міфологічних. В фольклорі термін переважно використовується стосовно кровососа зі східно-європейських легенд, але часто упирами називають і подібних створінь з інших країн і культур.

Етимологія[ред.ред. код]

Етимологія слів упир і вампір неясна[1]. Дослідники погоджуються, що слова вампір і упир — спільного походження, але вже з праформою є неясності (ǫpirь?, ǫpуrь?, ǫpěrь?). Початковий звук ǫ — носове а, як вважається, в більшості слов'янських мов перетворився в [u] ([у]) (рос. упырь, укр. упир, біл. упір, чеськ. upír; з сх.-слов. мов — старопольске upir і сучас. пол. upiór), а в деяких зберігся, отримавши перед собою протетичне [в] (ст.-болг. вѫмпырь, пізніше вѫпиръ, въпиръ, ст.-польск. wąpierz).

Первісне значення слова також неясне: одні пов'язують його зі словом нетопир (рос.  нетопырь), інші — з коренем слів рос. пари́ть (ширяти), перо (порів. зі ст.-польск. wąpiory — «пернатий») або грец. πύρ — «вогонь». Існує версія (яка переважно відкидається) про зв'язки з тюркськими мовами (татарське убирь — «відьма»). Ще більш сумнівні версії пояснюють початкове ǫ як заперечувальну частку, зводячи значення слова до «той, що не має пір'я» чи «неспалимий». Існують також інші тлумачення.

Першу писемну згадку слова упир старослов'янською мовою звичайно відносять до 1047 року. Це колофон (рукопис) Книг пророків написаний священиком, який переписав кирилицею книгу, яка була написана глаголицею для новгородського князя Володимира Ярославича[2][3]. Цей автор підписався «попъ Оупирь Лихый».

Праобраз упирів у міфах пов'язують з образом Іуди. Саме звідси традиційні (згідно міфології та попкультури) засоби до їх вбивства:

  • срібло (30 срібняків)
  • осиновий кіл (зрадник, розкаявшись, повісився саме на осині)
  • світло
  • хрест

Образ у міфах та фольклорі[ред.ред. код]

Мертвого упира вбивають кілком. Літографія 1864 року

Побутує кілька варіантів трактування образу упира. Згідно з одними уявленнями, упир є сином чорта й відьми. Живе він як звичайна людина, однак з-поміж інших вирізняється злістю. Згідно з іншим віруванням, упирі мають тільки людський вигляд, а за своєю суттю це є справжні чорти. Існує вірування, що упирі — це трупи відьом та інших людей, у які після смерті вселяються чорти і приводять їх у рух. Упирем може стати будь-яка людина, якщо її обвіє степовий вітер. Своїм зовнішнім виглядом упир може не відрізнятися від звичайних людей або ж відрізнятися дуже рум'яним кольором обличчя. Іноді упирями вважають дітей (з великою головою, довгими руками й ногами), які можуть передбачати майбутнє. Досить часто народна уява поділяє упирів на дві групи: живих та мертвих. Характерними ознаками мертвих упирів є те, що вони мають червоне обличчя, яке у домовині повернуте донизу. Мертвий упир ніколи не розкладається. Живий упир теж має червоне обличчя і дуже міцну статуру, яка потрібна йому для того, щоб на своїй спині носити мертвого упиря. Мертвий без живого не може бути шкідливим, оскільки сам не має здатності ходити[4]. О. Афанасьєв стверджує, що фольклорні упирі — це злісні блукаючі мерці, які за життя були чаклунами, вовкулаками або людьми, яких не приймала церква (вбивці, єретики, клятвовідступники). Вночі упирі встають зі своїх гробів і ходять по світу. Вони заходять у хати, накидаються на сонних людей (найчастіше — на немовлят) і висмоктують їхню кров (потинають), в результаті чого людина помирає. Вони можуть розгулювати по землі до співу перших півнів, а потім кидаються до своїх могил. Щоб позбавитися від упирів, люди відкопували їхні могили і пробивали груди мерця осиковим кілком. Якщо це не допомагало, труп спалювали. Упирів вважали причиною засух, неврожаїв, епідемій. В українській демонології упир є символом зла, смерті, біди, епідемій та стихійного лиха.

Упирями вважали деяких історичних осіб. Наприклад, генерального обозного В. Борковського вважали упирем, тому пробили осиковим колом. Надалі ця подія була зображена на стіні Троїцького собору в Чернігові[5].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Див. етимологічні словники: М. Фасмера [1] (т. 4, стор. 165), П. Я. Черних (т. 1, стор. 133—134), А. Брюкнера (стор. 594—595, 597, 605).
  2. Соболевский, Славяно-русская палеография, http://www.textology.ru/drevnost/srp2.shtml
  3. http://www.stsl.ru/manuscripts/book.php?col=1&manuscript=089 The original manuscript, Книги 16 Пророков толковыя
  4. П. С. Ефименко. Упыри, из истории народных верований// Українці. — С. 499.
  5. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — 706 с. — С. 612.

Джерела[ред.ред. код]