Міфологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Персонажі й артефакти міфологій різних народів світу

Міфоло́гія абож мітологія (грец. μυθολογία від μῦθος — переказ та λόγος — слово; тобто казкослів'я, виклад стародавніх сказань, переказів) — сукупність міфів, переказів, оповідань, або літературно оформлений міф.

Сукупність міфів складає основу міфологічного світогляду, який притаманний як для первісного суспільства, так і для, певною мірою, сучасного.

Міфологія в суспільстві[ред.ред. код]

Первісна міфологія[ред.ред. код]

Міфологія первісних суспільств в сучасній науці розглядається як система пояснень (за допомогою конкретних міфів) світобудови, місця людини в ній, подібно до того як для сучасного суспільства притаманне наукове пояснення. Так за словами Клода Леві-Строса «…в міфологічному мисленні працює та ж логіка, що й у мисленні науковому, і людина завжди мислила однаково добре»[1].

 Діючи за власною логікою, міфологія для суб'єкта міфологічного мислення постає реальністю. У первісних суспільствах притаманна їм міфологія виконувала ряд соціальних функцій, була базою, на якій вибудовувалася вся система соціальних відносин.

 У процесі ускладнення соціального, економічного й політичного життя суспільства, міфологія втрачала становище домінуючої системи пояснення світу. Врешті це призвело до появи розвинених релігійних систем, а потім раціоналістичних форм пояснення світу — філософії та науки. Також окремі міфи й міфології стають основою для фольклорних традицій, художньої творчості[2].

Сучасна міфологія[ред.ред. код]

У техногенній цивілізації існує як видозмінена міфологія архаїчного типу, так і власна[3]. Основою такої міфології є ритуальна раціональність: ощадливість і планування, усунення неоднозначностей, спроба зведення всього до обчислюваної форми. При зіткненні з новою областю непізнаного наука породжує свої «гносеологічні» міфи (відкриття марсіанських «каналів», питання про поширеність життя у Всесвіті)[4], які використовує наукова фантастика[5]. У сучасних мегаполісах розвивається міська міфологія, представлена міськими легендами[6][7].

До проявів архаїчної міфології зараховують віру в паранормальні явища, НЛО, псевдонаукові вчення, наприклад, про планету Нібіру[8].

В контексті художньої творчості сучасна міфологія позбавилася сакральності, проте навколо окремих творів можуть утворюватися своєрідні культи (наприклад, джедаїзм). Системи вигаданих міфів, до прикладу, міфи Ктулху, також називаються міфологіями, або вигаданими чи авторськими міфологіями.

Походження міфології[ред.ред. код]

Міфологічні уявлення існували на певних стадіях розвитку практично у всіх народів світу. Це підтверджується як вивченням історії, так і вивченням архаїки сучасних народів, у кожного з яких існує той або інший вид міфології[9]

Якщо європейці до Епохи великих географічних відкриттів були знайомі лише з античними міфами, то потім поступово вони дізнавалися про наявність міфології в жителів Африки, Америки, Океанії, Австралії. В Біблії простежуються відгомони західно-семітської міфології. В арабів до прийняття іслам а існувала своя міфологія.

У такий спосіб ми говоримо про іманентність міфології людській свідомості. Час походження міфологічних образів не піддається визначенню, їхнє утворення нерозривно пов'язане з походженням мови й свідомості[10].

Головне завдання міфу полягає в тому, щоб задати зразки, моделі для всякої важливої дії, чиненої людиною, міф служить для ритуалізації повсякденності, даючи можливість людині знайти зміст у житті.

За версіями прихильників теорії палеоконтактів, міфи — це історія про події, що реально відбувались. Сучасним прикладом такого значення слова «міф» є «культ карго». Тому вони пропонують релігії й науці по-новому глянути на міфологію. Як приклади, вони наводять описи дивних явищ, наприклад з Біблії, і дають їм нові пояснення, використовуючи сучасні знання про науку, термінологію[11].

Типові характеристики міфологічного світогляду[ред.ред. код]

Головними героями міфів зазвичай є боги, надприродні істоти, герої і люди[12][13][14]. Як священні історії, міфи часто схвалювалися правителями, або священниками, чи людьми, які мали відношення до релігії та священних практик[12]. У соціальних спільнотах, де був поширений певний міф, цей міф вважався правдивою історією про події що мали місце у минулому[12][13][15][16]. Більшість спільнот має два види традиційних історій: «справжні історії», або міфи та «вигадані історії», або байки чи казки[17]. Історія міфу зазвичай відбувається у прадавні часи, коли світ не був таким, яким він є зараз (так званий «міфологічний час»)[12], і пояснює яким саме чином він став таким як тепер[18][19][20][21], та як виникли ті чи інші звичаї, соціальні норми, соціальні інститути чи табу[12][21].

Для первісного міфу характерні наступні риси:

  • Синкретизм — людина з таким світоглядом сприймає світ як первісно нерозрізнений, пошук «справжнього» імені Бога.
  • Символізм — міфи завжди глибоко символічні, мають не лише буквальне, але й опосередковане значення.
  • Генетизм — сприйняття часу. В давнину час сприймався циклічно, тому старе було ціннішим ніж нове; основне питання — хто кого породив.
  • Тотемізм — походження від тварини; проявляється в геральдиці.
  • Анімізм — віра в існування душі й духів, які керують матеріальним світом.
  • Фетишизм — речі з магічними силами.
  • Магія — поєднання слів і дії; віра в те, що на людину можна впливати і словом, і фізично, а на предмети — тільки фізично, якщо предмети мають душу, то і з ними можна домовитись.

Вивчення міфології[ред.ред. код]

Міфологія народів світу[ред.ред. код]

Міфологія Месопотамії й Близького Сходу[ред.ред. код]

Цивілізація Шумер, що з'явився в Месопотамії ще в V тис. до н. е. є найдревнішою з відомих нам. Відомості про Шумер дійшли до нас завдяки винаходу ними клинопису. Шумери були стороннім народом, не родинним сусіднім народам Месопотамії, але поступово вони поширили свою культуру на сусідні держави.

Шумерський епос, який дійшов до нас, називається «Епос про Гільгамеша» — збори шумерських легенд, пізніше перекладених на аккадську мову. Таблички з епосом були знайдені в бібліотеці царя Ашшурбанапала. В епосі розповідається про легендарного царя Урука Гільгамеша, його друга дикуна Енкіду і про пошуки секрету безсмертя. Одна із глав епосу, історія Утнапіштіма, який врятував людство від всесвітнього потопу, повторюється в біблійній історії про Ноїв ковчег.

Відомий також шумеро-аккадський космогонічний епос «Енума Еліш», також знайдений у бібліотеці Ашшурбанапала, що містить космогонічні міфи Месопотамії, а також Енума Ану Енліль, серія клинописних табличок, складена на рубежі II–I тис. до н. е., що містить близько 7000[22] астрологічних ознак, зібраних за тисячолітній період спостережень[23]

Антична міфологія[ред.ред. код]

Давньогрецька міфологія є найбільшою й добре вивченою завдяки багатьом творам, що дійшли до нас в оригіналі із часів Древньої Греції, але ці твори не є оригінальними міфами. Історія Грецької міфології сходить до Елладського періоду, тим часам, коли на території Греції ще жили пелазги, пізніше витиснуті ахейцями й дорійцями, які прийшли з материка. В 12 столітті до н. е. греки втратили свою древню писемність, а алфавітний лист з'явився лише в 8 столітті до н. е. Тому навіть такий древній автор як Гесіод лише записував міфологію, що має багатовікові коріння. Основні боги існували вже в Елладській цивілізації, але подробиць про міфологію цього періоду не збереглося.

Римська міфологія має безліч паралелей з міфологією Давньогрецькою, часом це були прямі запозичення, ще з тих часів, коли Римляни захопили Грецькі міста на італійському узбережжі. Римським правителям взагалі було властиве прихильне ставлення до чужих міфологій і релігій, і боги підкорених народів включалися в Римський пантеон разом зі своєю міфологією.

Міфологія Стародавнього Єгипту[ред.ред. код]

До цієї міфології зараховуються міфи території Єгипту, що існували від додинастичного періоду і до прийняття християнства. Основними джерелами вивчення міфологічних уявлень єгиптян є різноманітні гімни богам та записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Для єгипетської міфології характерна відсутність цілісності, паралельно могли існувати кілька міфів про те саме явище/особу. Примітно, що вона має численні космогонічні міфи, проте мало, присвячних створенню людини. Велику роль в грали уявлення про потойбічне життя.

Міфологія Стародавньої Індії[ред.ред. код]

Міфологія Індії поділяється на сучасну міфологію індуїзму та давню ведійську, яка склалася в кінці II тис. до н. е. Також виділяються буддійська і джайністська міфо-релігійні системи, які існують досі.

Витоки ведійської міфології вбачаються дослідниками в праіндоєвропейській міфології. Одним з основних джерел міфології Стародавньої Індії є епос "Махабхарата", до якої входить "Рамаяна"[24].

Міфологія Стародавнього Китаю[ред.ред. код]

Китайську міфологію прийнято поділяти на давньокитайську, міфологію даосизму, буддійську і засновану на місцевих культах. Примітною рисою китайської міфології є історизація персонажів міфів, зокрема під впливом конфуціанства. Як наслідок численні міфічні герої з часом стали сприйматися в якості реальних історичних осіб: імператорів, чиновників і т.п.

Основними письмовими джерелами міфології Китаю є трактат «Шу цзін» та «Шань хай цзін»[24].

Японська міфологія[ред.ред. код]

Міфологія Японії включає міфи синтоїзму, буддизму, а також народні повір'я. Чимало міфів було записані в хроніці «Коджікі» і «Ніхон сьокі». Зазвичай ці міфи поділяються на три групи: про створення світу (розділення Неба і Землі, появі перших богів, Японських островів), міфи про богів Рівнини Високого Неба, і міфи про сходження на землю прародителя імператорської династії.

Важливою складовою японської міфології є віра в надприродних істот бакемоно і йокаїв. З проникненням в Японію буддизму сформувалися міфи, які поєднували уявлення синто та буддизму, наприклад, про Сімох богів щастя[25].

Германо-скандинавська міфологія[ред.ред. код]

Під германо-скандинавською міфологією розуміється збірна назва міфологій різноманітних германських племен, які проживали на території Європи від приблизно 5 століття до н. е. до прийняття християнства в 10-11 століттях.

Ця міфологія відома перш за все за текстами «Старшої Едди» (віршованої) і «Молодшої Едди» (прорзової). Оскільки ці джерела оповідають про міфологію скандинавських народів, іноді замість терміну «германо-скандинавська» міфологія вживається її просто «скандинавська».

Слов'янська міфологія[ред.ред. код]

Достовірних відомостей про слов'янську міфологію майже не збереглося, тому що в ті часи в слов'ян ще не було своєї писемності, яка з'явилася лише в 9 столітті разом із християнством, коли слов'янські вірування вже почали витіснятися новою релігією. Проте, зі збережених християнських джерел, фольклору, народних традицій й археологічних свідчень можна приблизно судити про слов'янську міфологію. На думку дослідників, у слов'ян не було храмів і розвиненого інституту жрецтва, а були капища й ідоли під від відкритим небом. Частина міфічних істот слов'янської міфології (домовики, водяні, лісовики, русалки, змії) відомі до наших днів завдяки казкам і переказам. Збереглася легенда про Алатир-камінь, або білий-горючий камінь, розташований в центрі світу, посередині моря-океану, на острові Буяні. На ньому стоїть світове дерево або трон світового царювання, на ньому сидить дівиця, що зціляє рани, з-під нього розтікаються по усім світі цілющі ріки[26].

Міфологія народів Америки[ред.ред. код]

Міфологія народів Америки включає міфології Південної та Мезоамерики. Щодо народів Північної, окремо виділяється міфологія північноамериканських індіанців.

Найдавнішим свідченням існування міфології Мезоамерики вважаються знахідки статуеток «богині з косами» у ольмеків. З появою ранньокласових міст-держав, відбувається спеціалізація функцій божеств, зростає їх число. Навколо того чи іншого божества групуються нові міфологічні цикли, як, наприклад, про засновників міст, правлячої династії. У міфології виникають образи розвинені календарні та есхатологічні міфи[27].

Інші міфології[ред.ред. код]

Міфологія й казки[ред.ред. код]

Деякі казки розглядаються іноді як профановані міфи. Деякі дослідники вважають міфи різновидом казок[28]. Інші, навпаки, схильні називати первісні казки міфами[29].

Відмінність міфу від казки:

1. Різні функції

  • Основна функція міфу — пояснювальна, ритуальна й сакральна
  • Основна функція казки — розважальна й моралізаторська й поетична.

2. Ставлення людей

  • Міф сприймається й оповідачем і слухачем як реальність
  • Казка сприймається (як мінімум оповідачем) як вигадка.

3. Час дії

  • Час дії міфу доісторичний
  • Час дії казки позаісторичний[30].

Міфологічна свідомість[ред.ред. код]

Для міфологічної свідомості все, що існує — одушевлено. Міфологічний простір — це простір душі.

« Міф - найнеобхідніша - прямо потрібно сказати, трансцендентально-необхідна - категорія думки й життя; і в ній немає рівно нічого випадкового, непотрібного, довільного, вигаданого або фантастичного. Це - справжня й максимально конкретна реальність.

Міф - не ідеальне поняття, і також не ідея й не поняття. Це є саме життя. Для міфічного суб'єкта це є справжнє життя, з усіма її надіями й страхами, очікуваннями й розпачем, з усією її реальною повсякденністю й чисто особистою зацікавленістю.

 »


Міфологічна свідомість характеризується протистоянням раціональності, безпосередністю, невідрефлектованістю світосприймання, що, з одного боку, робить міф вразливим для раціональної критики, з іншої же — виводить його із простору такої (звідси стійкість міфологічних уявлень і труднощі боротьби з ними; для раціонального переконування людина уже повинна допустити, що міфологічне пояснення того, що відбувається, не є єдино можливим і може виявитися недостовірним). Міфологеми стійкі в часі й у різних культурних і соціальних умовах дають різні маніфестації. Міфу протистоїть як наукова раціональність, так і раціональність богословська, властива теїстичним релігіям. Тому не можна ототожнювати міф і релігію, хоча, наприклад, деякі форми релігійності (т.зв. «народна релігійність») зі сфери теологічно відрефлектованої релігії переходять в область міфології й вторинного міфологічного осмислення догматів, ритуалів, інших релігійних практик.

Звідси виникає актуальність міфологічної свідомості для будь-якої культурної епохи, міняється лише ступінь його соціальної престижності й сфера широкого поширення. Постійною областю реалізації міфологічної свідомості є повсякденність, де побутування старих і генерування нових міфів є постійним й інтенсивним. Ця міфологія виражається в сучасному фольклорі (міський фольклор, пов'язаний з міською міфологією, псевдорелігійний фольклор, що відображає міфологічну інтерпретацію релігії, професійний фольклор, пов'язаний із професійною міфологією й т.д.). Професійна міфологія[31] є важливою частиною професійної культури поряд із професійною етикою[32]. Побутова міфологія існує по досить старих міфомагічним принципах, наприклад, змішання каузальної й просторово-тимчасової суміжності (звідси відбувається маса марновірних практик-прикмет, «щасливих», «нещасливих» і ін.). Страхи, включаючи масові, також обумовлені не раціональним аналізом їхніх можливих причин, а міфологічним осмисленням того, що відбувається й актуалізацією міфологем (наприклад, міфологеми катастрофи). Міфологічній свідомості варто приписати й обов'язковий пошук обивателем особисто відповідального за що-небудь що відбувається, так само як і перебільшення ролі участі в подіях, що мають характер системної динаміки, якої-небудь особистості. Тут проявляється й чисто міфологічна установка одушевляти й персоніфікувати навколишнє.

Політична міфологія[ред.ред. код]

Політична міфологія, як складова сучасної політики, трансформує теоретичні конструкти (наприклад, політичні ідеали) в світогляд суб'єктів політики і в такий спосіб вмонтовується в її інституційну парадигму (через політичну соціалізацію, політичну комунікацію та легітимацію політики). Політичний міф визначається як цілісне, спрощене, переважно ірраціональне відображення в індивідуальній і масовій свідомості політичної реальності та основних суспільних цінностей; як своєрідний символічний засіб їх інтерпретації, моделювання світу i соціального життя; як інструмент реалізації конкретних політичних завдань: боротьби за владу, її легітимації, утвердження нової політичної ідеології тощо[33].

Міфологія в мистецтві[ред.ред. код]

Міфологія в літературі[ред.ред. код]

Образи давньогрецької міфології використовувалися ще античними авторами, завдяки творам, що дійшли до нас, ми й знаємо про багатьох героїв давньогрецької міфології. Ці образи полюбилися європейцям своєю об'ємністю, і багато письменників протягом століть знову й знову до них поверталися. Серед популярних до сьогоднішнього дня героїв Едіп, Медея, Федра, Електра, Антігона, Одісей, Прометей і багато хто інші.

Міфологія в образотворчому мистецтві[ред.ред. код]

Художники різних епох і стилів не обходили своєю увагою давньогрецьку міфологію. І хоча в середні століття живопис зосередився в основному на християнських сюжетах, в епоху Відродження живописці з більшим ентузіазмом прийнялися зображувати міфологічні сюжети на своїх полотнах. В епоху модерну на тлі загальних змін в образотворчому мистецтві інтерес до класичних міфологічних сюжетів трохи згас, зате відродився інтерес до міфічних чудовиськ, образи яких активно використаються в сучасному мистецтві.

Російські живописці традиційно зверталися до теми слов'янської міфології, зображуючи на своїх картинах як билинних богатирів, так і міфічних істот слов'янської міфології.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Словник античної міфології / Уклад. І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів; вступ. стаття А. О. Білецького; відп. ред. А. О. Білецький. — 2-е вид. — К.: Наук, думка, 1989. — 240 с. ISBN 5-12-001101-2
  • Лосев А. Ф.  Античная мифология в ее историческом развитии, М., 1957;
  • Францев Ю. П. У истоков религии и свободомыслия, М. — Л., 1959;
  • Токарев С. А.. Религия в истории народов мира, М., 1964;
  • Токарев С. А. Ранние формы религии и их развитие, М., 1964;
  • Мелетинский Е. М.  Мифы древнего мира в сравнительном освещении // Типология и взаимосвязи литератур древнего мира. — М., 1971, с. 68—133;
  • Шахнович М. И. Первобытная мифология и философия, Л., 1971;
  • Тренчени-Вальдапфель И. Мифология, перевод с венг., М., 1959;
  • Донини А. Люди, идолы и боги, перевод с итал., М., 1962;
  • Леви-Строс К. Структура мифа // Вопросы философии, 1970
  • Кристофер У. Блакуэлл, Эйми Хакни Блакуэлл Мифология для «чайников» (Mythology For Dummies) — М. 2006. «Диалектика» — 368 с ISBN 0-7645-5432-8
  • Берёзкин Ю. Е. 2007. Мифы заселяют Америку. М.: ОГИ.
  • Берёзкин Ю. Е. 2007. Ареальное распределение фольклорно-мифологических мотивов // История и математика: Анализ и моделирование социально-исторических процессов. М.: КомКнига, 2007. С.205-232.
  • Шайгородський Ю. Ж. Політика: взаємодія реальності і міфу: [монографія] / Ю. Ж. Шайгородський / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. — К. : Знання України, 2009. — 400 с.
  • Шайгородський Ю. Ж. Міфологія як засіб моделювання політичної реальності / Ю. Ж. Шайгородський // Віче. — 2009. — № 15. — С. 35-38.
  • Коротаев А. В., Халтурина Д. А. Мифы и гены: Глубокая историческая реконструкция. М.: Либроком/URSS, 2010. ISBN 978-5-397-01175-4.
  • Семенов Ю. И. Тотемизм, первобытная мифология и первобытная религия // Скепсис. № 3/4. Весна 2005. С. 74-78.
  • Лебедев В. Ю., Прилуцкий А. М.  Семиозис и семиодинамика теологических и мифологических знаковых систем. — Тверь, 2010.
  • Леви-Брюль Л. Первобытное мышление // Сверхъестественное в первобытном мышлении. М., 1994.
  • Мифологический словарь / Гл. ред. Мелетинский Е. М. — М. : Советская энциклопедия, 1990 г.
  • Мифы народов мира / под ред. Токарева С. А. — М. : Советская энциклопедия, 1987 г.
  • Фрэзер Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии [Пер. с англ. М. К. Рыкли­на]. — М. : ТЕРРА-Книжный клуб, 2001. — 528 с.
  • Мирча Элиаде. Аспекты мифа / Пер. с фр. В. Большакова. — М. : Инвест-ППП, 1995. — ISBN 5-87538-006-3.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Леви-Строс, Клод (2001). Структурная антропология (російська). Москва: ЭКСМО-Пресс. 
  2. Галанина, Е. В. (2013). Миф как реальность и реальность как миф: мифологические основания современной культуры (російська). Москва: Издат. дом «Академия естествознания». 
  3. У. Д. Кузьмичов. Міфологія технічної цивілізації. стр № 225
  4. Т. Чернишова. Наукова фантастика й сучасна міфотворчість
  5. Ханютин Ю. М. Реальність фантастичного світу. Міфологія технічної ери
  6. Б.Невський. Міська фантастика
  7. В. Гончарів. Н. Мазова. Міфологія мегаполісів
  8. Юнг, К. Г. (1993). Один современный миф: о вещах, наблюдаемых в небе. Москва: Наука. 
  9. Фрезер Дж. Золота галузь: Дослідження магії й релігії / Пер. з англ. М. К. Рікліна / Пер. з англ. І. Утьохіна. — М.: ТЕРРА-Книжний клуб, 2001. — 528 с. — (Боги й учені). — ISBN 5-275-00248-3
  10. Афанасьєв А. Афанасьєв А. Древо життя. Древо життя: Обрані статті. Архів оригіналу за 2013-04-17. Процитовано 2013-04-16. «Богатий і можна сказати - єдине джерело різноманітних міфічних уявлень є живе слово людське.» 
  11. Колісниці богів й інші книги Еріха фон Денікена
  12. а б в г д Bascom, William. «The Forms of Folklore: Prose Narratives». 'Sacred Narrative: Readings in the Theory of Myth. Ed. Alan Dundes. Berkeley: University of California Press, 1984, p. 9
  13. а б «myths», A Dictionary of English Folklore
  14. O'Flaherty, Wendy. Hindu Myths: A Sourcebook. London: Penguin, 1975.: «I think it can be well argued as a matter of principle that, just as 'biography is about chaps', so mythology is about gods.»
  15. Eliade, Mircea. Myths, Dreams and Mysteries. Trans. Philip Mairet. New York: Harper & Row, 1967, p. 23
  16. Pettazzoni, p. 102
  17. Eliade, Mircea. Myth and Reality. Trans. Willard R. Trask. New York: Harper & Row, 1963, p. 10-11; Pettazzoni, p. 99-101
  18. Dundes, Alan. Introduction. Sacred Narrative: Readings in the Theory of Myth. Ed. Alan Dundes. Berkeley: University of California Press, 1984, c. 1
  19. Dundes, Alan. «Binary Opposition in Myth: The Propp/Levi-Strauss Debate in Retrospect». Western Folklore 56 (Winter, 1997): 39-50, с. 45
  20. Dunes, Alan. «Madness in Method Plus a Plea for Projective Inversion in Myth». Myth and Method. Ed. Laurie Patton and Wendy Doniger. Charlottesville: University of Virginia Press, 1996., p. 147
  21. а б Eliade, Mircea. Myth and Reality. Trans. Willard R. Trask. New York: Harper & Row, 1963, p. 6
  22. Броль Р. В. Короткий словник термінів // Астрологія як історико-культурний феномен.
  23. Броль Р. В. Розділ 3. Основні етапи історії астрології // Астрологія як історико-культурний феномен.
  24. а б Алиханова, Ю. М.; Никитина, В. Б.; Померанцева, Л. Е. (1984). Литература древнего Востока (російська). Москва: Издательство МГУ. 
  25. Ильина, Н. (2007). Японская мифология. Энциклопедия (російська). МИДГАРД. 
  26. Міфологічний словник/Гл. ред. Е. М. Мелетинский — М.:'Радянська енциклопедія', 1990 р. — 672 с.
  27. Рубель, В.А. (2005). Історія цивілізацій доколумбової Америки (українська). Київ: Либідь. с. 504. 
  28. Thompson S. Myth and Folk-Tale / Journal of American Folklore, 1955. Vol. 68. № 270.
  29. «The Anthropologist Looks at Myth» (Austin; London, 1966).
  30. Міф і казка
  31. Д. Голинко-Вольфсон. Міфологія професійного блиску
  32. Л. Н. Максимова. Пимократи, об'їждчики, модистки…Світ професій у ретроспективі
  33. Шайгородський Ю. Ж. Політика: взаємодія реальності і міфу: [монографія] / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. — К. : Знання України, 2009. — 400 с.