Владислав Ґодовський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Владислав Ґодовський
Народився 1842
Львів, Австрійська імперія, Німецький союз
Помер 1903
Громадянство
(підданство)
Польща
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність архітектор
Alma mater Національний університет «Львівська політехніка»

Владислав Ґодо́вський (пол. Władysław Godowski, 1842, Львів — р. см. невід.) — архітектор.

Народився у Львові. Навчався у львівській Технічній академії протягом 1862—1868 років. Учасник польського повстання 1863 року, був поранений.[1] 1886 року став членом Політехнічного товариства у Львові.[2] Працював у Львові, використовуючи модернізовані історичні стилі. Був задіяний при спорудженні Палацу справедливості (арх. Франциск Сковрон) і будинку Галицького намісництва (арх. Фелікс Ксенжарський і Сильвестр Гавришкевич) у Львові. Спільно зі Станіславом Холоневським займався спорудженням палацу мистецтв (арх. Франциск Сковрон) на Крайовій виставці 1894 року у Львові.[3] За власним проектом спорудив для себе віллу на вулиці Левицького, 23 (1888). Спроектував житлові будинки на вулиці Рилєєва, 7 і 9 (1897, співавтор Станіслав Холоневський), на вулиці Котляревського, 20 (1902). Працюючи на фірмі Івана Левинського, спроектував для скульптора Антона Попеля віллу на вулиці Горбачевського, 6 (1902, утрачена 2013).[4]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Białynia-Chołodecki J. Dąb-Dąbczańscy i Jan Żalplachta-Zapałowicz. Przyczynki do dziejów powstania styczniowego. — Lwów: Skład główny w księgarni H. Altenberga, b. r. — S. 18.
  2. Księga pamiątkowa, wydana przez komisję, wybraną z łona Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie [1877—1927] / Pod. red. dr. Maksymiljana Matakiewicza. — Lwów: Nakładem Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie, 1927. — S. 90.
  3. Lewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893–1918. — Warszawa: Neriton, 2005. — S. 13, 111–112. — ISBN 83-88372-29-7.
  4. Від вілли Попеля немає навіть попелу… // Високий замок. — 22 квітня 2013. — № 60 (4928). — С. 1, 4.

Джерела[ред. | ред. код]