Водяний хрін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Водяний хрін
Rorippa sylvestris — типовий вид роду
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Капустоцвіті (Brassicales)
Родина: Капустяні (Brassicaceae)
Рід: Водяний хрін (Rorippa)
Scop., 1760
Вікісховище: Rorippa

Водяний хрін[1] (Rorippa) — рід трав'янистих рослин родини капустяні (Brassicaceae). У роді є від 75 до 85 видів. Етимологія: ймовірно від саксонської вернакулярної назви rorippen[2].

Опис[ред. | ред. код]

Це однорічні, дворічні або багаторічні рослини. Вони, як правило, болотяні або водні рослини. Деякі види мають кореневище. Стебла від вертикальних до повзучих, прості чи розгалужені, листяні. Нижнє листя черешкове. Стеблове листя є чи відсутнє, черешкове чи сидяче. Суцвіття від трохи до сильно витягуються у плодах; можуть бути приквітки суцвіть. Квіти радіально-симетричні. Чашолистків 4, зазвичай зелені, яйцеподібні чи довгасті. Пелюстків 4 (рідше рудиментарні або відсутні), часто жовті, іноді білі або рожеві. Тичинок 6, рідко 4, однакової довжини. Плоди (Стручок) зазвичай сидячі, рідше на короткій ніжці, від лінійних до кулястих, голі або опушені. Насіння дворядкове, рідко однорядкове, пухле, рідко крилате, від довгастого до округлого.

Поширення[ред. | ред. код]

Рослини родом із Європи, Азії, Африки та Північної Америки.

В Україні зростають[1]:

Використання[ред. | ред. код]

Листки водяного хрону земноводного і лісового їдять сирими або приготовленими.[3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н., и др. Определитель высших растений Украины. — Киев : Наукова думка, 1987. — С. 123, 124. (рос.)(укр.)
  2. Umberto Quattrocchi. CRC World Dictionary of Medicinal and Poisonous Plants. — CRC Press, 2012. — С. 3235. — ISBN 9781420080445.
  3. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.37

Джерела[ред. | ред. код]