Воронівка (Синельниківський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Воронівка
Країна Україна Україна
Область Дніпропетровська область
Район/міськрада Синельниківський район
Рада/громада Дібровська сільська рада
Код КОАТУУ 1224881703
Облікова картка Воронівка 
Основні дані
Населення 240
Поштовий індекс 52542
Телефонний код +380 5663
Географічні дані
Географічні координати 48°15′49″ пн. ш. 35°13′00″ сх. д. / 48.26361° пн. ш. 35.21667° сх. д. / 48.26361; 35.21667Координати: 48°15′49″ пн. ш. 35°13′00″ сх. д. / 48.26361° пн. ш. 35.21667° сх. д. / 48.26361; 35.21667
Середня висота
над рівнем моря
81 м
Водойми річка Ворона
Місцева влада
Адреса ради 52542, Дніпропетровська обл., Синельниківський р-н, с.Діброва, вул.Некрасова,10, тел. 6-24-18
Сільський голова Заулічний Ярослав Євстахійович
Карта
Воронівка. Карта розташування: Україна
Воронівка
Воронівка
Воронівка. Карта розташування: Дніпропетровська область
Воронівка
Воронівка

Вороні́вка (Матлашево, Матлашевка, Ворона, Вільний Шлях)  — село в Україні, в Синельниківському району Дніпропетровської області. Але досі село називають Матлашево, що походить від прізвища Андрія Михайловича Миклашевського, який володів цим селом.

Населення за переписом 2001 року становить 240 осіб. Орган місцевого самоврядування — Дібровська сільська рада.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Село Воронівка знаходиться на лівому березі річки Дніпро в місці впадання в неї річки Ворона, яка утворює довгу затоку, вище за течією на відстані 2 км розташоване село Діброва, нижче за течією на протилежному березі річки Ворона розташоване село Грушувато-Криничне, на протилежному березі — село Звонецьке (Солонянський район).

Нижче річки Вороної простягся серед Дніпра Піскуватий острів.[1]

Археологія[ред. | ред. код]

Біля села виявлено сліди поселень епохи пізнього палеоліту (40-16 тис. років тому), могильник епохи неоліту (IV тисячоліття до Р. Х.), поселення і кургани епохи бронзи (III-I тисячоліття до Р. Х.).[2]

Історія[ред. | ред. код]

XVII століття[ред. | ред. код]

1687 року тут через річку Ворону переходило російське військо, яке пересувалось на Крим під керівництвом князя Василя Голіцина. Вкупі з росіянами йшли також і українські козаки, на чолі яких у той час стояв гетьман Іван Самойлович, а також і запорізькі козаки з кошовим отаманом Филоном Лихопоєм.[1]

XVIII століття[ред. | ред. код]

У районі села, на лівобережжі Дніпра коло Звонецького порогу донський отаман Кіндрат Булавін з кошем заснували фортецю на зразок Січі. Раніше, до весни 1708 року, Запорозька Січ дозволила йому отаборитися у Кодаці й приймати добровольців. З фортеці у Звонецького порогу Булавін відсилав свої універсали із закликами до повстання, що незабаром охопило Верхньоломовський й Нижньоломовський повіти Азовської губернії (сучасна Пензенська область), Південно-Східну та Слобідську Україну[3]

1736 року, за часи війни Росії з Кримом та з Туреччиною, тут зроблено «от россіян ретраншемент з редутами».

«Руське військо, під проводом фельдмаршала князя Мініха, далі йшло вздовж Дніпра або ж недалеко від цієї річки до Кам'яного Затону. Граф Мініх зберігав вільні зносини з Україною таким порядком: як тільки військо відступало на деяку відстань за російську межу, він казав на такій же відстані робити невеликі земляні шанці так, щоб місцевість що до дров та води дозволяла одна од одної не більше одної-двох миль. В кожному з таких шанців лишали одного чина та 10–12 чоловіка ратників або драгунів та із тридцять чоловіка козаків, а великих — 400–500 чоловіка строєвого війська та стільки ж козаків під командуванням штаб-офіцера. Це розсипане військо мусило проводжати гінців, запасатись сіном; самі кріпості дуже корисні були для обозів, які йшли за військом: тут обози були безпечні від ворожого нападу; тут вони й спинялись для нічлігу».

На схід од села, коло правого берега річки Вороної, є рештки земляних валів якоїсь кріпости, ймовірно, тієї саме, яку робило російсько-козацьке військо року 1736.

Після скасування Запорізької Січи коло річки Вороної 1776 року дано було «в найм из пустих и никем не занятых земель 3 тисячі десятин секунд-майору Федору Наковальнику», починаючи од гирла річки Вороної праворуч і далі вгору по Дніпру до балки, яка підходить до Лоханського порога, та по тій же балці ліворуч у степ, «с обязательством заселить землю выведенными из незапрещенных мест людьми и с платежем в год за каждую десятину по пяти денег».

Після того, коли внучка секунд-майора Наковальника одружилась з паном Андрієм Миклашевським з Біленького і той Миклашевський став за володаря Вороного, село стало зватись у народа Матлашево.[1]

Станом на 1787 рік у селі Ворона проживало 88 чоловік і 72 жінки, було 3500 десятин придатної землі та 1187 десятин невжитків[4].

у 1797 року побудовано Свято-Успенську церкву в стилі лиманської архітектурної школи. До нашого часу церква не збереглась[5].

XІX століття[ред. | ред. код]

Станом на 1859 рік в селі налічувалось 60 двір і проживало 419 людей (199 чоловіків і 220 жінок). Була пристань[6].

XX століття[ред. | ред. код]

Станом на 1908 рік там налічувалось 181 двір і проживало 1121 людей (606 чоловіків і 515 жінок)[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Яворницький, Дмитро (1928). Дніпрові пороги (українська мова). Харків. 
  2. Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
  3. Булавінське повстання 1707—1709
  4. Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького Інститут української археографії та джерелознавства. ОПИСИ СТЕПОВОЇ УКРАЇНИ ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ XVIII - ПОЧАТКУ XIX СТОЛІТТЯ. 
  5. Зінченко А. Л. Лиманська школа українського народного церковного будівництва другої половини 18 століття Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6: Ла-Мі. — 790 с.
  6. 1863. Екатеринославская губерния с Таганрогским градоначальством. Список населённых мест по сведениям 1859 года. 
  7. 1911. Список населенных мест Новомосковского уезда Екатеринославской губернии с приложением карты. 

Інтернет-посилання[ред. | ред. код]