Булавінське повстання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пам'ятник Булавіну К. А. , керівнику антифеодального повстання, Бахмут, вул. Незалежності, 3

Булавінське повстання 1707—1709 років — селянсько-козацьке повстання у Московському царстві. Названо за прізвищем Кіндрата Булавіна, ватажка повсталих.

Основною рушійною силою стали донські козаки. Активну участь брали бурлаки (працівники козаків, що жили на Дону, але які не входили до складу козацтва), дрібні посадські люди й пригнічені народності — татари, мордва та ін.[1]

Початок повстання[ред.ред. код]

Приводом до початку бойових дій послужило прибуття на Дон карального загону князя Ю. В. Долгорукова, який був спрямований на Дон для розшуку і повернення втікачів. Коли загін полковника став на ніч у Шульгинському містечку, козаки на чолі з Булавіним влаштували напад. Загін карателів (близько 1000 осіб) був розгромлений, а князь Долгоруков і всі офіцери були убиті. Так у ніч на 9 жовтня 1707 року почалося повстання. Повстання швидко поширилося містечками верхньої течії Дону. Старшини нашвидкоруч зібрали похідне військо і направили його проти булавінців. Проти повстанців було кинуто загони заможних козаків і калмиків. Біля Закотного містечка, що на Айдарі, 18 жовтня вони розбили повсталих. Самому Булавіну з групою козаків вдалося втекти в Бахмут, де він міг отримати допомогу від татар і запорожців. Булавін відправився в Запорізьку Січ. В цей час Іван Мазепа надсилає запорожцям офіційний універсал з наказом заарештувати Булавіна і закутого в кайдани перевезти до гетьманської резиденції в Батурин. Січовики натомість дозволили Булавіну та його сподвижникам до весни 1708 отаборитися навколо Кодака й вербувати добровольців[2].

Наприкінці 1707 року повстання спалахнуло знов. Пізніше прихильники Булавіна на лівому березі Дніпра коло Звонецького порогу заснували укріплення на зразок Січі. Саме звідси Булавін відсилав свої універсали із закликами до повстання, яке незабаром охопило Верхньоломовський і Нижнеломовський повіти, Лівобережну та Слобідську Україну.

Перемоги над царськими військами[ред.ред. код]

Царський уряд, передбачаючи небезпеку, вирішив задушити повстання на самому початку: 20 000 регулярних військ рушили від Тули під начальством князя Д. М. Голіцина, незабаром цей корпус разом з вірними царю донськими козаками був відданий під начальство князя Василя Долгорукого, брата убитого Юрія Довгорукого. Разом з ними вирушили Полтавський та кінний компанійський полки. Ранньою весною 1708 р. Булавін зосередив біля ріки Міус усі свої загони; 9 квітня 1708 року в бою на річці Лісковатці, нижче Паншино, він розбив військо отамана Л. Максимова, захопив гармати, рядові козаки перейшли на бік повсталих. Максимов відступив у Черкаськ.

Булавін, одержавши перемогу, відправив трохи легких загонів до станиць Донецька, Хоперська, Бузулукська і Медведицька, відкіля вони поширилися до Козлова і Тамбова, сам же з головними силами направився до Черкаська. До станиці Кобилинської він зустрічав сильний опір з боку вірних станиць, що захищалися від нього, як від ворога, але тут, підсилившись вигнаними з Росії розкольниками, він безперешкодно дійшов до Черкаська, яким і заволодів хитрістю (на сторону Булавіна перейшла черкаська «голота»).

1 травня сталося повстання в Черкаську і місто майже без бою перейшло до рук повстанців. Повсталі стратили декількох старшин, відрубавши голови отаману Лук'янові Максимову з чотирма старшинами, задушивши п'ятого старшину Єфрема Петрова, та розділили їхнє майно. Майно старшин і церковна казна розподілені серед повстанців, встановлені знижені ціни на хліб.

Спроби переговорів[ред.ред. код]

9 травня Булавін був обраний військовим отаманом на козацькому Колі. Ставши отаманом Кіндратій Панасович спробував почати переговори з центральною владою, але московська влада не могла йому пробачити вбивства родовитого карателя. Організовуючи похід на Москву, він прагнув заручитися допомогою запорізьких козаків, розкольників, Ногайської Орди; намагаючись припинити рух царських військ на Дон, відправив лист Петру I.

Після невдачі переговорів Булавін негайно відправив угору по Волзі, разинським шляхом, повстанські загони отаманів І. Некрасова, І. Павлова, Хохлача.

12-13 травня 1708 року вони взяли Дмитріївськ, 26 травня обложили Саратов, але оволодіти ним не змогли і рушили на Царицин, який захопили 7 червня. Отаман Хохлач взяв Камишин.

Співчуття булавінцям виражало населення південних російських повітів. Однак ні Хохлач, ні Некрасов не одержали з Черкаська ніякої допомоги. Вся увага булавінців було прикута до Сіверського Дінця, відкіля очікувався з боку України підхід царських військ. Там отамани С. Драний, Н. Голий і С. Беспалий одержали 8 червня перемогу на річці Уразовій над Сумським полком. 30 червня козаки завдали нової поразки слобідським полкам і обложили місто Тор.

Уряд на додаток до 20-тисячного загону Долгорукова кинув проти повсталого Дону нові каральні загони — генералу Бахметеву з його бригадою було наказано поспішити до Черкаська. Бахметев приєднався до головного корпусу князя Долгорукого. Шлях до Черкаська прокладався силою зброї. Карателі попутньо палили станиці, не щадили ні старих, ні малих.

Поразки та смерть Булавіна[ред.ред. код]

Роздроблення сил повсталих, проте, призвело до їх розгрому. Для придушення повстання була створена спеціальна армія (32 тис.) під командуванням В. В. Долгорукого. 30 червня і 2 липня 1708 року загони Драного і Безпалого зазнали серйозної поразки під містечком Тор і в урочищі Крива Лука на Сіверському Дінці. Спроба повсталих захопити Азов 6 липня закінчилася невдачею. Верхівка козацтва, яка тимчасово примкнула до повстання, відійшла від нього після взяття Черкаська і організувала змову.

На ріці Куртлак Долгоруков напав на 15-тисячний загін повсталих козаків, очолюваний Хохлачем, і розсіяв їх; жорстокість карателів була такою великою, що в полон було узято тільки 143, а інші були перебиті, крім деяких,які врятувалися втечею. Майже в той же час інший загін, під начальством полковника Кропотова і Гуліца, розбив ущент отамана Драного. Незважаючи на все це, повсталі наважилися діяти наступально. Хохлач, Казанкін і Ганкін з 5 000 козаків з'явилися під Азовом і обложили його, але зустріли сильну відсіч і примушені були відступить. Вісті про невдачі швидко досягли Черкаська і козача старшина вирішила діяти.

18 (7) липня 1708 року вірні царю козаки під проводом обраного ними старшини, Іллі Зерщикова, напали на отаманський будинок Булавіна. Булавін з 11 відданими йому людьми захищався запекло, але побачивши, що будинок почали обкладати очеретом з метою підпалити його, застрелився з пістолета (за іншими даними був убитий у бою). Усі його захоплені в Черкаську сподвижники були відправлені в Москву, а труп Булавіна відвезений в Азов і там, після відтяття голови, був підвішений.

Остаточний розгром повстання[ред.ред. код]

Надалі війну проти царських військ продовжували окремі загони повстанців з голоти, керовані Н. Голим, І. Некрасовим, З. Беспалим, І. Павловим. Залишки повсталих діяли на середній і нижній Волзі до початку 1709 року.

Булавінське повстання було жорстоко придушене: дуже багато донських станиць було знищено, частина земель (насамперед — по Сіверському Дінцю) була відібрана у Донського війська, втікачі повернуті власникам. Дон втратив незалежність.

Частина повсталих на чолі з Некрасовим (т. з. некрасівці) пішла на Кубань, а в 1740 році, рятуючись від царських військ, переселилася в Османську імперію (область Добруджа і дельта Дунаю на території сучасної Румунії). На чужині вони зберігали свою мову, звичаї та одяг. Їхні нащадки становлять частину сучасних липован. В 1962 року велика група нащадків булавінців повернулася в СРСР і оселилася в Будьонівському районі Ставропольського краю.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]