Всеросійські установчі збори

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Всеросі́йські устано́вчі збо́ри (рос. Всероссийское учредительное собрание; за тогочасним правописом: укр. Всеросійське Учредительне зібрання[1]) — виборна представницька установа (Установчі збори), на яку різними політичними силами Російської республіки покладалось завдання остаточного вирішення питання про державний устрій Росії після ліквідації монархії.

З ідеєю Установчих зборів Тимчасовий уряд пов'язував сподівання на стабілізацію — в своїх інтересах — політичної обстановки, зміцнення своєї влади. Водночас, вказуючи на перспективу Установчих зборів, уряд О. Ф. Керенського всіляко зволікав з відповіддю про автономію України. Установчі збори були формально скликані 5 січня 1918 р. в Петрограді, в умовах, коли влада уже належала більшовицьким Радам, і на першому засіданні розігнані.

Ще після жовтневого перевороту, коли владу фактично захопили більшовики, було вирішено все-таки проводити вибори до Всеросійський Установчих Зборів, як це і було заплановано Тимчасовим урядом. По Росії більшовики отримали 22 % голосів, в Україні — 10,5.

О 10 годині 5 січня 1918 року Установчі Збори розпочали роботу. Першим питанням, на якому почався конфлікт, було питання про те, хто ж відкриє збори? Однак незважаючи на конфліктність, роботу збори все-таки розпочали. Більшовики, які були в меншості, запропонували прийняти програмний документ «Декларація прав трудящих і експлуатованих». Отримавши відмову, вони покинули залу засідань, давши вказівку охороні випускати всіх охочих, але назад вже нікого не пускати. Збори пропрацювали до самого ранку наступного дня, коли начальник охорони Железняков попросив: «Панове, розходьтеся! Варта втомилася!» («Господа, расходитесь! Караул устал!»). Цього ж дня, вже 6 січня 1918 року, більшовицький уряд оголосив про розпуск антинародних Всеросійських установчих зборів, які, по-суті, проіснували лише добу. До розпуску Зборів Росія ще мала альтернативу свого розвитку: або Ради, або нова Конституція, після ж розпуску ця альтернатива була втрачена.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • В. Ф. Верстюк. Всеросійські установчі збори // Енциклопедія історії України: У 10 т.— Т. 1 : А—В./ Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2003.— С. 647—648.
  • Годъ русской революциіи (1917—1918 г.г.): Сборникъ статей / А. Н. Бахъ, М. В. Вишнякъ, Ф. А. Даниловъ, А. А. Мининъ, О. С. Миноръ, А. А. Николаевъ, Г. К. Покровскій, Д. С. Розенблюмъ, В. В. Рудневъ, Г. А. Сандомирскій, В. Ф. Сахаровъ, Н. В. Святицкій, П. Н. Фабричный, Б. Н. Черенковъ, В. М. Черновъ.- Московское издательство «Земля и Воля», 1918.— 233 с.

Див. також[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.