Керенський Олександр Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Керенський Олександр Федорович
Керенський Олександр Федорович
Олександр Федорович Керенський

2-й прем'єр-міністр Тимчасового уряду Росії
Час на посаді:
21 липня 1917 — 8 листопада 1917
Попередник Львов Георгій Євгенович
Наступник Ленін Володимир Ілліч

Народився 22 квітня (4 травня) 1881(1881-05-04)
Симбірськ, Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 11 червня 1970(1970-06-11) (89 років)
Нью-Йорк, Flag of the United States.svg США
Політична партія соціалісти-революціонери
Дружина Ольга Барановська

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Олекса́ндр Фе́дорович Ке́ренський (22 квітня (4 травня) 1881(18810504), Симбірськ — 11 червня 1970, Нью-Йорк) — російський політичний діяч, голова Тимчасового Уряду Російської імперії (1917).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у родині директора Симбірської гімназії. Батько Олександра, Федір Михайлович Керенський, — персональний друг сім'ї Ульянова Іллі Миколайовича (батька Леніна). Керенський Ф. М. — це батько майбутнього голови Тимчасового уряду Росії Олександра Федоровича Керенського, з яким був близько знайомий Ленін з дитинства.

1899 — вступив до історико-філософського факультету Санкт-Петербурзького університету, згодом перейшов до юридичного факультету. Після закінчення працював у судовій палаті.

1905 — співробітник есерівської газети «Буревісник». Був заарештований.

1906 — на адвокатській практиці, а 1909 року прийнятий у присяжні повірені. Брав участь у таких гучних політичних процесах, як у справі Ленського розстрілу, процес Вірменської національної партії, «справа Бейліса».

1912 — обраний до Державної думи від «Трудової групи», був головою фракції трудовиків. 1912-го прийнятий до масонської ложі.

1917 — брав участь у створенні та роботі Тимчасової політичної Державної думи, був обраний товаришем голови Петроградської Ради робітничих депутатів від партії есерів. У Тимчасовому Уряді був міністром юстиції, військовим та морським міністром, міністром-головою, поєднував посади міністра-голови і верховного головнокомандуючого. У середині травня 1917 як військовий міністр побував в Одесі та Севастополі, разом з командувачем флоту Колчаком, агітував за продовження війни і за єдину Росію, тоді ж пропонував Юрію Тютюннику перехід в Штаб Одеського Воєнного Округу.

Після Жовтневого перевороту перейшов на нелегальне становище у Фінляндії. 1918 — намагався брати участь в роботі Всеросійських Установчих Зборів, але отримав відмову від есерів. У червні за дорученням «Спілки відродження Росії» виїхав до Франції і Великої Британії для переговорів з західними урядами про підтримку.

1922 — голова редакції есерівської газети «Дни», яка видавалась у Берліні та Парижі до 1932-го.

1940 року переїхав до США.

У 1950-1960-ті працював у Гуверовському інституті війни, революції та миру; підготував трьохтомник документів про діяльність Тимчасового Уряду.

У 1963-1964 надиктував останню редакцію книги спогадів, яка вийшла 1965-го. Похований у Лондоні.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]