Автономія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Автоно́мія (грец. αυτος  — «сам» і грец. νομος — «закон») — 1) наявна міра незалежності будь-якого явища від зовнішньої причини його зумовленості;
2) в етиці — стадія морального розвитку особистості, яка характеризується здатністю самостійно створювати або вибирати моральні правила для свого життя і поведінки; здатність людини як суб'єкта етичного відношення до самовизначення на основі власного світогляду, “власного законодавства”.

Автономія означає право якогось національно-територіального утворення (наприклад, області) самостійно здійснювати внутрішнє управління. Автономія може базуватися на культурній чи етнічній відмінності — і часто призводить до наступної незалежності.

Створення територіальної автономії є найдоцільнішим принципом державного устрою тих націй, які, реалізуючи своє право на самовизначення, виявляють бажання залишитися в межах певної держави. Нації отримують право створювати органи влади і управління, які діють рідною мовою, з місцевих людей, що знають побут і психологію місцевого населення; розвивати рідною мовою пресу, школу, театр, культурно-просвітницькі та інші установи. Досить часто під впливом національно-визвольних рухів влада унітарних держав формально проголошує автономію окремих національних територій, але фактично не забезпечує її реального здійснення і цим самим зводить існування автономії до фікції.

У широкому розумінні — право підприємства, установи, організації самостійно розв'язувати певні питання. Коли йдеться про автономію в людському організмі, фірмі або системі, мається на увазі, що та чи інша її частина або певна функція сама відповідає за своє регулювання.

Історія терміна[ред.ред. код]

Спочатку автономією в епоху античності - називалося подароване грецьким полісами Давнім Римом, право жити за своїми законами, але під контролем римської адміністрації. В цілому автономія була лише вужчою частиною права на самоврядування дарована Римом під назвою "Елєфтерія".

Філософія[ред.ред. код]

У філософії автономія - принцип самостійності буття, що направляється власним розумом і совістю (Кант); здатність особистості як морального суб'єкта до самовизначення на основі власного законодавства. Протилежна гетерономії суб'єкта - тобто прийняття норм поведінки «ззовні» - без обґрунтування їх необхідності власним мисленням.

Необхідність автономії була усвідомлена ще в грецькій філософії Демократом і Сократом. Як загальний принцип поведінки автономія проголошена Лютером, які виступали проти авторитаризму римсько-католицької церкви. Проблема автономії була етично осмислена Шефтсбері, Хатчесоном, а в теоретично послідовній формі Кантом (автономна етика).

Моральна автономія дозволяє, зберігаючи людську гідність і доброчесність, бути вільним від довільності соціальних встановлень, диктату влади, моди, думки інших і не втрачати самовладання перед обличчям життєвих труднощів і небезпек.

Психологія[ред.ред. код]

Парний термін автономії-гетерономії в психології і дитячому психоаналізі був введений Жаном Піаже для розмежування між гетерономією дітей і автономією дорослих. За механіці дії він заснований на контрасті між інфантильною залежністю і несамостійністю дітей з одного боку, і видимої незалежністю (або прагненням до незалежності) дорослих. Одночасно Піаже вказав на найтісніший взаємозв'язок і взаємоперетікання автономії і гетерономії. Наприклад, невротична залежність (гетерономії) - вказує на хворобливий стан, при якому дорослий чоловік, який (по внутрішній ренті) повинен бути автономним, при цьому відчуває себе - гетерономним, тобто залежним.

У 1963 році слідом за Піаже Ерік Еріксон ввів складний термін: «автономія проти сорому і сумніву» - для найбільш точного і докладного позначення другий зі своїх восьми сформульованих «стадій життя людини». Приблизними чином зазначена стадія відповідає анальної стадії класичної теорії психоаналізу, при якій (практично буквальним чином) контроль сфінктера означає - досягнення автономії [джерело не вказано 150 днів].

Держава і право[ред.ред. код]

У правовому розумінні, автономія - це право, що надається об'єднанням, станам, корпораціям, керуватися власними нормами і правилами в певних межах.

Теорією державного управління виділяється самоврядування - реалізація децентралізації державної влади в формі закріплення в нормативно-правовій формі за адміністративно-територіальними одиницями держави прав по реалізації від імені місцевого населення можливості і здатності визначення громадського порядку в питаннях місцевого значення в певних сферах під власну відповідальність. Поряд з самоврядуванням - рівноправністю всіх адміністративно-територіальних одиниць - автономія має на увазі визнання автономних прав на визначення громадського порядку в деяких сферах, можливо відмінних від прав інших одиниць. За сферами виділяють автономії адміністративні - в питаннях здійснення організації громадського управління та прийняття рішень, - і національні - в реалізації особливих прав етнічних груп.

В середні віки були поширені самі великі й різноманітні автономії. Але і тепер визнається автономія громад, єднань, спілок, корпорацій в їх внутрішніх, особливих справах і відносинах. Подібна автономія забезпечує їх вільний розвиток, необхідний зростання і порядок, благотворно діючи на розвиток сил як окремих членів, так і всієї сукупності їх в єднанні або союзі. Крім того, держава може допускати дожівшую до кінця XIX - початку XX автономію династичних родів і дворян-землевласників, в тій мірі, в якій вона не суперечить державному устрою і не виходить з області сімейних інститутів і спадкового права (фамільні постанови, фідеікомісса, виділ дочок і т. п. ).

Християнство[ред.ред. код]

Автономія - самостійність помісної церкви в питаннях внутрішнього управління від тієї чи іншої автокефальної церкви, до складу якої дана автономна церква входила раніше на правах екзархату або єпархії. Глава автономної церкви обирається на помісному соборі з наступним затвердженням предстоятелем кіріархальної церкви.

Кібернетика[ред.ред. код]

Коли йдеться про автономію в людському організмі, фірмі або системі, мається на увазі, що та чи інша її частина або певна функція сама відповідає за своє регулювання. Це поняття можна перевести як «самоисполнение закону».

Університетська автономія[ред.ред. код]

Автономія - одне з найважливіших прав класичних університетів. Виникла одночасно з народженням університетів в середньовічній Європі (XI-XII ст.). Первісне розуміння університетської автономії (або «академічних свобод») означало судовий імунітет університетської корпорації щодо світської і духовної влади, тобто, непідсудність її членів (професорів і студентів) будь-яким іншим судам, крім університетського. До середньовічних корпоративними правами університетів також ставилися права самоврядування: вибори кожним факультетом декана з числа своїх професорів, вибори проректора (почесну посаду ректора, як правило, займав високий покровитель університету з числа титулованої знаті), право самостійного поповнення корпорації через вибори нових професорів. Ці права зберігалися в більшості європейських університетів до межі XVIII-XIX ст.

В результаті реформ початку XIX століття університетами було втрачено більшість їх корпоративних прав, але разом з тим в політиці ряду державних діячів (зокрема Вільгелма фон Гумбольдта в Пруссії) підкреслювалося право «автономії науки», свобод викладання, навчання і наукових досліджень, які складали основні принципи організації класичних університетів.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Політологія Це незавершена стаття з політології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Право Це незавершена стаття з права.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Політика Це незавершена стаття про політику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.