Вівчарик шелюговий
| Вівчарик шелюговий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Phylloscopus borealis (Blasius, 1858) | ||||||||||||||||
.svg) Ареал виду Гніздування Зимування | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Phyllopneuste borealis J. H. Blasius, 1858 Seicercus borealis (J. H. Blasius, 1858) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Вівча́рик шелюговий[2] або вівчарик арктичний (Phylloscopus borealis) — вид горобцеподібних птахів родини вівчарикових (Phylloscopidae)[3]. Гніздиться в північній Євразії і на Алясці, зимує в Південно-Східній Азії. В Україні рідкісний, залітний вид[4]. Японські і камчатські вічарики раніше вважалися підвидами шелюгового вівчарика, однак були визнані окремими видами[5][6].
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 11,5-13 см, вага 7,5-15 г. Верхня частина тіла оливково-зеленувато-сіра, тім'я дещо тьмяніше, надхвістя світліше. Нижня частина тіла білувата. Над очима вузькі, довгі, жовтуваті "брови". Першорядні і другорядні покривні пера крил на кінці світлі. Дзьоб відносно великий, міцний, знизу біля основи світлий. Спів — швидкі, низькі, тріскотливі трелі. Крик — високий, різкий "дзрі", що нагадує крик пронурка або звичайної вівсянки.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Шелюгові вівчарики гніздяться від північної Скандинавії на схід до Чукотки, а також на заході Аляски, що робить цей вид єдиним представником родини, що мешкає в Північній Америці. Найпівденніші популяції шелюгового вівчарика гніздяться в північній Монголії, Маньчжурії, та, можливо, в Північній Кореї. Взимку шелюгові вівчарики мігрують до Південно-Східної Азії, переважно на острови Малайського архіпелагу. Оскільки туди мігрують навіть скандинавські і аляскинські попуції, шелюгові вівчарики мають одні з найдовших шляхів міграції всередині свої родини (до 13000 км в одну сторону).
Шелюгові вічарики живуть в тайзі і лісотундрі. Зазвичай вони зустрічаються у відкритих хвойних лісах, а також в широколистяних лісах, що складаються з беріз, тополь і верб, в густому підліску і в карликових верболозах у вогогих долинах. Можуть гніздитися на висоті до 2500 м над рівнем моря, в заростях вище верхньої межі лісу. Часто гніздяться поблизу води. На зимівлі шелюгові вічарики зустрічаються на узліссях мішаних і тропічних лісів, у вторинних заростях і прибережних лісах, на краях полів, в садах і мангрових заростях, на висоті до 1800 м над рівнем моря.
Гніздування[ред. | ред. код]
Сезон розмноження у шелюгових вівчариків триває з кінця травня по червень. Гніздо будує самиця, воно має куполоподібну форму з бічним входом, робиться з трави, моху, листя, встелюється м'якою травою. Воно розміщується на землі, часто на покритому мохом ґрунті під густими чагарниками, в природній заглибині між корінням дерев або серед купин трави. В кладці від 5 до 7 білих яєць, поцяткованих дрібними коричневими плямками. Інкубаційний період триває 11-13 днів. Пташенята покидають гніздо через 12-14 днів після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще приблизно 2 тижні. За сезон може вилупитися один виводок.
Живлення[ред. | ред. код]
Шелюгові вічарики живляться дрібними комахами, зокрема жуками, мухами, комарами, попелицями і одноденками, а також павуками, дрібними равликами та іншими дрібними безхребетними. Вони шукають їжу в кронах дерев та на вершинах чагарників.
Збереження[ред. | ред. код]
МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. За оцінками дослідників, популяція шелюгових вівчариків становить від 7,4 до 14 мільйонів птахів.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Phylloscopus borealis. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 30 травня 2022.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Bushtits, leaf warblers, reed warblers. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 23 жовтня 2021. Процитовано 30 травня 2022.
- ↑ Новак В. О. Перше спостереження арктичного вівчарика в Україні // Беркут : український орнітологічний журнал. — 2006. — Т. 15, вип. 1-2. — С. 209. — ISSN 1727-0200. Архівовано з джерела 6 серпня 2019. Процитовано 12 вересня 2019.
- ↑ Saitoh, T., Alström, I. Nishiumi, Y. Shigeta, D. Williams, U. Olsson, and K. Ueda (2010), Old divergences in a boreal bird supports long-term survival through the Ice Ages [Архівовано 30 травня 2022 у Wayback Machine.], BMC Evol. Biol. 10:35.
- ↑ Alström, P., T. Saitoh, D. Williams, I. Nishiumi, Y. Shigeta, K. Ueda, M. Irestedt, M. Björklund, and U. Olsson (2011), The Arctic Warbler Phylloscopus borealis — three anciently separated cryptic species revealed [Архівовано 21 квітня 2021 у Wayback Machine.], Ibis 153, 395-410.
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |