Вікул Оксана Миколаївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Окса́на Микола́ївна Ві́кул (по чоловікові — Воро́ніна) (нар. 20 липня 1921, Кам'янець-Подільський — пом. 21 вересня 2001, США) — українська балерина. Славилася виконанням українських танців власного укладу з модерним спрямуванням.

З життєпису[ред. | ред. код]

Оксана Вікул народилася 20 липня [1] 1921 року в Кам'янці-Подільському. Донька українського хіміка Миколи Вікула, внучка православного священика Павла Вікула. Племінниця журналіста Сергія Вікула, дружина Олександра Воронина (Варавви).

Дитинство та молодість провела у Празі, де закінчила Український вільний університет, виступала у театральних виставах.

Технічну освіту в хореографії здобула в балетних школах Демі-Довгопольського та Єлизавети Нікольської. Обоє керівників були акторами характерних танців у класичному балеті. Нікольська, зокрема, була українського походження.

У США продовжила студії танцю, виступала як солістка. Мала власні хореографічні твори.

Померла 21 вересня 2001 року в містечку Сілвер Спрінг (штат Меріленд, США).

Творчість[ред. | ред. код]

Знання природи народних танців позначалося на творчості Оксани Вікул. На її творчість також мали вплив численні оповідання батька, який чудово знав звичаї і вірування подільського села. З його оповідань Оксана ознайомилася зі світом мавок, водяника з доньками русалками, світом відьом. Всі ці фантастичні картини українського фольклору були в її душі, як згадки про рідний край (навіть у його дохристиянському періоді) та реалізувалися в її танцях власного укладу. Це були танці за народними повір'ями — «Ярило», «Купальська пісня», «Молитва до Лади», а також за характерами літературних творів — «Солоха» («Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя), «Куць» («Лісова пісня» Лесі Українки).

Як поєднання минулого із сучасністю постали такі танці Оксани Вікул як «Зустріч», «Спомин», «Перший баль». Вони проникнуті чистою лірикою та цілковито позбавлені мелодраматизму.

Оксана Вікул усі танці власного укладу подавала на основі класичної техніки у поєднанні з великою драматично-пантомімічною експресією.

З величезною радістю Оксана Вікул слідкувала за підготовкою українського балету «Ладо» (музика сучасного композитора Ю. Фіяли та лібрето Миколи Бутовича). Проте підготовку балету не було доведено до кінця.

Оксана Вікул перестала виступати: на перешкоді стали умови життя в США, які не дали можливості цілковито віддатися улюбленому мистецтву танцю. Проте вона радо консультувала танцювальні ансамблі.

Праці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. За іншими данинми (Новий шлях. — 2001. — № 45) — 21 липня.

Література[ред. | ред. код]