Водяник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Дідусь водяник», художника В. В. Владімірова.

Водяни́к — у слов'янській міфології злий дух, втілення водної стихії як негативного й небезпечного явища.

Образ водяника[ред. | ред. код]

Водяник уявлявся в подобі діда, покритого мулом та лускою, що має бороду і волосся з водоростей, іноді з хвостом і крилами. Часом вважався схожим на людину з зеленим або чорним волоссям. Був здатний перетворюватися на сома, козла, собаку, качура тощо. Йому приписувалася влада над рибами та іншими водними тваринами й русалками. За різними переказами, місце проживання водяника — або корчі та вири, або кришталевий палац, схований на дні. Водяник міг розливати річки, ламати греблі й водяні млини, топити худобу та людей, перевертати човни, гасити розпалені на берегах вогнища. Особливо небезпечним вважався час після заходу сонця та на Івана Купала, коли цей дух затягує людей під воду. Крім того, його жертвами ставали п'яниці. Втонулі у воді хлопці, згідно народних вірувань, ставали слугами водяника, а дівчата — русалками.

Подібні персонажі — фараонки, котрі уявлялися як напів-люди, напів-риби. Згідно переказів, це колишнє військо фараона, що переслідував Мойсея та було поглинуте водами, які той розвів, щоб вивести з Єгипту євреїв.

Рибалки задобрювали водяника, кидаючи у воду частування — хліб, варену рибу, сіль, горілку, тютюн. Часто йому віддавали частину першого улову. Вважалося, якщо людина тоне, то її небезпечно рятувати, бо водяник обрав її собі за жертву і може забрати й інших. На Микиту (16 квітня) йому віддавали в жертву кобилу, а на Микиту-гусаря (28 вересня) жертвували гусака. Також вшановували на Петрів день (12 квітня). Мельники захищалися від водяника, носячи шкуру чорного козла, що нібито відлякує його.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]