Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Володимир Ольгердович

ВОЛОДИМИР ОЛЬГЕРДОВИЧ

(бл. 1335 – бл. 1398) – перший удільний київ. князь з литов. правлячої династії Ольгердовичів (1362–94), один із старших синів вел. кн. литов. Ольгерда від його першого шлюбу. Охрещений матір’ю за християн. обрядом і вихований у слов’ян. звичаях і традиціях. Князював у Києві з поч. 1362, замінивши нестійкого до впливів Золотої Орди і Великого князівства Московського кн. Федора, ймовірно, Ольгердового дядька. Як київ. князь і один з воєначальників брав участь у широкомасштабній протиординській кампанії Великого князівства Литовського (ВКЛ) 1362. У Києві був у ролі провідника політики Ольгерда. Дбав про збільшення екон. та політ. ваги Києва, розширення кордонів Київського князівства, тер. якого значно зросла внаслідок приєднання Переяславщини і деяких чернігово-сіверських волостей, повернення Києву реального значення заг.-рус. церк. столиці. Як київ. князь в.О. був одним з ініціаторів звернення литов.-рус. еліти ВКЛ до константинопольського патріарха Філофея Коккіна з проханням поставити київ. митрополитом ієромонаха Кипріяна, посвяченого у цей сан 2 груд. 1375. Наступні 10 років – період тісного політ. співробітництва в.О. з митрополитом Кипріяном, під впливом якого він перебував.

На поч. 70-х рр. 14 ст. Київ стає центром карбування монет в.О. (на сьогодні їх знайдено бл. 1200, семи осн. типів у більш як півтора десятка пунктах Серед. Наддніпрянщини). На переважній більшості цих монет є зображення «князівського знака», що нагадує давньорус. знак Рюриковичів і атрибується як схематичне зображення церкви. В документах, що призначалися для внутр. обігу, в.О. титулує себе «З Божої ласки князь Київський», але у міжнар. угодах зазначав лише ступінь спорідненості з вел. кн. литов. 1383 усунув одного з конкурентів Кипріяна у боротьбі за Київську митрополію – нижегородського архієпископа Діонисія, уже поставленого митрополитом. Взимку 1379–80 рр. в.О. приєднався до очолюваної вел. кн. моск. Дмитрієм Донським антиординської і антилитов. коаліції пн.-рус. князівств і земель, але в останню мить утримався від участі в Куликовській битві 1380, де було розгромлено ординське військо Мамая.

Після укладення Кревської династичної унії (див. Кревська унія 1385) виявилася розбіжність політ. інтересів і цілей в.О. й митрополита Кипріяна. Київ. кн. прийняв сторону ініціатора унії польс. короля Владислава II Ягайла, а Кипріян – кн. Вітовта Кейстутовича, який очолив антиунійну опозицію у ВКЛ. 1388 в.О. як васал дав присяжну грамоту Владиславу II Ягайлу, польс. королеві Ядвізі та Короні Польській, обіцяючи зберігати їм вірність і надати допомогу в разі потреби. 1386 був у Кракові на коронації Ягайла. 1387 разом з чернігово-сіверським кн. Дмитром-Корибутом Ольгердовичем перебував на Ягайловому дворі у Вільно (нині м. Вільнюс), а 1390 військ. загони обох цих князів у складі королів. військ брали штурмом м. Гродно (нині Білорусь), центр володінь Вітовта. 0І0І0І0І0ЛІНКНЕПРАЦЮЄ0І0І0І0І0Островська угода 1392 між Ягайлом і Вітовтом була для в.О. вкрай несприятлива. Прийшовши до влади у ВКЛ, Вітовт, за згодою і при підтримці Ягайла, взяв курс на політ. ослаблення і ліквідацію найбільших удільних князівств. Рішення про відібрання у в.О. Києва і Київ. князівства було прийняте Вітовтом, Владиславом II Ягайлом і Скиргайлом Ольгердовичем на поч. груд. 1392 в м. Белз. Однак його реалізація затяглася через відмову Дмитра-Корибута і подільського кн. Федора Коріятовича визнати владу Вітовта. Лише після розгрому виступів цих князів, наприкінці 1394, при посередництві королів. емісарів в.О. був «виведений» з Києва, отримавши натомість доволі значний уділ в Поліссі з містами Копил (нині м. Копиль) і Слуцьк (обидва нині Білорусь).

П. невдовзі після 1398. Похований в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря, опікуном і благодійником якого він вважався.

Залишив по собі трьох синів – Олександра (Олелька; див. Олелько Володимирович), Івана і Андрія, а також дочку Анастасію, видану заміж 1384 за Василя Михайловича, удільного тверського князя у м. Кашин (нині місто Тверської обл., РФ).

Література

• Stadnicki К. Bracia Władisława Jagiełły Olgierdowicza. Lwów, 1867;
• Wolff J. Kniazowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa, 1895;
• Halecki O. Dzieje unіі jagiełłonskiej. Kraków, 1919;
• Kolankowski L. Dzieje Wielkiego Księstwa Litewskiego. Warszawa, 1930;
• Клепатский П.Г. Очерки по истории Киевской земли, т. 1. Одесса, 1912;
• Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. К., 1987; Історія України в особах IX–XVIII ст. К., 1993;
• Козубовський Г. Знак-герб київських князів XIV–XV ст. В кн.: Третя наукова геральдична конференція. Львів, 4–5 листопада 1993 р. Львів, 1993;
• Войтович Я. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XII–XVI ст. Львів, 1996;
• Козубовський Г. Стан і проблеми нумізматики України XIV–XV ст. В кн.: IV міжнародний конгрес україністів. Одеса, 26–29 серпня 1999 р. Історія, ч. 1. Одеса–К.– Львів, 1999;
• Tęgowski J. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów. Poznań–Wrocław, 1999.

Джерела

• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: Ф.М. Шабульдо.; url: http://history.org.ua/?termin=Volodymyr_Ol; том: 1