Владислав II Ягайло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ягайло)
Перейти до: навігація, пошук
Владислав II Ягайло
пол. Władysław II Jagiełło, лит. Jogaila
Владислав II Ягайло
Владислав II Ягайло
Великий князь Литовський і Руський
1377 — 1381
Співправитель: Кейстут
Попередник: Ольгерд
Наступник: Кейстут
Великий князь Литовський і Руський
1382 — 1392
Співправитель: Скиргайло (1386 — 1392)
Попередник: Кейстут
Наступник: Вітовт
Король Польський
1386 — 1434
Співправитель: Ядвіга Анжуйська (1386 — 1399)
Попередник: Ядвіга Анжуйська
Наступник: Владислав III Варненчик
Господар і Дідич Русі
1387 — 1434
Попередник: Єлизавета Анжуйська
Наступник: Владислав III Варненчик
Верховний князь Литовський
1392 — 1430
Співправитель: Вітовт (1392 — 1430)
Попередник: титул започатковано
Наступник: титул скасовано
 
Народження: бл. 1362
Вільно
Смерть: 1 червня 1434(1434-06-01)
Городок, Україна
Похований: Собор святих Станіслава і Вацлава, Краків, Польща
Національність: литвин
Віросповідання: язичництво (до 1380-х), православ'я, католицизм (з 1386)
Хрещене ім'я: Владислав
Династія: Гедиміновичі (Ольгердовичі)
Батько: Ольгерд Гедимінович
Мати: Уляна Тверська
Дружина: Ядвіга Анжуйська
Анна Цельська
Ельжбета Грановська
Софія Гольшанська
Діти: Ельжбета, Ядвіга, Владислав, Казимир, Казимир

Медіафайли у Вікісховищі?

Владисла́в II Яга́йло (пол. Władysław II Jagiełło, лит. Jogaila; 1362 — 1 червня 1434) — Великий князь Литовський (13771381, 13821386 роки) і польський король (13861434 роки), володар та спадкоємець Русі з династії Гедиміновичів. Син великого князя литовського Ольгерда. Правнук по жіночій лінії Юрія І Львовича та відповідно прапраправнук короля Данила. Засновник династії Ягеллонів, яка правила в Польщі до 1572 року.

Біографія[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Ягайло був молодшим сином великого князя литовського Ольгерда Гедиміновича, і його другий дружини, тверської княжни Улянм Олександрівної. По матері був внуком убитого в Золотій Орді за рішенням суду хана Узбека Тверського князя Олександра Михайловича після наклепу на останнього московського князя Івана Калити, який намагався підпорядкувати Велике князівство Владимирське своїй владі за допомогою монголо-татар[1] Також був правнуком одного з останніх галицько-волинських князів, короля Русі Юрія I Львовича.

Виріс та вихований у православному середовищі[2].

Княжіння у Литві[ред.ред. код]

Після смерті Ольгерда у 1377 році, за волею останнього Ягайло отримав великокнязівський престол і став разом із своїм дядьком Кейстутом співправителями Литовсько-руської держави. Однак вже від початку правління проти Ягайла виступило чимало братів, які були старшими за нього, і тому вважали свої претензії на великокнязівський престол вагомішими.

Діархічний режим, успадкований від попередніх років, виявився нетривким: між співправителями спалахнула відверта боротьба, що закінчилась ув'язненням і загибеллю Кейстута (1382 р.).

Проти Ягайла розпочав боротьбу в союзі з хрестоносцями Вітовт Кейстутович, що змусило Ягайла шукати союзу з Польщею.

Кревська унія. Польський король[ред.ред. код]

Герб роду Ягайлів

1385 року уклав Кревську унію між Польщею та Литвою, що положила початок створенню Речі Посполитої, передбачала інкорпорацію його держави до складу Польської Корони й перехід у католицтво всіх мешканців Литви.

Після одруження з королевою Ядвігою Анжуйською, 4 березня 1386 року під ім'ям Владислава II коронувався у Кракові на польський престол.

1387 року остаточно приєднав до Польщі галицькі землі (Угорщина не визнала цієї анексії Галичини[3], хоча все обмежилося дипломатичними протестами, а, ймовірно, за посередництвом Папи римського 1388 року королі Угорщини Сигізмунд Люксембург та Польщі Ягайло уклали перемир'я на один рік, а 1398-го уклали ще одну угоду на 16 років[4]. У польсько-угорських угодах 1412, 1415 та 1423 рр. вирішення цього відкладалося на пізніше[3]).

Боротьба за владу з Вітовтом[ред.ред. код]

Після Кревської унії обідленим залишився син Кейстута, Вітовт. Уділ його батька — Троцьке, Городенське і Берестейське князівства разом з іншими землями Ягайло надав своєму братові Скиргайлу, якого водночас і призначив своїм намісником у Литві. А Вітовту взамін була передана у 1388 році Волинь. Проте амбітному князю цього було мало, оскільки він сам хотів стати великим князем литовським. Тому в 1390 році Вітовт, заручившись підтримкою Тевтонського ордену розпочав військові дії проти Ягайла та його союзників.

Війна з перемінним успіхом тривала близько двох років, але зрештою обидві сторони були виснажені змушені були піти на компроміс. За укладеною у 1392 році Острівською угодою Ягайло був передав Велике князівство Литовське в управління Вітовту, який формально був намісником Ягайла, але фактично став повновладним Великим князем Литовським. Також Вітовту були передані окрім Волині Троцьке і Гродненське князівства в уділ, а Скиргайло у 1393 р. отримав Київське князівство, відібране у старшого брата Ягайла, Володимира Ольгердовича. У наступні роки Вітовту за підтримки Ягайла вдалось ліквідувати значну частину удільних князівств. 1393—94 разом з Скиргайлом він ліквідував Подільське князівство, у якому Ягайло посадив польського шляхтича Спитка Мельштинського. Того ж року вдалось прогнати з Вітебська Свидригайла, а також ліквідувати Володимирське князівство у якому сидів Федір Любартович. 1395 року литовсько-польскі війська здобули Смоленськ у якому був посаджений литовський намісник.

Тим часом 22 червня 1399 року Ядвіга, дружина Ягайла народила дочку, якій дали ім'я Єлизавета-Боніфація. Однак вже через місяць і мати і дочка помирають. Через це становище Ягайла як короля Польщі стає хитке оскільки смерть Ядвіги підірвала його права на престол. Та вже 1402 він уклав новий шлюб з внучкою Казимира ІІІ, Анною Цельською, через який підкріпив свої права на Польщу.

Вітовт ж літом 1399 року зазнає розгромної поразки на Ворсклі від татар очолюваних Едигеєм та Тимур-Кутлугом. У битві гинуть тисячі литовських та руських лицарів. Слабкі позиції обох правителів на рубежі століть змусили їх 1401 року укласти нову, Віленсько-Радомську унію, за яким Литовсько-руська держава передавалась Вітовту пожиттєво, а після його смерті повинна була відійти Ягайлу чи його спадкоємцям. В разі ж смерті Ягайла литовсько-руські бояри мали б змогу брати участь у виборі нового польського короля. Укладення цієї угоди укріпило становище обох правителів, і дозволила звернути увагу на загрозу з боку тевтонських лицарів.

Війни з тевтонцями[ред.ред. код]

Грюнвальдська битва. Картина Яна Матейко

У 1404 році між Тевтонським Орденом з одного боку та Польщею і Литвою з іншого укладається Рацьонжський мир. Згідно нього за Тевтонським Орденом закріплювалась Жемайтія, також сторони зобовязувались допомагати один одному у війнах. Та цей мир був лише передишкою до війни, невдовзі Орден спробував охрестити жемайтів, які через це повстали проти його влади. Ягайло та Вітовт вирішили скористатися цим як приводом для початку війни. Вітовт почав підтримувати повстанців військовими діями. У цей час Орден звернувся до Ягайла з питанням чи буде він підтримувати Вітовта у війні. Не отримавши відповіді, 6 серпня 1409 року гросмейстр тевтонців, Ульріх фон Юнінген оголосили Польщі війну. Загони лицарів увійшли в польські землі та почали захоплювати фортеці. У відповідь на це Ягайло зібрав польські війська і до осені 1409 року звільнив більшість захоплених замків, а після взяття Бидгоща у вересні 1409 року уклав з Орденом річне перемир'я.

Перерву у бойових діях обидві сторони використали для підготовки і нарощення військових сил. У червні 1410 р. бойові дії відновились — Ягайло на чолі величезної польської армії вирушив на тевтонську столицю, Марієнбург. Вже 2 червня поляки зєднались з литовсько-руськими силами Вітовта на переправі через Віслу біля міста Червінська, пізніше до них приєднались і війська мазовецьких князів. 15 липня 1410 року об'єднана армія розгромила тевтонські війська у битві під Грюнвальдом, яка стала переломним моментом орденської експансії. Однак Ягайлу не вдалось повноцінно скористатись успіхами оскільки він барився з подальшими діями, а тевтонці в цей час змогли реорганізуватися і частково відновити боєздатність. У 1411 році було укладено Торунський мир. За його умовами Жемайтія відходила Великому князівству Литовському, а Короні поверталась Добжинська земля, яка незадовго до війни була захоплена Орденом.

За допомогу у боротьбі з лицарями у 1411 Ягайло передає Вітовту Подільське князівство, яке до того належало до Польщі й управлялось польськими урядовцями. У 1413 р. між Короною і Литвою укладається Городельська унія, згідно неї підтверджуються спадкові права Ягайла на Велике князівство Литовське, а також його титул верховного князя литовського. Також за умовами унії литовським боярам були надані польські шляхетські герби, а у Великому князівстві відбулась адміністративна реформа за польським зразком — були утворені Віленське та Троцьке воєводства.

У 1414 році через низку спорадичних сутичок між Польщею і Литвою, з одного боку, і Тевтонським орденом з іншого почався новий конфлікт, відомий під назвою «Голодна війна», в якій Орден широко застосовував тактику випаленої землі, яка в середні віки полягала у спалюванні посівів на полях з метою знищення продовольчої бази противника. Але всі сторони конфлікту були занадто виснажені попередньою війною, щоб ризикувати у великих боях, тому вже до осені бойові дії припинились аж до 1419 р.

1422 року Ягайло разом з Вітовтом були знову втягнуті у ще одну війну проти тевтонців, відому як Голубська. Бойові дії тривали близько двох місяців і закінчилися перемогою польсько-литовської сторони ще до підходу підкріплень Ордена із Священної Римської Імперії. В результаті був укладений Мельнський мир, згідно з яким хрестоносці поступалися Польщі частина Куявії з Нешавою і остаточно відмовлялися від претензій на Жемайтію, яка за умовами Торуньського миру повинна була відійти Ордену після смерті Вітовта. Литва отримала Жмудь з портом Паланга, але Клайпеда залишилася за Орденом. Ця межа проіснувала близько 500 років, до 1920 р. Мельнський мир завершив епоху в війнах Ордена з Литвою, але мало що зробив для врегулювання довгострокових проблем між Орденом і Польщею. Пізніше спорадичні військові конфлікти спалахували між Польщею і лицарями ще в період з 1431 до 1435 року.

Останні роки правління. Приєднання Поділля[ред.ред. код]

У 1422 році Ягайло вчетверте одружується на представниці знатного литовсько-руського роду ГольшанськихСофії. Нова королева у 1424, 1426 і 1427 роках нарешті народжує Ягайло довгожданних синів та спадкоємців престолу — Владислава (майбутній король Польщі та Угорщини Владислав ІІІ), Казимира (невдовзі помер) та Казимира (майбутній великий князь литовський та король польський Казимир IV).

У січні 1429 року Ягайло бере участь у Луцькому з'їзді монархів на якому були присутні правителі багатьох європейських князів. За результатами з'їзда Литва мала стати королівством, а Вітовт мав бути коронований надісланою від папи римського короною.Та в 1430 році польські шляхтичі перехопили корону, яку везли Вітовту та знищили її, Литва так і не стала королівством. Невдовзі після цього Вітовт помирає так і не залишивши після себе спадкоєця.

Після смерті Вітовта воював зі своїм братом Свидригайлом за Поділля та Луцьк (14301432 роки). Розпочав війну проти Великого князівства Руського (1432—1435 років).

Був королем до 1434 року. Згідно з Яном Длугошем Владислав II Ягайло помер від застуди, яку підхопив, слухаючи спів солов'я.

Спадщина Ягайла[ред.ред. код]

Серед подій надзвичайної важливості епохи його правління виділяють хрещення Литви і Грюнвальдську битву (1410), яка поклала край експансії німецьких лицарів. Дітей від шлюбу з Ядвігою у нього не було. Після її смерті він зміцнив зв'язок з П'ястами шляхом шлюбу з онукою Казимира III Великого і донькою графа Цельського Анною. За часів Ягайла польська дрібна шляхта здобула більші права власності, Литву та Україну було включено в польську політичну та культурну сферу впливу.

Литовська і Польська держави під владою Ягайла

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Владислав ІІ Ягайло є польським королем, який правив найдовше (48 років та 4 місяці)[5], хоча за тривалістю життя серед королів він другий. Також він разом з Казімежом (Казимиром) ІІІ[6] є найчастіше одруженим королем — по 4 рази. Щоправда, у Ягайла, на відміну від його попередника, народились сини.
  • Входив у число 24 лицарів Ордену дракона разом з Сигізмундом I, Вітовтом, Владиславом II Ягеллончиком, Ернстом Залізним (герцог Австрії), Генріхом V (король Англії), Владом ІІ Дракулом й іншими європейськими монархами.
  • Владислав ІІ Ягайло мав багато родичів, зокрема 11 братів і 9 сестер, не вмів ані читати ані писати, був неуком[7][джерело?]. Проте, незважаючи на відсутність освіти, цікавився мистецтвом і наукою.
  • 2 серпня 1419 року мала місце незвичайна подія: в карету Владислава ІІ влучила блискавка, вбивши 2-х придворних і 4-х коней, а також 7-х коней лицарів з кортежу. Удар також вразив самого короля, внаслідок чого сам Ягайло частково втратив слух.[8]
  • Тіло монарха поховане в королівській усипальниці в замку Вавель у Кракові, серце ж його, згідно з заповітом, було вийняте з грудей і поховане окремо в Городку, де він проводив багато часу в останні роки життя.
  • Назву «Ягайло» отримав в 1947 році найменший з 9-ти польських трансатлантичних лайнерів — єдине цього виду судно під знаком GAL-u, яке було побудоване на гамбурзькій верфі «Blohm und Voss». Також це було єдине океанське пасажирське судно, яке попало (побічно) під польський прапор у рамках німецьких репарацій після Другої світової війни. Служив корабель недовго — бо вже в 1949 році попав під прапор тодішнього Радянського Союзу, як «Петро Великий». У свою чергу назву «Владислав Ягайло» отримав один із суховантажів щецінського типу B-445.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Костецька М. Колаборант Іван Калита // Історія. — Львів, 2015. — № 3 (16) (березень). — С. 20—21.
  2. Грушевський М. Історія України-Руси… — Т. V. — С. 509.
  3. а б Войтович Л. Королівство Русі: факти і міфи // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Збірник наукових праць. — 2003. — Вип. VII. — С. 63.
  4. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 123.
  5. [1] (пол.)
  6. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 103.
  7. Wojny polsko-krzyżackie — Witold Mikołajczak — ISBN 978-83-60383-14-8 — Wydawnictwo: Replika 2009 str. 76 (пол.)
  8. Сiekawostki (пол.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Ольгерд
Herb Lytwa (Alex K).svg Великий князь Литовський
1377-1381
Herb Lytwa (Alex K).svg Наступник
Кейстут
Попередник
Кейстут
Herb Lytwa (Alex K).svg Великий князь Литовський
1382-1386
вдруге
Herb Lytwa (Alex K).svg Наступник
Скиргайло
Попередник
Ядвіга Анжуйська
Coat of Arms of the Polish Crown.svg Король Польщі
1386-1434
Coat of Arms of the Polish Crown.svg Наступник
Владислав III Варненчик
Попередник
Ядвіга Анжуйська (по польській лінії претендентів)
Ольгерд (по Литовській лінії претендентів)
Alex K Halych-Volhynia.svg Володар Русі
1399-1434
Alex K Halych-Volhynia.svg Наступник
Вітовт (литовська лінія претендентів)
Владислав III Варненчик (польська лінія претендентів)
оскаржувалося іншими претендентами