Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ

ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ, Данило-Іоанн Романович Галицький (1201—1264) — князь волин. і галицький, старший син Романа Мстиславича і його другої дружини Анни. Н., очевидно, в Галичі (давньому). Вперше одружений (1219) з дочкою галицького кн. Мстислава Мстиславича Удатного Анною (п. бл. 1252), вдруге — з литов. княжною, сестрою жемайтського кн. Тевтивіла. По смерті батька (1205) проти Анни і її синів — Данила Романовича (Д.Г.) і Василька Романовича повстало галицьке боярство (див. Галицькі бояри), що противилось об’єднавчим, державотворчим заходам влади. Київ. кн. Рюрик Ростиславич разом з черніг. Ольговичами пішов на Галицьку землю (1205) та біля валів Галича був розбитий нар. ополченням. Улітку 1206 галицькі бояри закликали на княжіння черніг. князів — Ігоревичів: Володимира Ігоревича, Романа і Святослава. Анна з синами подалася до м. Володимир (нині м. Володимир-Волинський), далі до Кракова (Польща) до кн. Лєшека Білого. Потім Лєшек відіслав Д.Г. до Угорщини на виконання угоди між ним і угор. королем Андрієм II (див. Андраш II) про розподіл сфер впливу в Галицько-Волин. Русі. 1211 галицькі бояри повстали проти Ігоревичів і з угор. допомогою скинули їх. У верес. 1211 бояри посадили на княжіння в Галичі Д.Г., проте незабаром вигнали його матір, а далі (поч. 1212) — і його самого. Він змушений був вернутися в Угорщину. 1214 Андрій II і Лєшек уклали в м. Спіш (нині м. Спішска-Стар-Вес, Словаччина) угоду про поділ Галицької землі. Угорщині дісталася більша ч. з Галичем, Польщі — менша з Перемишлем (нині м. Пшемисль, Польща). 1214 Андрій II заволодів Галичем і захопив у полон боярина Володислава Кормильчича, який, скориставшись смутою, 1213 самочинно там вокняжився. Король посадив у Галичі свого малого сина Коломана, а Лєшек захопив ще й ч. Волині. За дипломатичної активності матері Д.Г. дістав від Лєшека для себе з братом волинські міста Тихомль і Перемиль. 1214—15 Д. Г. і Василько сіли у Володимирі.

1219 у Галичі, вибивши звідти угрів, вокняжився Мстислав Мстиславич Удатний. Поріднившися з ним, Д.Г. розпочав об’єднання Волині. Він вигнав поляків із Зх. Волині (1222 уклав мир з Лєшеком), допоміг Мстиславу відстояти Галицьке князівство від угрів і поляків. Д.Г. взяв участь у битві з монголо-татарами на Калці (див. Калка, битва на річці 1223), був там поранений. 1227—28 Д.Г. і Василько оволоділи Луцьком, Пересопницею і Чорторийськом (нині с. Старий Чорторийськ Маневицького р-ну Волин. обл.); їх разом із Берестям Д.Г. віддав братові Васильку. По смерті Мстислава (1228) Д.Г. почав відновлювати свою владу в Галицькій землі. 1230 галицьке віче закликало на стіл Д.Г., і він вибив із міста угор. королевича Андрія (сина Андрія II), котрому Мстислав перед смертю за намовою бояр передав Галич. Боярство продовжувало спротив Д.Г., спираючись на допомогу Угорщини і протиставляючи йому спочатку белзького кн. Олександра Всеволодича, далі — Ростислава Михайловича чернігівського. 1234 Д.Г. переміг Олександра, але 1235 разом із союзником київ. кн. Володимиром Рюриковичем був розбитий біля Торчеська половцями, найнятими черніг. кн. Михайлом Всеволодичем. 1238, вигнавши Ростислава, вокняжився в Галичі й відновив Галицько-Волинське князівство батька Романа. Навесні 1238 відібрав у добжинських рицарів (див. Добжинських рицарів орден) волин. м. Дорогичин. Цілісність відновленого Д.Г. князівства порушилася після навали орд Батия (1241). Бояри знову збунтувались і закликали Ростислава Михайловича. В битві біля м. Ярослав (нині місто в Польщі) влітку 1245 Д.Г. завдав вирішальної поразки Ростиславу, підтримуваному галицьким боярством, угорським і польським військами (див. Ярославська битва 1245).

Остаточно зломивши опір боярства, налагодивши стосунки з Угорщиною та Польщею, Д.Г. зробив Галицько-Волин. князівство сильним і багатим. Він відновив зруйновані монголо-татарами (див. Монголо-татарська навала) міста, звів нові могутні фортеці, серед яких — Кременець і Холм. Д.Г. поставив перед собою завдання об’єднати Русь для відсічі Золотій Орді й уклав союз із владимиро-суздальським кн. Андрієм Ярославичем. Та 1252 Андрій був змушений тікати до Швеції від навали військ монголо-татар. воєводи Неврюя. Втративши єдиного союзника на Русі, Д.Г. сам виступив проти Орди. 1252—58 він не раз воював із монгол. воєначальником Куремсою і перемагав його. В прагненні одержати допомогу від Заходу Д.Г. вступив у переговори з папською курією і 1253 прийняв королів. корону в Дорогичині від папи Інокентія IV, котрий декларував хрестовий похід проти монголо-татар. Похід не відбувся, і Данило не впустив до свого князівства катол. місіонерів, після чого відносини з курією обірвалися. Д.Г. мав великий авторитет на Русі та в Європі. Він брав участь у війні за австрійс. престол 1252—53, посадивши у Відні свого сина Романа Даниловича, здійснював успішні походи на Чехію і Польщу, Литву і землю ятвягів, не раз виступав арбітром у міжусобицях польс. і литов. князів. 1258 з Орди на місце Куремси прислали Бурундая із величезним військом. Д.Г. довелося підкоритися і зруйнувати укріплення майже всіх галицьких і волин. міст.

П. у м. Холм, похований там у кафедральному соборі Пресвятої Богородиці.

Література

• Дашкевич Н.П. Княжение Даниила Галицкого по русским и иностранным известиям. К., 1873;
• Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 3. Львів, 1905;
• Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950;
• Котляр М.Ф. Данило Галицький. К., 2002.

Джерела

• Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Автор: М.Ф. Котляр.; url: http://history.org.ua/?termin=Danylo_Galycky; том: 2