Пересопниця
| село Пересопниця | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Рівненська область |
| Район/міськрада | Рівненський |
| Рада | Верхівська сільська рада |
| Код КОАТУУ | 5624682707 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1149 |
| Населення | 139 |
| Площа | 0,42 км² |
| Густота населення | 330,95 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 35337 |
| Телефонний код | +380 362 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°40′07″ пн. ш. 25°59′35″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
183 м |
| Водойми | річки: Устя, Стубазка |
| Відстань до обласного центру |
34 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 35336, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Верхівськ, вул. Шевченка, 59 |
| Карта | |
  Пересопниця | |
 Пересопниця | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Пересо́пниця — село Рівненського району Рівненської області на берегах річки Стубазки, притоці Горині.
В XI–XIII століттях одне з двох головних міст Погорини.
29 серпня 1561 року в монастирі Різдва Пресвятої Богородиці завершено праці над створенням національного символу українців — Пересопницького Євангелія.
Археологія[ред. | ред. код]
Поселення відкрите на острові в долині річки Усті — притоки Стубазки, що впадає до річки Горинь. Розкопки ранньосередньовічного поселення проводила експедиція Львівського історичного музею під керівництвом С, В. Шеломенцева-Терського.
Відкрито одну яму культури кулястих амфор, перекриття якої знаходилося на глибині 0,7—0,8 м від сучасної поверхні.
Вона мала форму неправильного овалу розміром 1,35×1,75 м, а також була прямокутною у перетині, глибиною 0,7 м із двошаровим заповненням. Верхній горизонт ями потужністю біля 30 см складався зі світлої материкової глини, перемішаної з більш темною та домішками перепаленої глини, обмазки, деревного вугілля й попелу. У цьому шарі знаходилося багато фрагментів кераміки, крем'яних виробів та кісток тварин (вівців/кіз, диких кабанів, сарн, бобрів). Нижній горизонт ями складався з меншої кількості фрагментів кераміки. Тут, над дном ями, у її північно-західній частині, відкрито концентрацію шматків перепаленої глини і тонкий шар затверділого попелу.
У заповненні ями знайдено фрагменти 17 посудин, 5 крем'яних виробів та кістяне вістря.
Кістки тварин було передано до Лабораторії радіовуглецевоіо аналізу НАН України в Києві. Отримано визначення (Кі-5075) 3910 ± 50 років тому.
Історія[ред. | ред. код]
Вперше в літописних списках згадується під 1149 роком як одне з важливих міст Київської Русі. Лише в Київському та Галицько-Волинському літописах про неї згадують 18 разів.
У 1149–1246 роках тут правили князі з роду Рюриковичів: В'ячеслав Володимирович, Гліб, Мстислав і Андрій (сини Юрія Долгорукого), Ізяслав Мстиславич, Володимир Андрійович, Володимир Мстиславович, Мстислав Ярославович (Німий), Василько Романович.
1240 року Пересопницю та князівство спустошили монголо-татари під командуванням Батия. Пересопницьке князівство також повністю було зруйноване монголами.
Дружина князя Чорторийського Михайла Васильовича Марія — донька луцького старости Немирі Резановича — отримала від короля 4 вересня 1504 року грамоту на монастир в Пересопниці.[1]
Князь Юрій Іванович Чорторийський (луцький староста, спочатку православний, з 1598 року уніят) — в 1595 році подарував руським ченцям на утримування шпиталю для вбогих село Пересопницю та кілька інших.[2] Однак його син Микола-Юрій за згодою короля записав село для утримування мансіонаріїв[3] у місті Клевань.[4]
З православним монастирем у Пересопниці пов'язана історія створення Пересопницького Євангелія. У 1561 році тут завершено переклад, переписування і оздоблення книги. Це був перший відомий такий переклад Святого Письма з церковнослов'янської на тодішню письмову староукраїнську мову. Пересопницьке Євангеліє переписали на 482 пергаментних аркушах і по-мистецьки оздобили малюнками (зображеннями 4 євангелістів), заставками та рослинним орнаментом.
Нині Пересопницьке Євангеліє зберігається в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського. Саме на ньому складають присягу на вірність Україні її Президенти.
У травні 1989 року з ініціативи письменника Євгена Шморгуна у селі відкрито пам'ятний знак Пересопницькому Євангелію. Тепер щороку 22 травня (день перепоховання Т. Шевченка в Україні) у Пересопниці проводять обласне свято української мови, культури та духовності.
29 серпня 2011 році у Пересопниці відбулося всеукраїнське святкування 450-річчя Пересопницького Євангелія. Відкрито Культурно-археологічний комплекс «Пересопниця» (музей-пантеон (три яруси з оглядовими майданчиками, автор проєкту — архітектор Віктор Ковальчук)[5][6].
Населення[ред. | ред. код]
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 172 особи, з яких 67 чоловіків та 105 жінок.[7]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 139 осіб.[8] 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову.[9]
Список пересопницьких князів[ред. | ред. код]
- Вячеслав Володимирович (1147–1149)
- Мстислав Юрійович (1150)
- Андрій Боголюбський (1150–1151)
- Володимир Андрійович (1152–1154)
- Мстислав II Ізяславич (1155–1156)
- Мстислав Ярославич Німий (1180–1225)
- Василько Романович (1225–1269)
З 1225 року Пересопницька волость увійшла в склад Волинського князівства Романовичів.
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- Городище літописного міста Пересопниця (XI–ХІІІ ст.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Kuczyński S. M. Czartoryski Michał Wasylewicz, książę, h. Pogoń litewska (zm. przed r. 1489) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — T. IV/1, zeszyt 16. — 480 s. — S. 287 (пол.)
- ↑ Latacz E. Czartoryski Jerzy (ur. ok. 1560 †1626) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — T. IV/1, zeszyt 16. — 480 s. — S. 277. (пол.)
- ↑ Mansjonarz
- ↑ Klewań // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 140. (пол.) — S. 140. (пол.)
- ↑ Тризуб, свічка та розкрита книга // Україна молода, № 38-39, 11.03.2011
- ↑ На Рівненщині урочисто відкрили культурно-археологічний центр «Пересопниця»
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Ауліх В. До питання про місцезнаходження літописної Пересопниці // Середні віки на Україні. — 1971.
- Пересопницьке Євангеліє 1556—1561: Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик . — К., 2001.
- Плахонін А. Г. Пересопниця // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 139. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Прищепа Б. Дослідження Пересопниці // Археологічні дослідження в Україні 2003—2004 років. — Запоріжжя, 2005.
- Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник. — Вінніпег, 1986. — Т. 2.: Від найдавніших часів до 1914 року.
- Терський С. Зброя та захисний обладунок населення Надстублянщини — волості княжого міста Пересопниці у Х—ХІІ століттях
- Терський С. Оборонний комплекс княжого міста Пересопниці Зчитано 02.08.2011
- Терський С. Оборонні укріплення Надстублянщини — волості княжого міста Пересопниці у Х—ХІІІ століттях
- Терський С. Пересопницька волость // Родовід. — 1994. — № 7.
- Терський С. Пересопниця. Краєзнавчий нарис. — Рівне, 2003.
- Шолом'янцев-Терський В., Терський С. Про локалізацію княжої церкви у Пересопниці // Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. — Львів, 1993.
- Максимович М. Воспоминания о городах Пересопнице и Дубровице // Киевлянин. — К., 1840. — Т. 1. (рос.)
- Сендульский А. Село Пересопница Ровенского уезда // Волынские епархиальные ведомости. — 1880. — № 11. (рос.)
- Peresopnica // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 6. (пол.) — S. 6—7. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пересопниця |
- Прищепа Б. Середньовічна Пересопниця за писемними та археологічними джерелами Зчитано 02.08.2011
- Відкрито Культурно-археологічний комплекс Пересопниця[недоступне посилання з квітня 2019] Зчитано 24.04.2012
- Так було: Пересопниця X–XIIIст. на сайті YouTube
- Фільм про Пересопницьке Євангеліє на сайті YouTube
- Так було: Про Пересопницю-місто та монастир на сайті YouTube
- Пересопниця: комун.-археол. центр : 5 років: пошуки артефактів, іст. реконструкція, наук. симпозіуми, свята та фестивалі (2011—2016 рр.) / Комун. закл. Рівнен. облради ; авт.-уклад. Федоришин М. — Дрогобич: Коло, 2016 — 8 с.
- Федоришин М. Пересопницька Русь / Микола Федоришин. — Вид. 2-ге, зі змін. і доповн. — Рівне: б. в., 2011. — 54 с.
- Федоришин, М. В. Пересопницька Русь / Кн. 1 : Історія. Археологія. Культура / Володимир Федоришин. — Рівне: Волин. обереги, 2002. — 93 с.
- Археологічні зошити з Пересопниці: зб. ст. учасників археол. симп. «Розвиток ремесел у давньоруському місті X—XIII ст.», 1–3 жовт. 2013 р. / Упр. культури і туризму Рівнен. облдержадмін., Іст.-соціол. ф-т Рівнен. держ. гуманіт. ун-ту, Комун. закл. «Культ.-археол. центр „Пересопниця“» Рівнен. облради, Археол. музей ; упоряд. М. В. Федоришин. — Рівне ; Пересопниця: О. Зень, 2013. — 71, 1 с.
- Федоришин, Микола Васильович. Пересопниця літописна XII—XIV ст. / Микола Федоришин. — Дрогобич: Коло, 2013. — 27 с.
- Федоришин, Микола Васильович. Історія монастиря у Пересопниці / Микола Федоришин ; Комун. закл. Культур.-археол. центр «Пересопниця» Рівнен. облради, Рівнен. міськ. громад. орг. Творче об-ня «Коляда». — Пересопниця ; Дрогобич: Коло, 2016. — 31 с.
- Пересопниця. Батьківщина української: фотоальбом / текст: А. Обарчук ; фот.: О. Харват. — Рівне: У харватері істин, 2013. — 75, [3 с. : іл. — (Бібліотека авторського проєкту «Обличчя Планети Земля»).]
| ||||||||||||||||
| |||||