Гаазька таємна справа емісарів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гаазька таємна справа емісарів
Зображення
Романізація Макк'юна — Райшауера Heigŭ t'ŭksa sakŏn
Нова латинізація Heigeu teuksa sageon
Місце розташування Гаага
Учасник(и) Лі Сан Соль, Ї Чжун, Ї Уічйонґ, Гомер Гульберт і Коджон

Гаазька справа таємного емісара (кор.: 헤이그 특사사건) — спроба долучитися конфіденційних емісарів імператора Корейської імперії Коджона до Другої мирної конференції в Гаазі, Нідерланди, у 1907 році[1].

Передумови[ред. | ред. код]

Після перемоги Японської імперії над Росією в російсько-японській війні 1904—1905 рр. Японія намагалася офіційно оформити свій контроль над Корейським півостровом. За Японо-корейським договором про протекторат 1905 року вона взяла на себе гегемонію над Корейською імперією[2].

Подія[ред. | ред. код]

Антияпонські угруповання в Корейській імперії, зокрема, Шим Санкун і Кім Ґя Чжин, вступили в контакт з британським журналістом Ернестом Томасом Бесселем і американським місіонером Гомером Гульбертом, а також з Лі Хак-Кюн, Лі Бум Джин та іншими особами, які перебували за кордоном. Імператор Кочжон послав трьох таємних емісарів, Ї Чжуна (이준, 李儁), Ї Санґ Сул (이상설, 李相卨) і Ї Уічйонґ (이위종, 李瑋鐘) до Другої Гаазької мирної конвенції про визнання недійсними японських дипломатичних маневрів, включаючи Японсько-Корейський договір 1905 року. Прибувши до Гааги, посли оселилися в готелі De Jong[3] і почали діяти відкрито. Представники Коджона відстоювали права монарха управляти Кореєю незалежно від Японії. Однак країни в Гаазі не допустили емісарів до участі в конференції і заблокували цю дипломатичну місію.[4]

Через опозицію Росії до Японії Микола II намагався допомогти трьом корейським емісарам увійти до зали конгресу, але ці спроби були зрештою заблоковані Японією.[5] Емісари імператора Коджона не змогли потрапити в зал для з'їздів. Країни більше не розглядали Корею як незалежну націю, оскільки Японія взяла на себе відповідальність за її міжнародне представництво.

Оскільки послам відмовили в присутності, їм нічого не залишалося, як роздавати листівки та проводити лекції на місці протесту.

На інцидент відреагував надзвичайний і повноважний посол Японії Кейроку Цузукі, який був направлений головним представником на Загальну мирну конференцію. Крім того, журналіст Сінгоро Такаісі, який був направлений з Осаки Майнічі Сімбун, щодня повідомляв про ситуацію на місці. У той час Такаісі був єдиним японцем, який зустрічався з корейцями.

Підозра у підробці довіреності (особистий лист)[ред. | ред. код]

На місці, де знаходиться вищезгаданий готель De Jong, зараз будується «Меморіальний зал мучеників Лі Юнь», де виставлена фотографія «довіреності» імператора Коджона. Він має власноручний підпис під словами «Великий імператор» і печатку «Печатка імператора» внизу. Однак щодо цих підписів і печаток Лі Ян Чже (директор із загальних питань Комітету сприяння 100-річчю мученицької смерті Йі Юна в країні) та експерт із печаток Чун Бьон Ре (директор Центру мистецтв гравіювання печаток Коам) сказав: «Існує ймовірність, що вони були підроблені».

Лі Те Джин з Департаменту історії Сеула припускає: «Це може бути довіреність, у якій місія була передана усно, а потім заповнена». За словами представника Нідерландського національного архіву, «немає жодних записів про те, що три особи представили імператорську довіреність у Гаазі», і існування довіреності не може бути офіційно підтверджено[6].

Зміст листа[ред. | ред. код]

16 січня 1907 року, до інциденту, «Daehan Maeil Shinbo» передрукував особистий лист Коджона, який був опублікований у London Tribune минулого року. Зміст був таким:

  1. Він не визнає договір, підписаний між японським посланником і Пак Чі Цзюнем 17 листопада 1905 року, а також не прикріплює національну печатку.
  2. Вони виступали проти свавільного поширення Японією цього договору.
  3. Японія не поступалася своєю незалежною імперською владою жодній іншій країні.
  4. Необов'язкові договори щодо дипломатичних прав є обов'язковими, а договори щодо внутрішньої політики взагалі не визнаються.
  5. Країна не допускає присутності корейського головнокомандувача, а також не дозволяє іноземцям здійснювати імперську владу в найменшій мірі.
  6. Ми сподіваємося, що країни світу спільно захистять дипломатичні права Південної Кореї.

Наслідки в Кореї[ред. | ред. код]

Коджону в Кореї загрожував його прояпонський кабінет, сформованим Іто Хіробумі. Сон Бьон Чжун, міністр сільського господарства та промисловості, попросив Коджона відвідати Японію та вибачитися перед імператором Мейдзі або капітулювати перед Хасеґава Йосіміті, командувачем корейської резиденції японської армії.[7]

Після інциденту Годжон був притягнутий до відповідальності та зрікся престолу, юридично втративши владу в країні.

Розірвання[ред. | ред. код]

У 1965 році договори Японії були підтверджені як «вже недійсні» Базовим договором про відносини між Японією та Кореєю.[8]

У 2010 році Японія стверджувала, що хронологічною точкою відліку для «вже недійсних» угод було 15 серпня 1948 року, коли було створено уряд Республіки Корея; але корейський аналіз декларації 1965 року тлумачить її як визнання недійсності всіх договорів і угод, починаючи з 1904 року[9], що узгоджується з аргументом, який Ї Тджоун та інші намагалися сформулювати в Нідерландах в 1907 році.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Carter J. Eckert, Ki-baik Lee, Young Ick Lew, Michael Robinson, and Edward W. Wagner, Korea Old and New: A History (Seoul: Ilchokak / Korea Institute, Harvard University, 1990), 245.
  2. ↑ Korean Mission to the Conference on the Limitation of Armament, Washington, D.C., 1921—1922. (1922). Korea's Appeal, pp. 3-44., с. 3, на «Google Books»
  3. ↑ 高石真五郎は「晩餐五十銭位の安旅館」としている。「韓人の運動」大阪毎日新聞、明治40年7月3日。
  4. ↑ Eckert, Carter J. et al. (1990). Korea Old and New: A History, p. 245.
  5. ↑ 이, 해준 (28 лютого 2020). 아관파천과 고종의 항일 독립운동…주한 러시아 대사가 말한다. 헤럴드경제 (кор.). Процитовано 28 квітня 2022.
  6. ↑ . 朝鮮日報. 8 липня 2007 http://www.chosunonline.com/article/20070708000021. {{cite news}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  7. ↑ 4) 특사 파견의 파문. db.history.go.kr. Процитовано 25 липня 2022.
  8. ↑ Treaty on Basic Relations between Japan and the Republic of Korea. «It is confirmed that all treaties or agreements concluded between the Empire of Japan and the Empire of Korea on or before August 22, 1910 are already null and void.»
  9. ↑ Lee Man-yeol. "For a view of history that puts us at the center, " [Архівовано 2011-10-05 у Wayback Machine.] Northeast Asian History Foundation News. 2010.

Список літератури[ред. | ред. код]

  • Eckert, Carter J., Ki-baik Lee, Young Ick Lew, Michael Robinson, and Edward W. Wagner. (1990). Korea Old and New: A History. Cambridge: Harvard University Press. ISBN 9780962771309ISBN 9780962771309; OCLC 23071907
  • Korean Mission to the Conference on the Limitation of Armament, Washington, D.C., 1921—1922. (1922). Korea's Appeal to the Conference on Limitation of Armament. Washington: U.S. Government Printing Office. OCLC 12923609
  • Schönherr, Johannes (2011). The North Korean Films of Shin Sang-ok (PDF): 1—22. Процитовано 7 January 2018.
  • United States. Dept. of State. (1919). Catalogue of treaties: 1814—1918. Washington: Government Printing Office. OCLC 3830508
  • Scott, James Brown. (1921). Korea, Treaties and Agreements. Washington, D.C.: Carnegie Endowment for International Peace. OCLC 459192091
Перегляд цього шаблону
  Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гаазька_таємна_справа_емісарів&oldid=42250105