Гайове (Ківерцівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Гайове
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Ківерцівський
Рада/громада Озерська сільська рада
Код КОАТУУ 0721884802
Основні дані
Населення 486
Площа 2,372 км²
Густота населення 204,89 осіб/км²
Поштовий індекс 45222
Телефонний код +380 3365
Географічні дані
Географічні координати 50°54′21″ пн. ш. 25°33′20″ сх. д. / 50.90583° пн. ш. 25.55556° сх. д. / 50.90583; 25.55556Координати: 50°54′21″ пн. ш. 25°33′20″ сх. д. / 50.90583° пн. ш. 25.55556° сх. д. / 50.90583; 25.55556
Середня висота
над рівнем моря
201 м
Місцева влада
Адреса ради 45222, Волинська обл., Ківерцівський р-н, с. Озеро, вул. Миколи Олексюка, 12, тел. 9-67-41
Карта
Гайове. Карта розташування: Україна
Гайове
Гайове
Гайове. Карта розташування: Волинська область
Гайове
Гайове
Мапа

Гайове́ (іноді Переброди[1], до 1964 р. — Преображенське або Пшебраже (пол. Przebraże))— село в Україні, в Ківерцівському районі Волинської області. Населення становить 486 осіб.

Історія[ред. | ред. код]

Село Пшебродзь (з 1921 р. — Пшебраже)[2], як польська колонія, було засноване 1864 року.

У селі у проміжку 8–10 березня 1943 р. у селі Переброди (гміна Тростянець Луцького повіту) відбулася так звана «антиукраїнська акція» з боку поляків, на згадку про яку натрапили у фондах державних архівів України, відбулася. Цей населений пункт відомий як значний осередок польської самооборони, яку не могли б створити й озброїти без санкції німецької адміністрації. Вона успішно відбила всі атаки загонів УПА і була ліквідована лише з приходом Червоної армії[1].

Село увійшло в історію як значний центр польської самооборони, який, на думку Ярослава Борщика і Наталії Позняк-Хоменко, не могли б створити й озброїти без санкції німецької адміністрації. Вона успішно відбила всі атаки загонів УПА і була ліквідована лише з приходом Червоної армії[1]. За іншими даними, село було найбільшим центром польської самооборони (тут було понад 30 самооборонних пляцувок) у період «волинської трагедії». В селі функціонувала майстерня, у якій ремонтували пошкоджену трофейну зброю та виробляли автомати Стен. За свідченням істориків, до середини 1943 року у селі Пшебраже, проживало приблизно 20 тисяч поляків. Керівниками «самооборони» були Альберт Василевські, Людвік Францевич Малиновський, Генрик Цибульський (пол. Henryk Cybulski).

Коротка хронологія історичних подій в селі Пшебраже в 1943 р.

  • У  ніч  з 4 на 5  липня  повстанські відділи сконцентрувалися на околицях Пшебража, в якому на той час перебувала сильна база самооборони, з якої поляки тероризували навколишні українські села Омельне, Гавчиці, Тростянець. Бій за Пшебраже тривав добу. Під час штурму польських позицій повстанці змушені були використовувати навіть артилерію, однак взяти бази не змогли, оскільки з тилу штурмуючих несподівано атакували радянські партизани, які змусили повстанців відступити.
  • 12 липня керівник самооборони Генрик Цибульський зі своїм загоном провів вдалу попереджувальну атаку на школу кадрів УПА в селі Тростянець, в результаті якої її було знищено та розпорошено загони противника. Існує також версія, що напад поляків на Тростянець був з метою покарати мешканців села за те, що тут напередодні було вбито польського шуцмана, який хотів знайти їздового для перевезення партії масла із фільварку, що містився у колишній рільничій школі, до Ківерців.
  • 31 липня  відбулася друга атака загонами ОУН  і  УПА скупчення поляків у Пшебражому, проте була відбита польською самообороною.
  • 31 серпня українські сили підсилені львівським угрупуванням, за допомогою важкої артилерії розпочали штурм колонії Пшебраже. Поляки залучилися підтримкою підпоручника «Джазгі» партизанського загону АК «Луна», що налічував 107 людей, та самообороною з Рафалівки. Водночас через Варханські болота у напрямі на Германівку пробралася окрема відбірна група захисників Пшебража, що складалася зі 120 людей, підсилена відділом кінної розвідки Пшебража у складі 30 бійців, яка налагоджувала контакти з радянськими партизанськими загонами. Бандерівці не очікували контратаки (вони не врахували найгіршого — зрадництва) і зазнали великих втрат. У результаті залишки військ УПА почали відступати. Це була остання атака УПА на найбільший польський бастіон на Волині.

У «Кресовій книзі справедливих», яку написав Ромуальд Нєдзєлко, а випустив у світ Інститут національної пам'яті Республіки Польща, розповідається: «За свідченням Богуслава Лозінського, двоє українців — Сидір Ольхович і Никифор Климчук — попередили поляків, що неподалік села Тростянець бандерівці створюють потужне угрупування. Обидва прибули у Пшебраже з білими хустинами в руках і повідомили, що вони — українські патріоти, але не визнають методів боротьби, які використовують бандерівці. Тому передали командуванню Пшебража докладну інформацію про сили упівців у Тростянці та погодилися бути провідниками, якщо потрібно буде наступати».

УПА ніколи не здобував Пшебражого. Битва Пшебраже припинилося наприкінці січня 1944 року, коли вторгнення Червоної Армії в корені змінили ситуацію на Волині. Учасники самооборони були змушені переховуватися чи вступити в комуністичні партизанські загони. 1945 р. польські мешканці були змушені переселитися до Польщі в рамках взаємних польсько-українських переселень, а більшість навколишніх хуторів і колоній припинили існування.

Генрик Цибульський[ред. | ред. код]

Генрик Цибульський (пол. Henryk Cybulski) народився в Пшебражі, до війни працював лісником, був знаним бігуном-стаєром; переконаний кресовий шовініст і українофоб; ув'язнений у сталінських концтаборах, утік із Сибіру й повернувся додому, в 1943—1944 рр. за дорученням уряду підпільної Польщі керував самообороною рідного села та нападами на сусідні українські села, співпрацював зі сталінськими червоними партизанами та окупаційною німецькою адміністрацією. Після приходу радянської влади самооборона Пшебража була розпущена, а Цибульський спершу переховувався, а пізніше вступив до комуністичної польської партизанської бригади «Ґрюнвальд», проте зазнав переслідувань комуністичної служби безпеки. В середині 80-х років в українському середовищі обговорювали роман Генрика Цибульського «Червоні ночі» (до 1990 року з'явилося п'ять накладів твору), у якому описана історія оборони села Пшебража[3].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]