Генеральна округа Волинь-Поділля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Generalbezirk Wolhynien und Podolien
Генеральна округа Волинь-Поділля
генеральна округа
1941 – 1944
Прапор Герб
Прапор Герб
Столиця Брест-Литовський
Луцьк[1]
Мови німецька, українська
Релігії православ’я, уніатство, католицизм
Державний устрій генеральна округа
Генеральний комісар
 - 1 вересня 1941 — жовтень 1942 Генріх Шене
 - жовтень 1942 — липень 1943 Курт Клем
Історія
 - Засновано 1 вересня 1941[1]
 - Ліквідовано 5 лютого 1944
Площа
 - 1943 80 508 км2
Населення
 - 1943 4 211 916 осіб
     Густота 52,3 осіб/км² 
Валюта окупаційний карбованець,
райхсмарка
Попередник
Наступник
Flag of Ukrainian SSR (1937-1949).svg Українська РСР
Flag of Byelorussian SSR (1937-1951).svg Білоруська РСР
Українська РСР Flag of Ukrainian SSR (1937-1949).svg
Білоруська РСР Flag of Byelorussian SSR (1937-1951).svg
Джерела:

Генера́льна окру́га Воли́нь-Поді́лля (нім. Generalbezirk Wolhynien und Podolien, пол. Okręg generalny Wołyń-Podole, рос. Генеральный округ Волынь-Подолия) — адміністративно-територіальна одиниця райхскомісаріату Україна часів Другої світової війни, утворена на території колишніх Рівненської, Волинської, Кам’янець-Подільської і частково Тернопільської областей Української РСР та південної частини колишніх Берестейської і Пінської областей Білоруської РСР. Поділялася спочатку на 27, пізніше на 25 округ або ґебітів (нім. Kreisgebiet — буквально: окружна область). Перестала існувати внаслідок захоплення Червоною Армією Луцька і Рівного 5 лютого 1944 р[1].

На території округи виникла і активно воювала проти всіх ворогів української державності Українська повстанська армія, а також діяла Колківська повстанська республіка.

Історія[ред.ред. код]

22 червня 1941 р. нацистська Німеччина напала на Радянський Союз та захопила перші населені пункти у підрадянській Україні. До 30 червня нацистські війська зайняли Ковель, Луцьк, Рівне, Дубно, Львів. 17 липня 1941 р. для окупованих радянських територій, які не входили до компетенції Генерального губернаторства або адміністрацій прикордонних з Німеччиною областей, Гітлер утворив Міністерство окупованих східних областей, яке очолив А. Розенберг. 20 серпня з частини захоплених українських земель створено райхскомісаріат Україна. А. Розенберг пропонував на посаду райхскомісара штабсляйтера А. Шікеданца, пізніше затвердженого на посаді керівника планованого райхскомісаріату Кавказ, а E. Коха — на посаду райхскомісара суттєво зменшеної у планах гітлерівців Росії, де окупаційний режим мав бути жорстокішим. Проте, за рекомендаціями Г. Герінга і М. Бормана, керівником райхскомісаріату Україна А. Гітлер призначив гауляйтера Східної Пруссії E. Коха. У промові з нагоди вступу на посаду райхскомісар охарактеризував себе як «брутальну собаку» і цинічно зазначив, що не збирається займатися вивченням слов’янської душі, а буде наводити порядок за допомогою тютюну, горілки і батога. У Німеччині E. Коха називали «другим Сталіним», що найкраще свідчить про його ставлення до України.

1 вересня 1941 року о 12 годині дня[1] було офіційно утворено генеральну округу Брест-Литовський (нім. Generalbezirk Brest-Litowsk). Відповідно місцем перебування генерального комісаріату було місто Брест-Литовський. В українській історіографії це утворення на початковому етапі діяльності (до кінця 1941 р.) називається також генеральна округа Волинь[2]. Спочатку до її складу входили Рівненська, Волинська, Кам’янець-Подільська, 6 передвоєнних районів Тернопільської області і західні райони (Барський, Мурованокуриловецький і частина Могилів-Подільського району) Вінницької області[3] Української РСР та південні частини колишніх Берестейської і Пінської областей Білоруської РСР. 1 січня 1942 р. відбулося перейменування генеральної округи Брест-Литовський на генеральну округу Волинь-Поділля. 19 червня 1942 р. адміністративний центр було перенесено з Бреста-Литовського в Луцьк. 8 вересня 1942 р. Брест-Литовський міський (нім. Brest-Litowsk-Stadt) і Брест-Литовський сільський ґебіти (нім. Brest-Litowsk-Land) об'єдналися в один новий Брест-Литовський ґебіт (нім. Kreisgebiet Brest Litowsk). 15 січня 1943 р. Рівненський ґебіт (нім. Kreisgebiet Rowno) і Здолбунівський ґебіт (нім. Kreisgebiet Sdolbunow) злилися в один новий Рівненський ґебіт (нім. Kreisgebiet Rowno). Станом на 1 вересня 1943 р. генеральна округа Волинь-Поділля охоплювала 25 ґебітів (округ). З остаточним захопленням радянськими військами райхскомісаріату Україна в лютому 1944 р. залишки території генеральної округи Волинь-Поділля (Берестейський, Кобринський та Пінський ґебіти), які ще не встигла окупувати Червона Армія, було передано генеральній окрузі Білорутенія, що входила до складу райхскомісаріату Остланд.

Географія і демографія[ред.ред. код]

Територія генеральної округи неодноразово зазнавала змін. У 1942 році її площа становила 77 035 км², у 1943 – 80 507,99 км², на початку 1944 її територія поступово зменшувалася. За площею у 1943 році вона посідала перше місце у райхскомісаріаті Україна, за чисельністю населення — друге (після київської)[4].

Генеральна округа Волинь-Поділля на заході межувала з дистриктом Галичина та дистриктом Люблін, на північному заході — з округою Білосток, на півночі — з генеральною округою Білорусь райхскомісаріату Остланд, на сході — з генеральною округою Житомир, на півдні — з губернаторством Буковина, на південному сході — з губернаторством Трансністрія.[4]

За національним складом населення домінували українці (3 млн 500 тис. осіб або 75%), поляків було 460 тис. (10,9%), євреїв — 330 тис. (7,8%), білорусів — 280 тис. (6,6%), росіян — 330 тис.( 7,8%), німців — 3 тис. (0,07%).

Керівництво[ред.ред. код]

Генеральною округою керувала німецька окупаційна адміністрація — генеральний комісаріат. Спочатку його місцем перебування був Брест-Литовський, згодом — Луцьк. Від самого початку генеральним комісаром Волині-Поділля був обергрупенфюрер СА Генріх Шене з Кенігсберга. З жовтня 1942 р. обов’язки генерального комісара Волині-Поділля виконував генеральний комісар Житомира, начальник окружного управління Курт Клем. Також до генерального комісаріату входив начальник СС і поліції, ним з 1 вересня 1941 р. був бригадефюрер СС Ґеррет Корземан, з 1 вересня 1942 р. — бригадефюрер СС Вільгельм Ґюнтер, а з 10 лютого 1944 р. — оберфюрер СС Ернст Гартманн з Пінська. Начальник СС і поліції Волині спершу перебував у Бресті-Литовському, потім — у Рівному (штаб у Луцьку)[1] .

Адміністративно-територіальний поділ[ред.ред. код]

Адміністративний апарат[ред.ред. код]

Німецька цивільна влада зосереджувалася в руках генерального комісара і гебітскомісарів. В управлінській структурі генерального комісаріату діяло 4 головні управління. Керівні посади на рівні ґебіту займали переважно німецькі чиновники. Представників місцевого населення приймали лише на низові посади (секретарів, перекладачів, техробітниць). Окрім органів німецької цивільної адміністрації, окупаційна влада створила систему місцевого самоврядування: обласні, районові, міські, волосні та сільські управи, керівниками яких гітлерівці призначали українців. Від керівника районної управи вимагалося виконання всіх наказів і розпоряджень начальників поліції, місцевих комендантів та чиновників німецької цивільної влади. Управителям району заборонялося самочинно проводити будь-які заходи без дозволу німецьких посадовців. Згідно з організаційним планом у структуру районної управи входило 12 відділів. Штат кожного відділу включав від двох до п’ятьох працівників. Керівники відділів були підзвітні голові управи. Винятком був тільки керівник правничого відділу – мировий суддя району, який підпорядковувався безпосередньо гебітскомісару. Структуру міських управ, їх штат регламентувала низка розпоряджень органів німецької цивільної адміністрації. Керівник міста підпорядковувався голові району. Заступник голови виконував обов’язки секретаря міської управи та керівника адміністративного відділу. Нижчою ланкою у структурі місцевого самоврядування були волосні управи, які створювалися замість ліквідованих радянських сільрад і поширювали свою юрисдикцію на декілька населених пунктів. Найнижчою ланкою в адміністративному управлінні були сільські управи на чолі з виборними старостою і писарем, утворені у кожному селі.

Німецька адміністративна система проіснувала до приходу радянських військ (січень—квітень 1944 р.).

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]