Гамельнський щуролов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вітраж XIII століття із зображенням Щуролова. Малюнок барона Августина фон Мерсперґа (1595)
Гамельнський щуролов виводить дітей із Гамельну. Ілюстрація Кейт Грінвей (1910) до поеми Роберта Бравнінґа

Га́мельнський щуроло́в (нім. Rattenfänger von Hameln), гамельнский дудар — персонаж середньовічної німецької легенди. Згідно з нею, музикант, якого ошукав магістрат міста Гамельн, відмовившись виплатити винагороду за позбавлення міста від щурів, за допомогою чаклунства вивів за собою міських дітей, які потім згинули.

Історія[ред.ред. код]

Легенда про щуролова ймовірно виникла в XIII столітті. Вона є одним із різновидів історій про загадкового музиканта, що веде за собою зачарованих людей або худобу. Подібні легенди в Середньовіччі мали досить широке поширення, при тому, що гамельнский варіант єдиний, де з точністю вказано дату події - 26 червня 1284 року, і пам'ять про якого знайшла відображення у хроніках того часу поряд з абсолютно справжніми подіями. Все це разом узяте змушує дослідників вважати, ніби за легендою про щуролова стояли якісь реальні події, які вже з часом набули вигляду народної казки, проте не існує єдиної точки зору, що це були за події або навіть коли вони відбулися. В пізніших джерелах, особливо іноземних, дата з незрозумілої причини заміщується іншою - 20 червня 1484 або ж 22 липня 1376 року. Пояснення цьому також не знайдено.

Легенда про щуролова, яку у XIX столітті видали Людвіґ Йоахім фон Арнім і Клеменс Брентано, стала джерелом натхнення для численних письменників, поетів, композиторів, серед яких, зокрема, Роберт Бравнінґ, Йоганн Вольфганг Ґете і брати Ґрімм.

Легенда про щуролова[ред.ред. код]

Легенда про щуролова у найвідомішому варіанті така: одного разу місто Гамельн піддалося щурячій навалі. Ніякі хитрощі не допомагали позбутися гризунів, які нахабніли з кожним днем ​​аж до того, що стали самі нападати на кішок і собак, а також кусати немовлят у колисках. Зневірений магістрат оголосив про нагороду будь-кому, хто допоможе позбавити місто від щурів. Тоді ж у Гамельні з'явився «строкатий дудар». Невідомо, ким він був насправді і звідки з'явився. Зобов'язавши магістрат виплатити йому як винагороду «стільки золота, скільки він зможе забрати», він вийняв з кишені чарівну флейту, під звуки якої всі міські пацюки збіглися до нього, він же вивів зачарованих тварин геть з міста і втопив їх усіх у річці Везер.

Магістрат, проте ж, устиг пошкодувати про похапцем дану обіцянку, і коли флейтист повернувся по винагороду, відмовив йому навідріз. Музикант через якийсь час повернувся в місто вже в костюмі мисливця та червоному капелюсі і знову заграв на чарівній флейті, але цього разу до нього збіглися всі міські діти, в той час як зачаровані дорослі не могли цьому завадити. Так само, як раніше щурів, флейтист вивів їх з міста - і втопив у річці (або повів за собою в гірську ущелину на горі Копп, де всі пропали).

Література[ред.ред. код]

  • Achim von Arnim: Der Rattenfänger von Hameln. Mein allererstes Märchenbuch. Karl Müller, Köln 2004. ISBN 3-89893-910-3
  • Marco Bergmann: Dunkler Pfeifer - Die bisher ungeschriebene Lebensgeschichte des "Rattenfängers von Hameln", BoD, 2. Auflage 2009, ISBN 978-3-8391-0104-9
  • Hans Dobbertin: Quellensammlung zur Hamelner Rattenfängersage. Schwartz, Göttingen 1970.
  • Hans Dobbertin: Quellenaussagen zur Rattenfängersage. Niemeyer, Hameln 1996 (erw. Neuaufl.). ISBN 3-8271-9020-7 (Dobbertin verbindet den Verlust die Hamelner Kinder mit dem Treck des Grafen Nicolaus von Spiegelberg nach Pommern und ins Baltikum nach Kopań bei Darłowo,dt. Rügenwalde)
  • Stanisław Dubiski: Ile prawdy w tej legendzie? (Wieviel Wahrheit birgt diese Sage?). In: "Wiedza i Życie", Nr. 6/1999.
  • Radu Florescu: In Search of the Pied Piper, Athena Press 2005, ISBN 1-84401-339-1.
  • Norbert Humburg: Der Rattenfänger von Hameln. Die berühmte Sagengestalt in Geschichte und Literatur, Malerei und Musik, auf der Bühne und im Film. Niemeyer, Hameln 2. Aufl. 1990. ISBN 3-87585-122-6.
  • Peter Stephan Jungk: Der Rattenfänger von Hameln. Recherchen und Gedanken zu einem sagenhaften Mythos. In: "Neue Rundschau", Nr. 105 (1994), H.2, S. 67-73.
  • Ullrich Junker: Rübezahl – Sage und Wirklichkeit. In: „Unser Harz. Zeitschrift für Heimatgeschichte, Brauchtum und Natur“. Goslar, Dezember 2000. S.225-228.
  • Wolfgang Mieder: Der Rattenfänger von Hameln. Die Sage in Literatur, Medien und Karikatur. Praesens, Wien 2002. ISBN 3-7069-0175-7
  • Heinrich Spanuth: Der Rattenfänger von Hameln, Niemeyer Hameln 1951
  • Izabela Taraszczuk: Die Rattenfängersage: zur Deutung und Rezeption der Geschichte. In: Robert Buczek, Carsten Gansel, Paweł Zimniak (Hrsg.) Germanistyka 3. Texte in Kontexten. Zielona Góra: Oficyna Wydawnicza Uniwersytetu Zielonogórskiego 2004, S. 261-273. ISBN 83-89712-29-6.
  • Jürgen Udolph: Zogen die Hamelner Aussiedler nach Mähren? Die Rattenfängersage aus namenkundlicher Sicht, in: Niedersächsisches Jahrbuch für Landesgeschichte 69 (1997), 125-183. ISSN 0078-0561

Посилання[ред.ред. код]