Герець Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Іванович Герець
Народився 1926(1926)
Люб'язь, Любешівський район
Діяльність інженер-будівельник, меценат
Відомий Керівник ресорту краєвих справ уряду Української Народної Республіки в екзилі.
Дружина Алла Легка

Михайло Іванович Герець (нар. 1926, Люб'язь, Любешівський район) — діяч української діаспори у США, член уряду Української Народної Республіки в екзилі.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у 1926 році в селі Люб'язь Любешівського району. В сім'ї було семеро дітей.

Закінчив півторамісячні вчительські курси у Любешові і вчителював у селах Хоцунь, Шлапань, Кримно. Долучився до УПА, став її членом. У відділі сотенного Мазепи був секретарем господарчої частини, який у 1944 році фактично перестав діяти і всі були вивезені на роботу до Німеччини як «остарбайтери». Михайло працював токарем. У Дрездені пережив страхітливе бомбардування. Після закінчення війни, побоюючись репресій, вирішив в Україну не повертатись. У таборі «для переміщених осіб» успішно закінчив українську гімназію. Наприкінці 1949 року виїхав у США. Працював на збиранні помаранчів, робітником. Продовжив навчання. Через п'ять років здобув ступінь інженера-будівельника, а у 1962 році — кандидата наук з будівництва. Брав участь у проектуванні будинків, мостів, в містах Албани, Нью-Йорку, по всьому штату.

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Був членом, згодом очолив крайовий провід академічного товариства «Зарево», відновив своє членство у скаутській організації «Пласт» і понад двадцять років очолював пластову станицю округи. У 1968 році при православній церкві з настоятелем отцем Теодором Баганом (нині — митрополит УПЦ Костянтин) створив гурток любителів мистецтв із США і Канади, танцювальний ансамбль «Зорепад».

За його сприяння, департамент штату Нью-Йорк визнав українську мову в числі інших модерних мов, за знання яких учні дістають кредити, що допомагають студентам при вступі до університетів. Ця програма діє й тепер. Працював у комісії з підготовки шкільних програм штату щодо Геноциду і Голокосту. Очолив діяльність української громади, по поширенню інформації про голод 1932—1933 років, знання про який були включені до програми навчання середніх шкіл штату, а департамент освіти видав підручник, присвячений голодомору. За що був відзначений орденом Вічного вогню в сріблі.

Очолював Дослідну фундацію імені Олега Ольжича в США[1]. За десять років вона надала Україні поміч у сумі 460 тисяч доларів, у вигляді стипендій студентам, кандидатам наук, фінансування видання наукових праць, літературних творів. При співпраці з іншими заснував організацію «Американці за демократію в Україні». Вона займається питаннями мови. В Україні діє дев'ять її центрів, один з них у Ковелі.

З 1984 року власноруч збирав свідчення людей, які пережили голодомор, тоді ж у Канадському дослідницькому центрі з українського голодомору, що був заснований у Торонто, змонтували документальний фільм «Жнива розпуки».

З 1990-ого очолював Українське православне товариство святого апостола Андрія Первозваного, яке на відбудову Свято-Михайлівського Золотоверхого собору виділило 105 тисяч доларів США, для Свято-Успенського в Полтаві — 16 тисяч, для спаленої семінарії в Луцьку — 10 800 доларів. Щороку товариство сприяє «Відвідинам св. Миколая». За ці роки товариство надало допомоги в Україні на 730 тисяч американських доларів.

Був членом Ради митрополії УПЦ в США. Працював міністром в уряді Миколи Плав'юка до проголошення незалежності України.

Сім'я[ред.ред. код]

У 1957 році одружився з Аллою Легкою з Гадяча, вона біолог. Має сина Юрія та доньку Роксану. Онуків Лесика та Софійку.

Примітки[ред.ред. код]

  1. ДЕНЬ. Ланселот Лоутон: британський журналіст, закоханий в Україну

Бібліографія[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.