Горєв Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Горєв Микола Миколайович
Горєв Микола Миколайович.jpg
Народився 21 червня 1900(1900-06-21)
Казань
Помер 9 листопада 1992(1992-11-09) (92 роки)
Київ
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Україна Україна
Alma mater Іркутський університет
Заклад Інститут геронтології Академії медичних наук України
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор медичних наук
Відомі учні Вадим Сагач
Нагороди Заслужений діяч науки і техніки України Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани» Орден «Знак Пошани»
Премія НАН України імені О. О. Богомольця

Мико́ла Микола́йович Го́рєв (*21 червня 1900, Казань — †9 листопада 1992, Київ) — російський та український патофізіолог радянських часів, 1937 — доктор медичних наук, 1939 — професор, 1951 — заслужений діяч науки УРСР, 1945 — член-кореспондент, 1953 — дійсний член Академії медичних наук СРСР. Нагороджений орденом Леніна, Трудового Червоного Прапора, двома орденами «Знак Пошани» та медалями, 1962 — премією ім. О. Богомольця, Почесною грамотою ВР СРСР, відмінник охорони здоров'я.

Життєпис[ред.ред. код]

МД Горєв.jpg

1920 року працюва в відділі юстиції губернського революційного комітету Красноярська.

1926 року закінчив медичний факультет Іркутського університету, до 1931 там і працював. Ще в часі навчання досліджує вплив наркозу на певні властивості крові. В 1931—1934 роках завідує кафедрою патфізіології Хабаровського медичного інституту.

В 1934—1958 роках завідує відділом експериментальної патології Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця.

Його зусиллями також засновано Інститут геронтології АМН УРСР в Києві, в 1958—1962 роках — його директор, з 1962 року по 1977 в інституті завідує відділом.

Його праці стосуються фізіології й патології кровообігу, зокрема, щодо атеросклерозу, гіпертонії, інфаркту міокарду, аспектів шоку.

З дружиною Олександрою Федорівною прожив більше 60-ти років.

Праці[ред.ред. код]

Написав близько 130 наукових праць, з них 4 монографії.

Як педагог підготував 7 докторів та 25 кандидатів медичних наук.

Серед його праць:

  • «Матеріали щодо патогенези розладів кровообігу при анафілактичному шоку», 1937, Київ,
  • «Деякі основні питання патогенези гіпертонії», «Архів патології», 1953,
  • «Про роль нирок в патогенезі гіпертонії», 1956 (спільно з О. І. Вишатіною),
  • «Про функціональний стан нервової системи при гіпертонії», 1957,
  • «Нариси вивчення гіпертонії», 1959,
  • «Експериментальний атеросклероз та вік», 1972.

1990 року до його 90-ліття студенти його інституту виготовили погруддя вченого.

Джерела[ред.ред. код]