Погруддя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Погруддя гетьмана Мазепи, місто Чернігів . Скульптор Геннадій Єршов.

Погруддя в скульптурі — зображення людини, зазвичай портретне, з відображенням торсу від обличчя до грудей. Синонімом є іноземне слово «бюст».

Історичні дані[ред.ред. код]

Класичні зразки погруддя дали майстри Стародавньої Греції та Риму. В добу Римської імперії погрудя предків зберігались в родинних домівках. Пізніше розміщення поргруддя імператора при владі у власному помешканні розглядалось як лояльність власника до існуючої влади. Погруддя імператорів ставили також в садах. Погруддя давно предмет колекціонування музеями і приватними збірками.

Техніки виконання[ред.ред. код]

Скульптор Джуліано Фінеллі, Кардинал Монтальто, мармур

Для створення погруддя використовують ті ж матеріали і техніки, що й для скульптури:

Незважаючи на невеликі розміри, скульптори зробили безліч варіантів і композицій погруддя з включенням обох рук чи навіть однієї руки. Видатні зразки погрудь створили Верроккіо , Лоренцо Берніні, Карло Бартоломео Растреллі ,Федот Шубін, Куазевокс,Огюст Роден, Франческо Мессіна тощо.

В добу середньовіччя[ред.ред. код]

Релікварій — Св. Людмила, 1360-ті рр. Монастир Св. Агнеси, Прага, Чехія.

Античні зразки, їх залишки чи випадкові знахідки, продовжували впливати на створення скульптур і в добу середньовіччя. Але їх ідейне навантаження змінилося. Серед погрудь доби середньовіччя — релікварії і дуже рідкі зразки портретів, часто виконані з коштовних металів. Серед релікваріїв — зображення святих, покровителів людей від різних хвороб. Релікварії часто прикрашені коштовним чи напівкоштовним камінням і займають проміжні позиції між скульптурою і ювелірним виробом. Наближеності до ювелірного виробу сприяють не тільки коштовні метали (золото, срібло), а й методи обробки поверхні — чеканка, полірування поверхні, комбінація з іншими матеріалами (емаль, скло), іншими техніками (інкрустація). Унікальними зразками були спроби створити портретні погруддя володарів, де портретність була досить умовною через значну втрату майстерності портретування в середньовіччя.

В добу відродження[ред.ред. код]

Посилення світський тенденцій в культурі Італії 14-15 ст. і наявність античних зразків сприяли відновленню погрудь та зацікавленості в їх створенні. Кількість створених релікваріїв зменшується, а для створення погрудь більше використовують дешеві матеріали (пофарбоване дерево, теракота, трохи менше — мармур або бронза). Серед поргудь доби відродження — як релігійні образи (Христос, Іван Хреститель, майстерня Верроккіо, Флоренція, Аньоло ді Поло, Пістойя), так і світські портрети (Лоренцо Пишний, пофарбоване дерево, Вашингтон). Висота подібних робіт, зазвичай, не перевищувала 52 см, що полегшувало їх транспортування. Скульптор Дезідеріо де Сеттіньяно спеціалізувався на створення дитячих голівок — померлих дітей у вигляді янголів, які дарували в храми.

В композиціях погрудь доби відродженя ще відчутні скутість, несміливість навіть відомих майстрів. «Особи» в погруддях застиглі, їх голови трохи похилені уперед, погляди або спрямовані уперед або долу, руки зазвичай не зображені. Винятки — мадонна з немовлям, де руки Богородиці утримують дитину (рельєфи-погруддя з пофарбованого фаянсу родини делла Роббіа).

Брут роботи Мікеланджело[ред.ред. код]

Мікеланджело. Погруддя Брута, Флоренція, Національний музей.

Серед безумовних шедеврів доби італійського відродження — погруддя Брута, створене скульптором Мікеланджело у 15371538 рр. Твір Мікеланджело — покажчик як далеко зайшло вивчення і засвоєння досягнень давньоримської скульптури в Італії на новому етапі. Тепер це і цікава композиція, і нове ідейне навантаження, далеке від декоративності. Саме звернення до образу убивці римського імператора заради відновлення республіканського правління мало антитиранічне забарвлення і навертало думки сучасників до нещодавніх політичних подій, до відновлення тиранічної влади Медічі у Флоренції. Зрозуміло, що подібне погруддя не могли замовити ні світські тирани-володарі Флоренці, ні римські папи — духовні тирани тодішньої Західної Європи. Антитиранічне ідейне забарвлення погруддя було таким наявним, що Мікеланджело умовили припинити роботу над небезпечним твором і погруддя залишилося незавершеним. Тільки надзвичайні мистецькі якості твору врятували погруддя від знищення. Брут Мікеланджело так і залишився поодинаким зразком прореспубліканських, антитиранічних настроїв митця в добу формування абсолютизму як типу імперської влади на теренах Західної Європи в 16 столітті.

В добу бароко[ред.ред. код]

П'єтро Баратта, алегорія зими, серія «Сезони». Літній сад (Санкт-Петербург) .


В добу бароко погруддя як жанр мистецтва пережило справжній розквіт. Цьому сприяло декілька факторів — віднайдення нових погрудь доби Стародавнього Риму, серед яких і видатні зразки, прискипливе вивчення отриманих зразків, суперництво майстрів між собою, загальне підвищення майстерності західноєвропейських скульпторів 16-17-18 століть. Тільки в Італії працює ціла низка талановитих майстрів, серед яких — * Бенвенуто Челліні


Вони створюють погруддя в різних техніках і дуже різні за призначенням. Це може бути портрет для кабінету світського вельможі чи церковного князя, портрет для галереї, погруддя для художнього надгробку в соборі. З часом погруддя переходять в сад бароко в якості меморіальної пам'ятки чи розповсюдженої алегорії (уособлення чотирьох пір року «Сезони», уособлення людських темпераментів або почуттів, іноді обіграні чисто декоративні якості зображеної особи — негр у яскравому вбранні, умовний дівочий бюст тощо.)

В 18 столітті[ред.ред. код]

В 18 столітті художня ініціатива майже цілком переходить з Італії до інших держав, перш за все — до Франції. Саме тут є умови для мистецьких пошуків, своя система виховання нових майстрів, сфорувалася система державних і приватних замов, саме тут сконцентрована найбільша кількість видатних майстрів, серед яких — * Куазевокс

Показовою для доби була творча біографія скульптора-італійця Карло Бартоломео Растреллі. Не находячі використання своїх видатних здібностей в Римі і Флоренції, він їде на заробітки у Париж, визнаний мистецький центр 17-18 століть. І лише випадок призводить до переїзду видатного скульптора у нову країну Московію, щойно тісно залучену до культурного надбання західноєвропейської цивілізації.


Галерея[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Słownik terminologiczny sztuk pięknych, red. Kubalska-Sulkiewicz K., Warszawa 1996, s. 324.(польськ).
  • «Малая история искусств. Античное искусство», М, 1972 (рос).
  • Соколов Г. И."Римский скульптурній портрет ІІІ века и художественная культура того времени", М, «Искусство», 1983 (рос).

Посилання[ред.ред. код]