Горішня Вигнанка
| село Горішня Вигнанка | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 | |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Тернопільська область | ||||
| Район | Чортківський | ||||
| Громада | Чортківська міська рада | ||||
| Облікова картка | Горішня Вигнанка | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1581 | ||||
| Населення | 1011 (на 1.01.2018)[1] | ||||
| Територія | 1.950 км² | ||||
| Густота населення | 616.41 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 48515 | ||||
| Телефонний код | +380 3552 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 49°01′36″ пн. ш. 25°48′24″ сх. д. / 49.02667° пн. ш. 25.80667° сх. д.Координати: 49°01′36″ пн. ш. 25°48′24″ сх. д. / 49.02667° пн. ш. 25.80667° сх. д. | ||||
| Відстань до районного центру |
1.9 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 48500, Тернопільська обл., м. Чортків, вул. Шевченка, 21 | ||||
| Карта | |||||
  Горішня Вигнанка | |||||
 Горішня Вигнанка | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Горі́шня Ви́гнанка — село в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Чортківська міська громада. Адміністративний центр колишньої Горішньовигнанської сільської ради, якій було підпорядковане с. Переходи. До села приєднано хутір Вільховець.
Назва[ред. | ред. код]
За переказами, назва поселення походить від слова «вигони» (лівий берег р. Серет, зокрема територія сучасного села, відома природними пасовищами-вигонами). Відомі й інші версії походження села. Вигнанка була названа Долішньою і Горішньою. Долішня — це територія від р. Серет до підніжжя гори (нині район залізничного вокзалу, вулиць Замкової та Шопена м. Чорткова). Горішня Вигнанка була на місці сучасного села, вона на сто років молодша від Долішньої. Назва Долішня Вигнанка зберігалася до 1931 р.
Символіка[ред. | ред. код]
Герб с. Горішня Вигнанка: у золотому полі з трьома червоними трояндами із золотими осердями та зеленими листочками (2:1) зелене перекинуте вістря, в якому виходить срібна кінська голова.
Прапор с. Горішня Вигнанка: квадратне жовте полотнище, на якому три червоні троянди з жовтими осердями та зеленими листочками (2:1); з верхнього краю до середини прапора йде зелений клин, на якому виходить біла кінська голова.
Голова коня уособлює вигони та пасовища, на яких місцеві мешканці займалися вирощуванням худоби та коней (герб є напівпромовистим). Три троянди вказують на розташування села біля Чорткова, «вгорі» від міста, оскільки колишня Нижня Вигнанка вже давно увійшла в його межі.
Розташування[ред. | ред. код]
Розташоване на лівому березі Серету, ліва притока Дністра, за 3 км від районного центру і найближчої залізничної станції Чортків.
Територія — 1,95 км². Дворів — 470.
Місцевості[ред. | ред. код]
- Вільховець — хутір, розташований за 0,7 км від села. У 1952 році на хуторі — 16 дворів, 58 жителів.[2]
Історія[ред. | ред. код]
Поблизу Горішньої Вигнанки виявлено археологічні пам'ятки трипільської культури та поховання перших століть н. е. Вигнанка — поселення трипільської культури розміщене на городі та в парку. На поселенні досліджено розкопками площу 10×12 м, виявлено рештки житла, значено уламки розписної кераміки та крем'яні знаряддя. Розкопки Г. Оссовського у 1890 р. Матеріал зберігається в Краківському археологічному музеї[3][4].
Перша писемна згадка — 1581.
Від кінця XI ст. до 1144 року територія села належала до Теребовльського, відтак — Галицького, згодом — Галицько-Волинського князівств; від 1387 під владою феодальної Польщі.
Перші поселенці Горішньої Вигнанки походили з родин Шовкопляса та Семенчука, які перебралися сюди із села Майдан. Населення села поступово зростало і вже у XVII ст. становило 200—250 родин. Люди заселяли окремі околиці, яким відповідно до занять та природних відмінностей давали назви: Рогатівка, Середня, Глинища, Підстінки, Лан, Підлісок, Кринички, Вільхівчики.
1655 — козацькі полки під час Національно-визвольної революції українського народу, звільнивши велику частину західноукраїнських земель, пройшли селом на штурм м. Чорткова і здобули його.
1918 — створено сільський комітет ґміни із шести осіб, який був місцевим представницьким органом ЗУНР.
3 жовтня 1920 — встановлено польську владу.
1923—1927 — відбулися сільські заворушення.
У боях проти гітлерівців брали участь 62 мешканці села; під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 19 жителів:
- Зенон Березовський (нар. 1925),
- Йосип Кузів (нар. 1915),
- Едуард Куніцький (нар. 1905),
- Йосип Новіцький (нар. 1900),
- Володимир Панасюк (нар. 1922),
- Йосип Турчин (нар. 1914).
В УПА воювали Роман Бачинський («Степовик»), Ганна Гуцил, Кароліна Гуцул, Марія Гуцул, Павлина Гуцул, Володимир Подолянський, Йосип Шиманський та інші.
З 1947 року мешканці села зазнали каральної акції операції «Захід».
З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.
У липні 2000 року внаслідок буревію пошкоджено дахи на 154 житлових та господарських будинках.
З 19 лютого 2020 року Горішня Вигнанка належить до Чортківської міської громади.[5]
Населення[ред. | ред. код]
| Чисельність населення, чол. | |||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1900 | 1910 | 1921 | 1931 | 2014 | 2018 | ||||||||||||||
| 1108 | 1120[1] | ||||||||||||||||||
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1120 осіб, з яких 484 чоловіки та 636 жінок[6].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1202 особи[7].
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[8]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,75 % |
| російська | 0,75 % |
| польська | 0,25 % |
| білоруська | 0,08 % |
| вірменська | 0,08 % |
Релігія[ред. | ред. код]
- церква Різдва Пресвятої Богородиці (УГКЦ, 2010 р.).
Пам'ятники[ред. | ред. код]
Споруджено:
- пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим під час німецько-радянської війни (1988),
- встановлено
- погруддя Тараса Шевченка (1992).
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
За Австро-Угорщини і Польщі діяли філії товариств «Січ», «Луг», «Союз Українок», «Рідна школа», «Українська Бесіда», «Просвіта» та інших.
До 1939 року великим землевласником у Горішній Вигнанці був шляхтич Городецький, який мав тут фільварок.
1939 — відкрито початкову школу.
1941 — у селі примусово організовано колгосп, який відновив діяльність у 1947 році.
1970 — місцевий колгосп спеціалізувався на відгодівлі свиней.
Горішня Вигнанка телефонізована (1969), газифікована (1996).
Нині діють загальноосвітня школа I—III ступенів, Будинок культури, бібліотека, ФАП, футбольний клуб «Факел», ПП «Яночка», ПП «Сван», ПАП «Оберіг», колективно-пайове господарство «Вигнанське», фермерські господарства «Хом'як», «Промінь», ТзОВ «Агробудсервіс», ковбасний цех, хлібопекарня, торгові заклади.
Відомі люди[ред. | ред. код]
Народилися[ред. | ред. код]
- Тадеуш Варжевський (Tadeusz Warzewski; 1896—1972) — польський математик;
- Тадеуш Гензель (Tadeusz Henzel; 1905—1955) — польський учений-антрополог, етнолог, педагог;
- Михайло Коссак (1874—1938) — театральний дириґент, композитор, педагог-вокаліст, громадський діяч;
- Роман Кійонко — український військовослужбовець, старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.[9]
- Олег Коцан — кандидат економічних наук;
- Павло Крижановський (1892—?) — один із українських першопоселенців у Канаді, підприємець;
- Йосифа Овод — заслужений працівник культури України;
- Францішек Угорчак (Franciszek Uhorczak; 1902—1981) — польський вчений у галузі географії і картографії, доктор філософії (1932 р.), професор;
- Христина Феціца (нар. 1984) — український волонтер, громадський діяч[10];
- Холодюк Роман Дмитрович (1988—2022) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Іван Шиманський (1908—1933) — учасник національно-визвольних змагань;
- Олеся Куцій — кандидат технічних наук.
Печера[ред. | ред. код]
У селі є вапнякова печера (довжина 15 м).
Світлини[ред. | ред. код]
-
Дорога на село Горішня Вигнанка -
Церква Різдва Пресвятої Богородиці -
Пам'ятний хрест в центрі села -
Панорама міста Чорткова з Горішньої Вигнанки -
Школа
Див. також[ред. | ред. код]
- Вигнанка (Чортків)
- Поділля — історико-географічна область.
- Подоляни — етнографічна група українців, населення Поділля.
- Подільський говір — різновид говорів української мови.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Відповідь Чортківської РДА на інформаційний запит №01-1026 від 9 липня 2018 року. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 4 січня 2019.
- ↑ М. Федечко. Горішня Вигнанка // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 463. — ISBN 978-966-457-246-7.
- ↑ Археологічні пам'ятки Української РСР. — К. : Наукова думка, 1966. — С. 310.
- ↑ Вовк Ф. К. Вироби передмікенського типу на Україні // Матеріали до українсько-руської етнології. — К., 1905 — С. 19.
- ↑ ВВРУ, 2020, № 10, стор. 22
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ На Донеччині загинув Герой з Чортківщини Роман Кійонко - 20 хвилин. te.20minut.ua (укр.). Процитовано 23 грудня 2022.
- ↑ Г. Садовська. Волонтерка, директорка благодійного фонду «Логістичний центр допомоги бійцям АТО/ООС» Христина Феціца: «Іншого в житті, крім турботи про захисників, у мене немає» // Урядовий кур'єр. — 2023. — 19 січня.
Джерела[ред. | ред. код]
- Івахів Г. Горішня Вигнанка // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 399. — ISBN 966-528-197-6.
- Мельничук Б., Федечко М. Горішня Вигнанка // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 462—463. — ISBN 978-966-457-246-7.
Посилання[ред. | ред. код]
| ||||||||