Скородинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Скородинці
Каплиця УГКЦ, с. Скородинці, 2016.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський район
Рада/громада сільська рада
Код КОАТУУ 6125587401
Облікова картка Скородинці 
Основні дані
Населення 657 (2014)
Територія 2.349 км²
Густота населення 337.16 осіб/км²
Поштовий індекс 48513
Телефонний код +380 +380 3552
Географічні дані
Географічні координати 49°04′40″ пн. ш. 25°44′44″ сх. д. / 49.07778° пн. ш. 25.74556° сх. д. / 49.07778; 25.74556Координати: 49°04′40″ пн. ш. 25°44′44″ сх. д. / 49.07778° пн. ш. 25.74556° сх. д. / 49.07778; 25.74556
Водойми р. Серет
Найближча залізнична станція Білобожниця
Місцева влада
Адреса ради с. Скородинці, Чортківський р-н, Тернопільська обл., 48580
Карта
Скородинці is located in Україна
Скородинці
Скородинці
Скородинці is located in Тернопільська область
Скородинці
Скородинці

Скоро́динці — село Чортківського району Тернопільської області. Центр сільради.

Етимологія[ред.ред. код]

За переказами, назва походить від трави скорода, що росла в навколишніх лісах; за іншою версією — від слів «скоро день»: скороденці, нібито, так називали мешканців села; за ще однією — від дієслова «скородити» — поселення на випаленому від лісу і заскородженому місці.

Географія[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Розташоване на правому березі р. Серет (ліва притока Дністра), за 12 км від районного центру і 10 км від найближчої залізничної станції Білобожниця.

Назва[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

Давні часи[ред.ред. код]

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки середнього палеоліту.

Середньовіччя, Новий час[ред.ред. код]

Згадується 5 березня 1464 року в книгах галицького суду[1].

Відоме від 1568 як Сковродинці.

XX століття[ред.ред. код]

1905 — внаслідок пожежі згоріло більше половини дворів.

1957 — збудовано ГЕС на Скородинському ставу; 1963 — цегельний завод

У 1900 року в селі — 1325 жителів, 1910—1396, 1921—1404, 1931—1420; 1921—271, 1931—302 двори.

На початку XX ст. деякі мешканці Скородинців, рятуючись від злиднів, емігрували в Канаду, Бразилію.

Під час пацифікації (1930) польські жандарми заподіяли шкоду парохіяльним будинкам і господарствам національно свідомих селян.

Після встановлення у 1939 р. радянської влади в селі заарештували Антона Солецького, вбили у криївці (1940) Антона Шевцева; органи НКВС знищили у Чортківській тюрмі жителів Скородинців Степана Лиса й Антона Пелехатого;

20–21 липня 1941 р. розстріляли в місті Умані на Черкащині Стефана Василика, Петра Калабуха, Миколу Футру, Миколу Фількевича, Івана Чайку, Григорія Шевцева.

Навесні 1941 р. заарештовано, виселено і замордовано 18 жителів села.

В УПА воювали жителі Скородинців: Володимир Бандур, Іван Бандур, Михайло Бандур, Богдан Бойчук, Ганна Бойчук, Михайло Гапій, Михайло Каськів, Іван Козів, Михайло Кузіви, Лука Маланчук, Петро Маланчук, Степан Маланчук, Павло Олійник, Антін Пелехатий, Тарас Пшоняк, Степан Романів, Михайло Романюк, Іван Стельмащук, Михайло Стельмащук, Мирослав Стець, Петро Фірман.

У дивізії «Галичина» — М. і П. Підгородецькі.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 55 жителів села:

  • Михайло Балабух (нар. 1912),
  • Василь Бандура (нар. 1907),
  • Іван Бандура (нар. 1903),
  • Степан Бандура (нар. 1923),
  • Михайло Бойко (нар. 1903),
  • Степан Бойко (нар. 1913),
  • Іван Бойчук (нар. 1911),
  • Михайло Василів (нар. 1895),
  • Іван Гадух (нар. 1901),
  • Степан Гарциків (нар. 1909),
  • Франко Гільчинський (нар. 1910),
  • Тадей Дашин (нар. 1921),
  • Олексій Дуриш (нар. 1904),
  • Василь Ковальчук (нар. 1902),
  • Іван Когут (нар. 1909),
  • Михайло Когут (нар. 1908),
  • Ярослав Костик (нар. 1921),
  • Іван Курасевич (нар. 1907),
  • Михайло Мазур (нар. 1902)

Після закінчення Другої світової війни поляків зі Скородинців радянська влада переселила в Польщу, майже половину українського населення вивезла у Сибір, натомість до села прибули українці, виселені з Перемишльщини та Сяноччини (Польща), а також калмики з Росії.

Освіта[ред.ред. код]

За переказом Василя Підперигори (нар. 1916), в Скородинцях ще у XVIII ст. функціонувала школа, в якій навчали читати, писати і ткацькому ремеслу. Навчали польською мовою, один день на тиждень заняття проводились українською, бо вчилися разом діти українців і поляків.

На початку ХХ ст. школа була п'ятикласною. Молодші школярі навчалися в приміщенні основного будинку школи, а п'ятикласники — у будинку польського господаря, який здавав громаді в оренду одну кімнату.

В період Другої світової війни школа функціонувала з вимушеними перервами. Навчали українською мовою.

1947 — запроваджено семирічне навчання.

У 1950-х роках кількість дітей значно зросла, почали будівництво нового приміщення школи.

1993 — здано в експлуатацію добудований корпус, де розміщені фізичний та хімічний кабінети, виробнича майстерня, спортивний зал, шкільна їдальня.

Нині діє Скородинська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів.[2]

Релігія[ред.ред. код]

Згідно з дослідженнями Василя Олійника, до 1700 р. в селі були дерев'яна церква святого Михаїла, яку згодом перевезли у с. Майдан (нині Гусятинського району).

У селі є дві каплиці: першу — в 1963, другу — Івана Хрестителя у 1993 році.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Каплиця УГКЦ

У 1991 р. насипано символічну могилу в пошану Українських Січових Стрільців.

Встановлено

  • пам'ятник Тарасу Шевченку (1963)
  • хрест на честь Незалежності України (1991)
  • пам'ятний хрест на честь скасування панщини (1848)
  • фігура Покрови Матері Божої (2012)

Соціальна сфера, господарство[ред.ред. код]

За Австро-Угорщини в Скородинцях функціонував фільварок євреїв Розенкранців.

1905 — внаслідок пожежі згоріло більше половини будівель села. Діяли читальня «Просвіти» (від 1905), філії товариств «Сокіл» (від 1910), «Сільський господар», «Рідна школа», «Відродження» та інших; споживча й кредитова кооперативи; театральний, самоосвітній та інші гуртки, хор, оркестра.

До Першої світової війни в селі працював млин (мурований), знищений за радянської влади (1939—1941), частково відбудований після Другої світової війни.

1935 — жителі спорудили будинок Просвіти, в якому працювали: філії українських товариств, осередок споживчої кооперації, молочарня, дитячий садок та бібліотека.

Нині працюють дитячий садочок, клуб, бібліотека ім. В. Фльорківа, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, відділення зв'язку, торговий заклад, дочірнє підприємство «Цегельник», ТзОВ «Скородинський фільварок», ТзОВ «Обрій», ТзОВ «Серет-Інвест».

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

  • Василь Олійник (1948—2010) — господарник, доктор економічних наук, професор, громадський діяч;
  • Антін Солецький (нар. 1919) — підприємець, громадський діяч;
  • Антон Стельмащук (нар. 1947) — вчений у галузі аграрної економіки;
  • Ігор Штуник (1972[3]—2017) — український військовий[4].
  • Павло Стельмащук (1918—1964) — самодіяльний дириґент, співак (бас), композитор, музикант, фольклорист;
  • Степан Стельмащук (1925—2011) — професор, дириґент, композитор, фольклорист, педагог, громадський діяч, лауреат Всеукраїнської премії ім. Братів Богдана і Левка Лепких, упорядник збірника «Сто українських пісень села Скородинці на Тернопільщині» (1967), співавтор двотомника «Пісні Тернопільщини» (1989, 1933 рр.);
  • Василь Фльорків (1895—1974) — січовий стрілець, хорунжий УГА, депутат Народних зборів у Львові (жовтень 1939) громадський діяч.
  • Штуник Ігор, військовик ЗСУ, загинув 26 червня 2017-го у зоні бойових дій в Луганській області[5]

Перебували[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Мережні ресурси[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]