Громада

Грома́да — група людей, об'єднаних спільністю становища, інтересів, що ставить перед собою певні спільні завдання. Наприклад, релігійна громада, селянська громада, організація. Громада (лат. politia політія — община) — форма соціальної (колективної) організації людей, місцева спільнота, місцева організація та частина суспільства; характерна майже для всіх народів. Іноді — гурт дружніх людей.

Відомості

Виникла за часів первіснообщинного ладу. Її ознаками були спільна власність на засоби виробництва та звичаєві форми самоврядування. З розвитком суспільства, майнової нерівності і приватної власності змінювалась і форма общини: родова (матріархат), сімейна (патріархат), сільська (поземельна). З утворенням великого феодального землеволодіння втратила незалежність, перетворившись на залежну від панівних верств організацію безпосередніх виробників. Розпалася з розвитком капіталістичних відносин.

лат. civitas — держава (від «держати») — об'єднуючий фактор декількох політій.

За даними Великої Радянської енциклопедії:

• Громада — сільська община в Україні і в Білорусі до початку 20 ст.

За даними Етимологічного словника української мови укладеного 1989 року:

• Громада — «суспільство, група, товариство; великий предмет; купа».

Історія

Протягом 6–9 ст. на українських землях виділяються три стадіальні види громад: великосімейна, територіально-великосімейна і територіальна громада Великосімейна громада складалась із великих патріархальних сімей, які оселялися на незначній відстані одна від одної і зберігали родинну єдність. Територіально-великосімейна громада об'єднувала різнотипні сім'ї — переважно патріархальні, а також невеликі нерозділені та моногамні, які були розосереджені по територіальні громади на значній відстані і стосунки між якими визначались не лише родинними зв'язками, а й необхідністю проживання на спільній території (сусідські, територіальні зв'язки). Територіальна громада складалася здебільшого з невеликих нерозділених і моногамних і частково з великих патріархальних сімей, які всі разом проживали на одній території і підтримували сусідські стосунки.

За раннього середньовіччя основною формою незалежної громада виступала верв (давньоруська сільська община). Паралельно, починаючи від 10–11 ст., існували залежні від замків громади князівських сіл та посадські громади давньоруських міст. У 14–16 ст. важливою формою громад в Україні були громади-волості, які складалися як з окремих великих дворищ, у кожному з яких мешкала широка нерозділена сім'я, так і з їхніх об'єднань — селищ і сіл-громад, що сформувались у старих поселеннях волості. (Такі громади можна вважати територіально-адміністративними одиницями — див. Громада поземельна). Волосна форма громад синхронно була поширена в Росії (в центральних регіонах — до середини 16 ст.; на півночі та північному сході — до середини 17 ст.) та Білорусі (до кінця 16 ст.). У загально-європейському контексті громада-волость типологічно була близька до громад Скандинавії. Для даного типу територіальної громади була характерна значна управлінська, судова й фіскальна автономія у поєднанні з регулюванням землекористування та режиму сільсько-господарського виробництва.

Протягом 16 ст. у ході трансформації громади-волості основною формою територіальної громади стає окреме багатодвірне село (дольового і подворищного типів), яке складалося переважно з односімейних дворогосподарств (димів, домів, подим'їв). У складі громади окремого села продовжували частково зберігатися великосімейні дворища, які в межах окремих кутків чи вулиць відтворювали у мікромасштабі сільську громаду (власне самоуправління, звичаї, культ предків тощо).

Суть еволюції дворищного ладу в Україні полягала в перетворенні дворищ (та їхніх груп) — складових частин волосної форми громади — в дольові та подвірні (подворищні) громади багатодвірних сіл. Перехідною формою від напіврозділеного дворища громади-волості до громади багатодвірного села були відомі з 15 ст. сябринні громади (переважно дольового типу; див. Сябри). У 17–18 ст. сябринні громади були поширені в Лівобережній Україні та Слобідській Україні й створювалися переважно вже штучним шляхом із сусідніх дворогосподарств для освоєння цілини. Іншими формами територіальної громади в даному регіоні також були селянські громади та козацькі товариства (багатодвірних сіл), а в південних і центральних районах Лівобережжя зустрічалися й волосні громади.

Протягом 17–18 ст. еволюція української територіальної громади відбувалася шляхом її перетворення на додаток до помісної системи. З розвитком капіталістичних відносин громади та громадські землеволодіння поступово розпадалися й остаточно були підірвані столипінською аграрною реформою.

Джерела

• Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015
• ОБЩИНА //Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• ОБЩИНА //Енциклопедія історії України

Література

• В. Корнієнко. Громада // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.157 ISBN 978-966-611-818-2.

Див. також

• Територіальна громада
  • ОТГ
• Релігійна громада
• Спільнота
• Комуна
• Муніципалітет
• Поселення
• Община — як адміністративна одиниця.
  • Община — адміністративна одиниця найнижчого рівня в Японії VII — VIII століття.