Громада

Громада (лат. politia політія — община) — форма соціальної (колективної) організації людей, місцева спільнота, місцева організація та частина суспільства; характерна майже для всіх народів. Іноді — натовп дружніх людей.

Відомості

Виникла за часів первіснообщинного ладу. Її ознаками були спільна власність на засоби виробництва та звичаєві форми самоврядування. З розвитком суспільства, майнової нерівності і приватної власності змінювалась і форма общини: родова (матріархат), сімейна (патріархат), сільська (поземельна). З утворенням великого феодального землеволодіння втратила незалежність, перетворившись на залежну від панівних верств організацію безпосередніх виробників. Розпалася з розвитком капіталістичних відносин.

лат. civitas — держава (від «держати») — об'єднуючий фактор декількох політій.

За даними Великої Радянської енциклопедії:

• Громада — сільська община в Україні і в Білорусі до початку 20 ст.

За даними Етимологічного словника української мови укладеного 1989 року:

• Громада — «суспільство, група, товариство; великий предмет; купа».

Історія

Протягом 6–9 ст. на українських землях виділяються три стадіальні види Г.: великосімейна, територіально-великосімейна і територіальна Г. Великосімейна Г. складалась із великих патріархальних сімей, які оселялися на незначній відстані одна від одної і зберігали родинну єдність. Територіально-великосімейна Г. об'єднувала різнотипні сім'ї – переважно патріархальні, а також невеликі нерозділені та моногамні, які були розосереджені по територіальні громади на значній відстані і стосунки між якими визначались не лише родинними зв'язками, а й необхідністю проживання на спільній території (сусідські, територіальні зв'язки). Територіальна Г. складалася здебільшого з невеликих нерозділених і моногамних і частково з великих патріархальних сімей, які всі разом проживали на одній території і підтримували сусідські стосунки.

За раннього середньовіччя основною формою незалежної Г. виступала верв (давньоруська сільська община). Паралельно, починаючи від 10–11 ст., існували залежні від замків Г. князівських сіл та посадські Г. давньоруських міст. У 14–16 ст. важливою формою Г. в Україні були Г.-волості, які складалися як з окремих великих дворищ, у кожному з яких мешкала широка нерозділена сім'я, так і з їхніх об'єднань – селищ і сіл-громад, що сформувались у старих поселеннях волості. (Такі Г. можна вважати територіально-адміністративними одиницями – див. Громада поземельна). Волосна форма Г. синхронно була поширена в Росії (в центральних регіонах – до середини 16 ст.; на півночі та північному сході – до середини 17 ст.) та Білорусі (до кінця 16 ст.). У загально-європейському контексті Г.-волость типологічно була близька до Г. Скандинавії. Для даного типу територіальної Г. була характерна значна управлінська, судова й фіскальна автономія у поєднанні з регулюванням землекористування та режиму с.-г. виробництва.

Протягом 16 ст. у ході трансформації Г.-волості основною формою територіальної Г. стає окреме багатодвірне село (дольового і подворищного типів), яке складалося переважно з односімейних дворогосподарств (димів, домів, подим'їв). У складі Г. окремого села продовжували частково зберігатися великосімейні дворища, які в межах окремих кутків чи вулиць відтворювали у мікромасштабі сільську Г. (власне самоуправління, звичаї, культ предків тощо).

Суть еволюції дворищного ладу в Україні полягала в перетворенні дворищ (та їхніх груп) – складових частин волосної форми Г. – в дольові та подвірні (подворищні) Г. багатодвірних сіл. Перехідною формою від напіврозділеного дворища Г.-волості до Г. багатодвірного села були відомі з 15 ст. сябринні Г. (переважно дольового типу; див. Сябри). У 17–18 ст. сябринні Г. були поширені в Лівобережній Україні та Слобідській Україні й створювалися переважно вже штучним шляхом із сусідніх дворогосподарств для освоєння цілини. Іншими формами територіальної Г. в даному регіоні також були селянські Г. та козацькі товариства (багатодвірних сіл), а в південних і центральних районах Лівобережжя зустрічалися й волосні Г.

Протягом 17–18 ст. еволюція української територіальної Г. відбувалася шляхом її перетворення на додаток до помісної системи. З розвитком капіталістичних відносин Г. та громадські землеволодіння поступово розпадалися й остаточно були підірвані столипінською аграрною реформою.

Див. також

• Територіальна громада
• Спільнота
• Комуна
• Муніципалітет
• Поселення
• Община — адміністративна одиниця найнижчого рівня в Японії VII — VIII століття.

Джерела

• Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015
• ОБЩИНА //Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 1998. — ISBN 966-749-200-1.
• ОБЩИНА //Енциклопедія історії України

Література

• В. Корнієнко. Громада // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.157 ISBN 978-966-611-818-2.

Це незавершена стаття з соціології. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.