Гудименко Федір Сидорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гудименко Федір Сидорович
Народився 12 (25) лютого 1905(1905-02-25)
Ольгопільський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 11 жовтня 1982(1982-10-11) (77 років)
Діяльність математик
Науковий ступінь кандидат фізико-математичних наук
Заклад Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Нагороди
Орден Червоної Зірки

Гудименко Федір Сидорович — український вчений-математик

Народився 12 (25 лютого) 1905 року в селі Шумилово Устянської волості Ольгопільського повіту Подільської губернії (нині Бершадський район Вінницької області) — помер 11 жовтня 1982 року.


Родина[ред. | ред. код]

Батько Гудименко Сидір Павлович (помер у 1952 році), мати Товмаченко Марія Макарівна (померла в 1947 році).

Землі у родині було мало (1,5 десятини), то щоб прогодувати родину у 6 душ батьки працювали по найму у поміщицькому господарстві до 1917 року.

З початком Першої світової війни, в 1914 році, батько, Сидір Павлович Гудименко був мобілізований в армію, де пробув рядовим до 1917 року. За хоробрість його було нагороджено чотирма Георгіївськими хрестами.

У родині Гудименків було п'ятеро дітей. Федір, Григорій, Христина, Олена і Марія. З 1913 року Федір працював у господарстві свого батька.

Освіта[ред. | ред. код]

Навчався в 1913—1916 роках в церковно-приходській школі. У 1916—1918 роках у двокласному училищі. У 1919—1921 в Єдиній трудовій школі.

У 1924 році був командирований Гайсинською окружною комісією Комітету незаможних селян і вступив до Київського інституту народної освіти (ІНО) на факультет профосвіти — цикл фізико-математичний, який закінчив у 1928 році.

Восени 1928 року поступив до аспірантури. Науковим керівником Федора Сидоровича Гудименка був видатний український математик, творець першої великої математичної школи в Україні; академік АН України (1919) Д. О. Граве. Закінчив аспірантуру в 1931 році без захисту дисертації.

Педагогічну роботу розпочав у 1929 році на посаді асистента Київського ІНО. І працював там до осені 1931 року.

З жовтня 1931 року, до призову в лави Червоної Армії в 1933 році, працював асистентом Ленінградського державного університету.

У 1934 році був у лавах Червоної Армії. Після демобілізації в 1935 році працював редактором Ленінградського ОНТІ.

До Києва повернувся у вересні 1935 року, і до початку Другої світової війни працював старшим викладачем Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

Участь у Другій світовій війні[ред. | ред. код]

23 червня 1941 року, як лейтенант запасу, був призваний до армії. І у складі 186-го Зенітно-протитанкового полку РГК, на посаді командира зводу управління, перебував на фронті до 17 травня 1942 року.

У той день, на світанку, будучи на Спостережному пункті в районі міста Слов'янська, поранений у стегно та контужений і був взятий у полон.

Федір Сидорович Гудименко перебував у таборі для військовополонених на території Румунії у Чемстахові, а на території Румунії до 24 серпня 1944 року.

Після звільнення з полону військами радянської армії був направлений в одну з частин Другого Українського фронту.

У складі частини, що входила до складу Другого Українського фронту, брав участь у штурмі Будапешта, а також у боях з гітлерівцями на території Угорщини, Австрії та Чехословаччини.

У січні 1946 року демобілізувався з лав радянської армії і повернувся на роботу до Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

До 1949 року працював старшим викладачем на кафедрі диференціальних рівнянь, а з осені 1952 року — на кафедрі загальної математики.

З 1949 року був головою профбюро механіко-математичного факультету Київського університету. 25 січня 1952 року захистив дисертацію на ступінь кандидата фізико-математичних наук на тему «Деякі методи наближених обчислень власних значень» під керівництвом наукового керівника, члена-кореспондента АН СССР та дійсного члена АН УРСР М. М. Боголюбова і дістав право на звання доцента, котре було присвоєно Ф. С. Гудименку 14 лютого 1953 року.

Протягом 16 років (1954—1970) був завідуючим кафедрою загальної математики механіко-математичного факультету університету. А з 1970 до 1975 року він доцент цієї кафедри.

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями «За оборону Києва», «За взяття Будапешта», «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.», «Ветеран труда», «125 років КДУ»

Друковані наукові праці[ред. | ред. код]

  1. «Вища математика», 1939 рік, «Радянська школа»
  2. «Математичний аналіз», 1940 рік, «Радянська школа»
  3. «О некоторых методах приближенных вычислений собственных значений», 1950, автореферат диссертации, Киев
  4. «О некоторых методах приближенных вычислений собственных значений», 1950, диссертация
  5. «Узагальнена формула Релея-Крилова і спосіб сталих коефіцієнтів», 1958 рік, «Математичний збірник» № 6, КДУ
  6. «Диференціальні рівняння», 1958 рік, підручник для студентів фізмат факультетів університетів, КДУ
  7. «Збірник задач з диференціальних рівнянь», 1962 рік, Київ, КДУ, у співавторстві — Павлюк І. А., Волкова В. О.
  8. «Вища математика», 1964 рік, КДУ, підручник
  9. «Збірник задач з вищої математики», 1967 рік, КДУ, Київ
  10. «Збірник задач з диференціальних рівнянь», 1972 рік, «Вища школа», у співавторстві — Волкова В. О., Павлюк І. А.
  11. «Методичні вказівки та контрольні завдання з математики для слухачів заочних підготовчих курсів», 1963 рік, КДУ, Київ, «Радянська школа», співавтор Савченко
  12. «Методичні вказівки та контрольні завдання з математики для слухачів заочних підготовчих курсів», 1967 рік, КДУ, Київ, співавтор Михайловський В. І.
  13. «Методичні вказівки та контрольні завдання з математики для слухачів заочних підготовчих курсів», 1969 рік, «Радянська школа», співавтор Михайловський В. І.
  14. «Б. В. Остроградський», 1966, «Знання та праця» № 1
  15. «Російсько-український математичний словник», 1960 рік, АН УРСР, співавтори Й. Б. Погребиський, Д. Н. Сакович, М. А. Чайковський, «Видавництво АН УРСР», 12 тисяч термінів, 162 сторінки
  16. «Підручник за яким не можна вчитися», 1960 рік. Рецензія на книгу С. П. С. П. Лундіна «Курс вищої математики для фармацевтичних інститутів», «Держмедвидав», «Робітнича газета» № 72 26 березня 1961 року

Література та джерела[ред. | ред. код]