Гуска сіра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сіра гуска
Anser anser 2 (Piotr Kuczynski).jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Гусеподібні (Anseriformes)
Родина: Качкові (Anatidae)
Підродина: Гусеві (Anserinae)
Рід: Гуска (Anser)
Вид: Гуска сіра
Біноміальна назва
Anser anser
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Anser anser
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Anser anser
ITIS logo.svg ITIS: 175028
IUCN logo.svg МСОП: 22679889
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 8843
Fossilworks: 369191
яйце Anser anser - Тулузький музей

Гу́ска сі́ра (Anser anser) — вид птахів родини качкових, один з найпоширеніших представників роду гусок (Anser). В Україні гніздовий, перелітний, зимуючий вид.

Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]

Маса тіла 2,5-6,0 кг, довжина тіла 75-90 см, розмах крил 147-180 см. Дорослий птах зверху сірувато-бурий; значна частина верхніх покривних пер крил світло-сіра; пера спини і покривні пера крил зі світлою верхівкою; низ світло-бурий, з темно-бурими плямами на череві; задня частина черева, надхвістя та підхвістя білі; стернові пера бурі, з білою верхівкою; дзьоб рожевий або жовтогарячий, на кінці білуватий; ноги рожеві. У молодого птаха спина темніша, на череві темних плям нема.[1]

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Займає переважно великі водойми з повільною течією, або без неї з багатою навколоводною рослинністю і низьким антропогенним пресингом. У вечірні та ранкові години може живитись на полях пагонами культурних злаків.[2]

Сірі гуси - соціальні птахи, що утворюють зграї. Це надає їм переваги тому, що пильність деяких особин у групі дозволяє решті годуватись без необхідності постійно пильнувати наближення хижаків. Після висиджування яєць родини групуються та спільно захищають потомство, залякуючи і відганяючи хижаків. Відігнавши хижака, гуси віддячують одне одному голосом та жестами. [3]

Молоді особини залишаються з батьками як сімейна група, мігруючи з ними в більшу зграю. Родина розпадається наступного року, коли дорослі проганяють їх зі своєї гніздової території. У Європі закономірності міграції добре вивчені та слідують традиційним маршрутам із відомими місцями зупинки та зимівлі. Молоді птахи вивчають ці місця у своїх батьків, які зазвичай залишаються разом на все життя. Сірі гуси залишають свої місця розмноження відносно пізно восени, наприклад відліт з Ісландії завершується до листопада і розпочинають міграцію повернення вже в січні. Птахи, які розмножуються в Ісландії, зимують на Британських островах; вихідці з Центральної Європи зимують у Іспанії та Північній Африці; інші мігрують на Балкани, Туреччину та Ірак на зиму.[4]

Раціон[ред. | ред. код]

Сірі гуси в основному травоїдні та віддають перевагу коротким травам, що швидко ростуть, тому їх часто можна зустріти на пасовищах поряд з вівцями чи коровами.[3] Оскільки трав'янисті рослини швидко проходять через кишківник і мають низьку поживність, гуси більшість свого часу витрачають на харчування. Також вони харчуються корінням, ягодами та водними рослинами (ряска, лепешняк плавучий). У зимовий час гуси їдять траву та листя, а також збирають зерно на стернях злаків, інколи харчуються на сільськогосподарських полях, особливо вночі. Вони харчуються вівсом, пшеницею, ячменем, гречкою, сочевицею, горохом та коренеплодами, іноді жолудями, також вживають дрібну рибу, земноводних, ракоподібних, молюсків та комах.[5]

Розмноження[ред. | ред. код]

Сірі гуси здебільшого формують моногамні пари довготривалим партнерством. Ймовірність зміни партнера протягом життя складає 5-8%. Гніздо на землі - на гриві, кочках, або купі старого очерету. Воно побудоване із шматочків очерету, гілочок вересу, трави та моху, змішаних з невеликими пір'ям та пухом. Кладка складається з 4 - 10 яєць. Яйця спочатку кремово-білі, потім стають плямистими, середній розмір - 85 на 58 міліметрів [6]

Інкубація починається після закладання останнього яйця і триває приблизно 28 днів. Самка насиджує кладку на гнізді, самець залишається на варті десь поруч. Пташенята здатні покинути гніздо незабаром після висиджування. Обидва батьки беруть участь у піклуванні, скоро вони навчаються клювати їжу самостійно. Пташенята стають сформованими на 8-9 тиждень, приблизно в цей же час їх батьки відновлюють можливість літати після линьки.

Поширення в Україні[ред. | ред. код]

Гніздиться майже на всій території, крім більшої частини заходу країни та Криму переважно в заплавах річок, та озерах з заростями очерету; мігрує скрізь; зимує на півдні.

Див. також[ред. | ред. код]

На честь виду названо астероїд 8435 Ансер.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  2. Матвійчук О. А., Пірхал А. Б., Відуєцький А. В. Птахи Вінниччини. — Вінниця, 2017. — 328 с. — ISBN 978-966-924-582-3.
  3. а б Scheiber, Isabella B.R.; Weiß, Brigitte M.; Hemetsberger, Josef; Kotrschal, Kurt (2013). The Social Life of Greylag Geese. New York: Cambridge University Press. с. 9–10. ISBN 978-0-521-82270-1. 
  4. Greylag Goose ( Anser anser ) movements. British Trust for Ornithology. Процитовано 24 October 2015.  stated to be from Delany, S.; Veen, J.; Clark, J.A., ред. (2006). Urgent preliminary assessment of ornithological data relevant to the spread of Avian Influenza in Europe. Report to the European Commission. Study contract: 07010401/2005/425926/MAR/B4. 
  5. Witherby, H. F., ред. (1943). Handbook of British Birds, Volume 3: Hawks to Ducks. London: H. F. and G. Witherby Ltd. с. 149–186. 
  6. Бьоме Р. Л., Кузнєцов А. А. Птицы открытых и околоводных пространств СССР: Полевой определитель. — М. : Просвещение, 1983. — 176 с.