Дагоберт II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дагоберт II
Tiers de sou d'or de Dagobert II.jpeg
Народився 651(0651)
невідомо
Помер 23 грудня 679
Стене
Національність франк
Діяльність монарх[1]
Титул король
Посада king of Franks[d]
Термін 676—679 роки
Попередник Хлодвіг III
Наступник Теодоріх III
Конфесія католицтво
Батько Сігіберт III
Мати Хімнехільда
Рід Меровінги
Брати, сестри Bilichild[d][2]
Дружина Мехтільда
Гізела Родезька
Діти 1 сина та 4 доньки
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Дагоберт II (*Dagobert II, 651  —23 грудня 679) — король Австразії у 676679 роках.

Життєпис[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Походив з династії Меровінгів. Син Сігіберта III, короля Австразії, та Хімнехільди. Був доволі пізньою дитиною у королівській родині. Тому трохи раніше батько Дагоберта всиновив Хільдеберта, сина Грімоальда Старого, майордома Австразії. У 656 року помер Сігіберт III, після чого Грімоальд при підтримці єпископа Дезидерія, єпископа Пуатьє, поставив королем Хільдеберта, а Дагоберту наказав вистригли тонзуру та відправив до монастиря в Ірландії.

Дитинство провів в монастирі Слана поблизу Дубліна, де він отримав найкращу освіту, ніж йому могли б дати в Австразії. У 666 році він одружився на кельтської принцесі Мехтільді. Потім залишив перебрався до королівства Нортумбрия, де подружився з єпископом Вілфрідом Йоркським, який став його радником.

У 671 році, після смерті першої дружини, Дагоберт повернувся на континент, де йому підшукали в подружжя Гізелу, дочка Бери, графа Родезу. У 676 році повернувся до Австразию, де за підтримки майордома Вульфоальда повалив короля Хлодвіг III, переміг Еьроїна, майордома Нейстрії, і зайняв трон.

Королювання[ред.ред. код]

На відміну від попередників — «лінивих королів», правил сам. Був доволі жорстко, підпорядкувавши собі зворохоблену знать і поклавши край анархії. За три роки царювання король нажив собі безліч ворогів. Крім того, згідно з легендою, Дагоберт II зібрав в Ренн-ле-Шато незліченні скарби, готуючись до завоювання Аквітанії, втраченої Меровінгами 40 років тому. Проте зробити це король не встиг.

У 679 році проти Дагоберта II дозрів змову. 23 грудня 679 року під час полювання в лісі Вевр поблизу Вердена король від втоми заснув під деревом біля струмка. І тоді один з його слуг крадькома підібрався до Дагоберта II і вбив його ударом списа в око. Спадкоємця Дагоберт II незщалишив, тому трон Австразії деякий час залишався порожнім. Країною керував майордом Піпін Герістальський, поки після перемоги при Тертри в 687 році не посадив на трон Теодоріха III, короля Нейстрії.

Родина[ред.ред. код]

1. Дружина — Мехтільда

Діти:

  • Адела
  • Ротільда
  • Рагнетруда
  • Ірміна

2. Дружина — Гізела

Діти:

  • Сігіберт (помер малим)

Канонізація[ред.ред. код]

Дагоберта II було канонізовано 10 вересня 872 року. Святого Дагоберта в римо-католицькій церкві шанують як покровителя вкрадених дітей, королів, сиріт, батьків великих родин.

В літературі[ред.ред. код]

Протягом XX ст. були опубліковані статті і книги, присвячені «Пріорату Сіону» — таємному товариству, начебто спадкоємцю ордена тамплієрів. Француз П'єр Плантар, який оголосив себе главою пріорату, називав себе прямим нащадком Дагоберта II по чоловічій лінії і на підтвердження цього підробив відповідний родовід.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 108–110. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  2. Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 106 et 131. — ISBN 978-2-9501509-3-6

Джерела[ред.ред. код]

  • Ian Wood, The Merovingian Kingdoms 450—751(Longman, 1993)
  • Christian Pfister, La Gallia sotto i Franchi merovingi. Vicende storiche, in Storia del mondo medievale, Cambridge, Cambridge University Press, 1999, pp. 688—711.
  • Ekkart Sauser: Dagobert II.. In: Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon (BBKL). Band 23, Bautz, Nordhausen 2004, ISBN 3-88309-155-3, Sp. 252—253.
  • Nathalie Stalmans, La Conjuration des Fainéants, Terre de brume, 2008