Сігіберт II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сігіберт II
Trémissis de Sigebert II frappé à Viviers (Ardèche).jpeg
Народився 602(0602)
невідомо
Помер 613
невідомо
вбивство
Національність франк
Діяльність монарх[1]
Титул король
Термін 613 рік
Попередник Теодоріх II
Наступник Хлотар II
Конфесія католицтво
Батько Теодоріх II
Рід Меровінги
Брати, сестри Childebert[d][2], Corbus[d][3] і Merowech[d][3]

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Сігіберт II (*Sigebert II, 602  —613) — франкський король Австразії та Бургундії у 613 році.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з династії Меровінгів. Позашлюбний син Теодоріха II, короля Бургундії та Австразії. Після раптової смерті останнього у 613 році, прабабця Брунгільда оголосила Сігіберта новим королем.

Втім незабаром серед австразійської знаті на чолі із Піпіном Ланденським і Арнульфом Мецьким виник намір запросити на трон Хлотаря II, короля Нейстрії. Замість перспективи опинитися знову під владою старої королеви, вони зволіли розпочати переговори з Хлотарем заради збереження власної незалежності. В свою чергу Брунгільда ​​зажадала від відмовитися відмовитися від Австразії, але той запропонував вирішити суперечку на зборах франків.

Хлотар висунув своє військо в Австразію і дійшов до Кобленця. Обидві армії зустрілися, але, оскільки більша частина магнатів Австразії і Нейстрії була у змові, війська розійшлися без бою. Брунгільда з Сігібертом II і його малолітніми братами укрилася в стінах Вормса.

Тоді Брунгільда ​​відправила Сігіберта II до Тюрінгії в супроводі майордома Варнахара, Альбоіна і інших знатних франків, щоб схилити зарейнських германців на свій бік. При цьому вона дала секретне розпорядження Альбоіну, щоб той убив Варнахара і інших супутників, якщо ті захочуть перейти на бік Хлотаря II. Альбоін розірвав і викинув листа Брунгільди, але Варнахар підібрав клаптики листа і зрозумів, що його життя перебуває в небезпеці. На зворотному шляху Варнахар підмовив бургундів вбити Брунгільду і всіх синів Теодоріха II і перейти на бік Хлотаря II.

Сігіберт II, зібравши військо, виступив назустріч Хлотарю II, але напередодні битви його армія на чолі із майордомами Варнахаром і Радоном зрадили, перейшовщи на бік супротивника. Переслідуючи Сігіберта II, король Нейстрії дійщов до Сони, де полонив Брунгільду, Сігіберта II і двох його братів Крамна і Меровея. Ще один брат, Хільдеберт, втік, і його більше ніхто ніколи не бачив. Сігіберт II і Крамн були страчені, а Меровея, хрещеника Хлотаря II, було відправлено до Нейстрию під нагляд графа Інгобада. Після цього Хлотар II став одноосібним володарем всього франкського королівства.

Джерела[ред.ред. код]

  • Christian Pfister, La Gallia sotto i Franchi merovingi. Vicende storiche, in Storia del mondo medievale, Cambridge, Cambridge University Press, 1999, pp. 688—711.
  • Bruno Dumézil, La reine Brunehaut, éditions Fayard, Paris, 2008, pp.314, 319.
  • Martina Hartmann: Die Merowinger (= Beck'sche Reihe. 2746 °C. H. Beck Wissen). C. H Beck, München 2012, ISBN 978-3-406-63307-2, S. 40–41.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 87–88. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  2. Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 86. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  3. а б Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 87. — ISBN 978-2-9501509-3-6