Сігіберт II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сігіберт II
лат. Sigibertus
Народився 602(0602)
невідомо
Помер 613
невідомо
·вбивство
Країна  Франкське королівство
Національність франк
Діяльність монарх
Титул король
Посада king of Franks[d]
Термін 613 рік
Попередник Теодоріх II
Наступник Хлотар II
Конфесія католицтво
Рід Меровінги
Батько Теодоріх II
Брати, сестри Childebertd[1], Corbusd[2] і Mérovéed[2]

Сігіберт II (*Sigebert II, 602  —613) — франкський король Австразії та Бургундії у 613 році.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з династії Меровінгів. Позашлюбний син Теодоріха II, короля Бургундії та Австразії. Після раптової смерті останнього у 613 році, прабабця Брунгільда оголосила Сігіберта новим королем.

Втім незабаром серед австразійської знаті на чолі із Піпіном Ланденським і Арнульфом Мецьким виник намір запросити на трон Хлотаря II, короля Нейстрії. Замість перспективи опинитися знову під владою старої королеви, вони зволіли розпочати переговори з Хлотарем заради збереження власної незалежності. В свою чергу Брунгільда ​​зажадала відмовитися від Австразії, але той запропонував вирішити суперечку на зборах франків.

Хлотар висунув своє військо в Австразію і дійшов до Кобленця. Обидві армії зустрілися, але, оскільки більша частина магнатів Австразії і Нейстрії була у змові, війська розійшлися без бою. Брунгільда з Сігібертом II і його малолітніми братами укрилася в стінах Вормса.

Тоді Брунгільда ​​відправила Сігіберта II до Тюрінгії в супроводі майордома Варнахара, Альбоіна і інших знатних франків, щоб схилити зарейнських германців на свій бік. При цьому вона дала секретне розпорядження Альбоіну, щоб той убив Варнахара і інших супутників, якщо ті захочуть перейти на бік Хлотаря II. Альбоін розірвав і викинув листа Брунгільди, але Варнахар підібрав клаптики листа і зрозумів, що його життя перебуває в небезпеці. На зворотному шляху Варнахар підмовив бургундів вбити Брунгільду і всіх синів Теодоріха II і перейти на бік Хлотаря II.

Сігіберт II, зібравши військо, виступив назустріч Хлотарю II, але напередодні битви його армія на чолі із майордомами Варнахаром і Радоном зрадили, перейшовши на бік супротивника. Переслідуючи Сігіберта II, король Нейстрії дійщов до Сони, де полонив Брунгільду, Сігіберта II і двох його братів Крамна і Меровея. Ще один брат, Хільдеберт, втік, і його більше ніхто ніколи не бачив. Сігіберт II і Крамн були страчені, а Меровея, хрещеника Хлотаря II, було відправлено до Нейстрії під нагляд графа Інгобада. Після цього Хлотар II став одноосібним володарем всього франкського королівства.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Christian Pfister, La Gallia sotto i Franchi merovingi. Vicende storiche, in Storia del mondo medievale, Cambridge, Cambridge University Press, 1999, pp. 688—711.
  • Bruno Dumézil, La reine Brunehaut, éditions Fayard, Paris, 2008, pp.314, 319.
  • Martina Hartmann: Die Merowinger (= Beck'sche Reihe. 2746 °C. H. Beck Wissen). C. H Beck, München 2012, ISBN 978-3-406-63307-2, S. 40–41.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et RobertiensVilleneuve-d'Ascq: 1993. — P. 86. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  2. а б Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et RobertiensVilleneuve-d'Ascq: 1993. — P. 87. — ISBN 978-2-9501509-3-6