Даніель Кон-Бендіт
| Даніель Кон-Бендіт нім. Daniel Cohn-Bendit івр. דניאל כהן-בנדיט | |
|---|---|
|
нім. Daniel Cohn-Bendit[1] фр. Daniel Cohn-Bendit | |
 нім. Daniel Cohn-Bendit івр. דניאל כהן-בנדיט Даніель Кон-Бендіт у 2010 році | |
 Депутат Європейського парламенту | |
|
Нині на посаді | |
| На посаді з | 1994 |
| Народився |
4 квітня 1945 (79 років) Монтобан, Франція |
| Відомий як | політик, журналіст, телеведучий, педагог, захисник довкілля |
| Місце роботи | Europe 1d, 3sat і Schweizer Fernsehend |
| Країна | Німеччина[1] і Франція[2][1] |
| Alma mater | Університет Париж X Нантер і Lycée Buffond (1958) |
| Політична партія |
Союз 90/Зелені Зелені (Франція) |
| Батько | Erich Cohn-Benditd |
| У шлюбі з | Ingrid Apeld |
| Нагороди | |
| cohn-bendit.eu/de | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Даніель Кон-Бендіт (нім. Daniel Cohn-Bendit, нар. 4 квітня 1945, Монтобан, Франція) — європейський політик, один з лідерів травневих заворушень у Франції 1968 року, пізніше — активний діяч німецької та французької зелених партій. Депутат Європейського парламенту з 1994 року.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 4 квітня 1945 року у французькому місті Монтобан в родині німецьких євреїв, які приїхали до Франції, тікаючи від нацизму. У 1958 році переїхав до Німеччини, де його батько працював юристом.
1966 року Даніель Кон-Бендіт повернувся до Франції і поступив до Університету Париж X Нантер на факультет соціальних наук, де керівником був відомий іспанський соціолог Мануель Кастельс. У 1967-1968 роках стає популярним серед студентів завдяки своїй неординарній поведінці і захопленню анархізмом. Чутки про виключення Кон-Бендіта з університету призвели до заворушень у студентському середовищі, через що рішення про його виключення було скасовано.
Під час травневих заворушень у Франції 1968 року проти уряду Шарля де Голля Даніель Кон-Бендіт був одним з лідерів заворушень.
У 1970-х роках, коли соціальні протести в Західній Європі пішли на спад, став редактором журналу «Pflasterstrand», що належав анархістській організації «Sponti-Szene» у Франкфурті-на-Майні. Там він бере участь в екологічних акціях, зокрема в акціях проти ядерної енергії та розширення франкфуртського аеропорту. Коли організація «Sponti-Szene» офіційно прийняла ідею парламентської демократії, Кон-Бендіт вступив до німецької зеленої партії — Союз 90/Зелені.
1988 року надрукував книгу французькою мовою «Nous l’avons tant aimée, la révolution» (укр. Ми так її любили, Революцію), сповнену ностальгією за контркультурою 1968 року. У цьому ж році він також анонсував зміну своїх політичних поглядів у бік центризму.
У 1989 році він став віце-мером Франкфурта-на-Майні і відповідальним за міжкультурні зв'язки. Також розробив гуманнішу міську політику щодо наркозалежних.
У 1994 році Даніель Кон-Бендіт був вибраний до Європейського парламенту від Союзу 90/Зелених, хоча й займав восьме місце у виборчому списку через свою позицію до Боснії і Герцеговини, бо, на відміну від своїх колег по партії, підтримав міжнародне вторгнення до неї.
На наступних виборах до Європейського парламенту в 1999 році він вертається у французьку політику як лідер французької партії зелених. У результаті партія набрала 9,72 % голосів виборців.
2002 року він стає президентом парламентської групи зелених разом з Монікою Фрассоні. 2009 року був переобраний до Європарламенту саме від французької партії зелених.
Під час виборів до Європарламенту 2014 року Кон-Бендіт залишив активну політику. Причиною не в останню чергу були стан здоров'я. Однак він продовжить «демонстрації та голосування»[3].
Кон-Бендіт написав численні політичні есе та книги та веде різноманітні телевізійні програми. Він живе у Франкфурті-на-Майні та з 1997 року одружений на своїй давній партнерці Інгрід Апель. Він має від неї сина і разом з ним виховав сина Інгрід Ніко Апеля.
Підтримка України[ред. | ред. код]
У 2018 приєднався до звернення світових діячів культури із закликом звільнити засудженого в Росії українського режисера Олега Сенцова.[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France Record #11897212s // BnF catalogue général — Paris: BnF.
- ↑ Le Monde / J. Fenoglio — Paris: Société éditrice du Monde, 1944. — ISSN 0395-2037; 1284-1250; 2262-4694
- ↑ Die Zeit: Cohn-Bendit zieht sich 2014 aus Politik zurück.(нім.) 13.02.2013
- ↑ Понад 3500 світових діячів культури підписалися на підтримку Сенцова [Архівовано 2 липня 2018 у Wayback Machine.] // Крим Реалії, 05.02.2018
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Даніель Кон-Бендіт |
- Офіційний сайт Даніеля Кон-Бендіта [Архівовано 18 липня 2011 у Wayback Machine.] (нім.)(англ.)(фр.)
- Детальна автобіографія [Архівовано 8 липня 2011 у Wayback Machine.] (фр.)
- Профіль Даніеля Кон-Бендіта на сайті Європейського Парламенту [Архівовано 26 вересня 2012 у Wayback Machine.]
- Інформація про парламентську діяльність Даніеля Кон-Бендіта (англ.) (фр.) (нім.) (рум.) (пол.)
|
Це незавершена стаття про німецького політика чи політикиню. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |